ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
26 лютого 2019 року №826/12905/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва, (також далі - суд), надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити йому виплату призначеної, але невиплаченої пенсії за період з 01.07.2016 року по 01.12.2017 року шляхом перерахування коштів на поточний рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є внутрішньо переміщеною особою та перебуває на обліку