19 червня 2019 року м. Херсон
Справа №766/13602/18
Провадження №22ц/819/947/19
Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Бездрабко В.О. (суддя-доповідач),
суддів: Вейтас І.В.,
Кузнєцової О.А.,
секретар судового засідання: Кутузова А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 25 березня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Дорошинської В.Е., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , відділ реєстрації місця проживання фізичних осіб Херсонської міської ради про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення та зняття з реєстрації,
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , відділ реєстрації місця проживання фізичних осіб Херсонської міської ради про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення та зняття з реєстрації.
Позовна заява мотивована тим, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 11 листопада 1999 року, №4691, виданим Фондом комунального майна м. Херсона, йому на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 . Іншим співвласником квартири є його мати - третя особа по справі ОСОБА_3
Крім нього та матері у квартирі проживає його син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований у ній з 28 жовтня 2005 року.
Відповідач не працює, зловживає алкогольними напоями, постійно вчиняє сварки, застосовує до позивача фізичну силу, що підтверджується складеними відносно ОСОБА_2 протоколами про вчинення адміністративних правопорушень за ч.1 ст. 173-2 КУпАП України, чим створює неможливі умови для спільного проживання та чинить перешкоди у користуванні житловим приміщенням, у зв'язку з цим, в порядку ч.1 ст. 116 ЖК України, позивач просив усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідача та зняття з реєстраційного обліку; вирішити питання розподілу судових витрат.
Заочним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 25 березня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Скарга мотивована тим, що суд, на думку апелянта, безпідставно відмовив у позові, оскільки ним надано докази щодо систематичного порушення відповідачем правил співжиття, неодноразового вчинення останнім антигромадської поведінки - насильства у сім'ї, яка не припинялась за результатами вжиття до нього заходів попередження, що є підставою для виселення відповідача із житлового приміщення за ст. 116 ч.1 ЖК України.
Правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Мітрофанова Т.К. апеляційну скаргу просили задовольнити з підстав, викладених у скарзі.
Під час розгляду справи ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (актовий запис про смерть серії НОМЕР_1 ).
Заслухавши доповідача, позивача та його представника, допитавши свідка, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно із ст. 157 ЖК України члени сім'ї власника житлового будинку можуть бути виселені у випадках, передбачених ч.1 ст. 116 цього Кодексу.
Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого житлового приміщення.
Згідно з частиною першою статті 116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ними, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичними порушеннями правила співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського спливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 17 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», при вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК Української РСР осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ, тощо.
Для застосування ст. 116 ЖК України, необхідно встановити які саме систематичні порушення правил співжиття допускає відповідач, у чому це виражено та які докази є на підтвердження.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 (а.с.7).
Відповідач ОСОБА_2 набув право користування житловим приміщенням квартири, як член сім'ї власників, де є зареєстрованим, що підтверджується довідкою, виданою ТОВ «Шумен» (а.с.10).
Як вбачається зі змісту позовних вимог та пояснень, наданих в судовому засіданні, ОСОБА_1 пов'язує порушення свого права користування житловим приміщенням із тим, що відповідач систематично створює несприятливі для спільного проживання умови, зловживає алкогольними напоями, влаштовує сварки, застосовує фізичну сулу, роблячи спільне проживання з ним небезпечним, а тому вважав, що останній підлягає виселенню на підставі ст. 116 ЖК України.
Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, правильно виходив із того, що позивачем ОСОБА_1 не було надано належних та допустимих доказів, які б доводили факт існування обставин, передбачених статтею 116 ЖК Української РСР, за наявності яких член сім'ї власника квартири може бути виселеним без надання іншого жилого приміщення.
Так, опитана в судовому засіданні суду апеляційної інстанції свідок ОСОБА_4 пояснила, що вона проживає в квартирі НОМЕР_2 , яка розташована поряд з квартирою позивача. Відповідач ОСОБА_2 зловживає алкогольними напоями, вчиняє сварки з батьком - позивачем по справі. На теперішній час відповідач поселив у квартирі співмешканку та її двох малолітніх дітей, що вплинуло на погіршення взаємовідносин між сторонами.
В ході розгляду справи апеляційним судом, за клопотанням позивача, було витребувано матеріали адміністративних справ відносно відповідача ОСОБА_2 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-2 КУпАП (вчинення насильства в сім'ї).
З протоколів про адміністративні правопорушення, складених 18.01.2017 та 12.06.2018 року вбачається, що ОСОБА_2 за місцем свого проживання - в квартирі АДРЕСА_1 , вчинив відносно свого батька - ОСОБА_1 та бабусі - ОСОБА_3 насильство в сім'ї, яке полягало в умисних діях фізичного та психологічного характеру, а саме: шарпання, штовхання та образ нецензурною лайкою, внаслідок чого могла бути завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілих. Шкоди матеріального характеру заподіяно не було.
За наслідками розгляду адміністративних справ відносно відповідача ОСОБА_2 за ст.173-2 ч.1 КУпАП провадження у справах закрито, у зв'язку із закінченням строків притягнення порушника до адміністративної відповідальності (постанови Херсонського міського суду Херсонської області від 02 лютого 2017р. та 26 жовтня 2018р.).
Отже судом встановлено, що між сторонами мали місце сварки, в ході яких позивач звертався до уповноважених органів за захистом своїх прав, проте під час розгляду адміністративних матеріалів відносно ОСОБА_2 за ст.173-2 ч.1 КУпАП його вина у вчиненні адміністративних правопорушень не була доведена.
Відповідно до частин першої та третьої статті 47 Конституції України кожен має право на житло.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК України).
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, оцінивши надані докази на підтвердження заявлених позовних вимог, дійшов обґрунтованого висновку щодо не доведення ОСОБА_1 обставин систематичного порушення відповідачем правил співжиття, які роблять неможливим для інших проживання з ним в одній квартирі; застосування до ОСОБА_2 заходів запобігання і громадського впливу, які виявились безрезультатними, що дає підстави для виселення відповідача без надання іншого житлового приміщення за ст.116 ч.1 ЖК України.
Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.
За правилами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, перевіривши доводи скарги ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а заочного рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 25 березня 2019 року без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 25 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлений 26 червня 2019 року.
Головуючий: В.О. Бездрабко
Судді: І.В. Вейтас
О.А. Кузнєцова