ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про залишення позову без розгляду
01 липня 2019 року м. Київ№ 640/18688/18
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Кармазіна О.А. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом:
ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві (01011, м. Київ, вул. Миколи Лєскова, 2), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.06.2015 № 2648-17 про нарахування позивачу транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн., пеню у розмірі 11229,26 грн. штраф у розмірі 5000,00 грн.
Позов подано нарочно та зареєстрований канцелярією Окружного адміністративного суду м. Києва 12.11.2018.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.11.2018 позовну заяву залишено без руху як таку, що подана без додержання вимог, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України), та встановлено строк для їх усунення.
В межах встановленого судом строку недоліки позовної заяви визначені в ухвалі позивачем усунуто.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2018, на час відкриття провадження у справі, ОСОБА_1 поновлено строк звернення до суду, а відтак прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.
Поновлюючи позивачу на час відкриття провадження у справі строк звернення до суду, суд виходив з того, що ОСОБА_1 не отримував оскаржуваного рішення, а про існування податкового повідомлення-рішення від 15.06.2015 № 2648-17 ОСОБА_1 стало відомо лише у жовтні 2018 року, з моменту отримання ним поштового листа з актом описку майна від 24.09.2018 № 754/26-15-17-03-15.
Разом з тим, відповідачем було надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено про те, що податкове повідомлення-рішення від 15.06.2015 № 2648-17 було надіслано ОСОБА_1 . 23.06.2015 рекомендованим повідомлення за його податковою адресою: АДРЕСА_2 , однак 25.07.2015 до податкового органу повернувся конверт з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Представник відповідача зазначив про те, що у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Розглядаючи справу, судом отримано додаткові матеріали, що впливають на оцінку обставин щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом, у зв'язку з чим, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України (далі - ПК України) з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
При цьому, відповідно до п. 102.1 ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Відтак, зважаючи на викладені норми, суд зазначає, що платник податків має право протягом 1095 днів оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
При цьому, п. 42.1 ст. 42 ПК України (у редакцій чинній на момент прийняття спірного рішення) передбачено, що податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу.
Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові (п. 42.2 ст. 42 ПК України).
Відповідно до п. 45.1. ПК України платник податків - фізична особа зобов'язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.
В той же час, відповідно до п. 58.3 ст. 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.
Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.
У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Таким чином, проаналізувавши норми податкового законодавства, суд зазначає, що податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його надіслано на адресу за місцем проживання або останнім відомим її місцезнаходженням з повідомленням про вручення.
Судом встановлено, що 15.06.2015 ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення № 2648-17, яким ОСОБА_1 визначено суму грошового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн.
З матеріалів справи видно, що вказане податкове повідомлення-рішення 23.06.2015 було надіслано ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням (том 1 а.с. 85) за адресою: АДРЕСА_2 , однак 25.07.2015 до податкового органу повернувся конверт з довідкою ДП «Укрпошта» ф. 20, із зазначенням причини повернення, а саме: «за закінченням встановлено строку зберігання».
При цьому, позивачем не спростовується, що зареєстрованим місцем проживання на день надіслання ППР була адреса: АДРЕСА_2 .
Відтак, у відповідності до п. 42.2 ст. 42 та п. 58.3 ст. 58 ПК України податкове повідомлення-рішення від 15.06.2015 № 2648-17 вважається врученим ОСОБА_1 належним чином, з огляду на що, починаючи з 25.07.2015 у ОСОБА_1 мав право протягом 1095 днів оскаржити таке рішення до суду. Вказаний строк вичерпав свою дію 25.07.2018.
Натомість, як вже було зазначено судом, до суду з даним позовом позивач звернувся лише 12.11.2018, тобто поза межами трирічного строку (1095 днів) звернення до суду.
Суд зазначає, що посилання позивача, як на поважність причин пропуску строку звернення до суду те, що 26.05.2015 він придбав квартиру і переїхав з АДРЕСА_2 на нову адресу: АДРЕСА_1 , є безпідставними, з огляду на те, що, по-перше, позивачем не заперечується факт його проживання за адресою: АДРЕСА_2 , по-друге, зі штампу Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, проставленого на посвідці на постійне місце проживання № ІН НОМЕР_2 (том 1 а.с. 52) вбачається, що лише з 22.08.2016 місцем проживання (зареєстровано за адресою) ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 , тоді як податкове повідомлення-рішення від 15.06.2015 № 2648-17 було надіслано позивачу 23.06.2015 на адресу: АДРЕСА_2 .
Більш того, згідно з п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Згідно з п. 42.3 ст. 42 ПК України якщо платник податків у порядку та у строки, визначені статтею 66 цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата.
Суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять жодних доказів повідомлення ОСОБА_1 фіскальний орган про зміну податкової адреси/місця проживання станом на день формування ППР.
Слід зазначити, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Крім того дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, положення «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії» та «Девеер проти Бельгії» Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, позивач звернувся до суду із значним пропуском строку звернення до суду. Враховуючи вищевказане у сукупності, суд не вбачає обґрунтованих підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, а отже, враховуючи трирічний пропуск позивачем строку звернення до суду без поважних причин, та беручи до уваги те, що позивачем не наведено інших причин поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд приходить до висновку про залишення позову без розгляду відповідно до вимог частини 3 статті 123 КАС України, в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.06.2015 № 2648-17 про нарахування позивачу транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн. та пені у розмірі 11229,26 грн.
Щодо визнання протиправним та скасування штрафу у розмірі 5000,00 грн., то суд зазначає про наступне.
Як вже було зазначено судом, позивач просить суд, зокрема, визнати протиправним та скасувати штраф у розмірі 5000,00 грн.
Натомість позивачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували прийняття рішення, наявність у нього такого штрафу. У позовній заяві позивач зазначив, що про нарахування штрафу у розмірі 5000,00 грн. його повідомили усно.
Ухвалою суду від 26.11.2018 у відповідача було витребувано рішення, яким до ОСОБА_2 застосовано штраф у розмірі 5000,00 грн. Натомість, відповідачем також не було надано рішення про застосування до позивача штрафу у розмірі 5000,00 грн.
З матеріалів справи судом також не встановлено наявності застосування до позивача штрафу у розмірі 5000,00 грн.
У зв'язку з цим слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України докази суду надають учасники справи.
Відповідно до положень ч. 1 та ч. 2 ст. 79 КАС України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 44 КАС України учасники справи зобов'язані подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Однак, у даному випадку позивачами під час розгляду справи так і не надано доказів існування (рішення) та підтвердження того, що до нього застосовано штраф у розмірі 5 000,00 грн. які є ключовими відносно вимог щодо визнання протиправним та скасування штрафу у розмірі 5 000,00 грн., а подання доказів відносно наведеного є обов'язком учасника справи.
При цьому, позивачами не надано відомостей щодо неможливості надання цих доказів або наявності перешкод у їх отриманні.
Відповідно до положень ч. 9 ст. 80 КАС України у разі неподання доказів позивачем суд залишає позовну заяву без розгляду. Аналогічні наслідки передбачені п. 9 ч. 1 ст. 240 КАС України.
Відтак, зважаючи на те, що ані позивачем, ані відповідачем не було надано доказу застосування до ОСОБА_2 штрафу у розмірі 5 000,00 грн., суд приходить до висновку про залишення позовної заяви без розгляду в частині визнання протиправним та скасування штрафу у розмірі 5 000,00 грн.
У взаємозв'язку з наведеним, слід зазначити, що відповідно до пунктів 8 та 9 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу та якщо позивач у визначений судом строк без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору.
При цьому, як вже зазначалося, відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і якщо підстави, вказані ним у заяві про визнання причин пропуску строку звернення до суду, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Матеріалами справи даний висновок не спростовано та зворотного не доведено.
Керуючись положеннями статей 122, 123, пунктів 8 та 9 частини 1 статті 240, 243, 248, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) до суду з даним позовом визнати не поважними.
2. Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без розгляду.
3. Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 256 КАС України Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Відповідно до ч. 3 ст. 240 КАС України ухвала суду про залишення позову без розгляду може бути оскаржена у порядку, передбаченому ст. 295 - 297 КАС України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону № 2147-VIII.
Суддя О.А. Кармазін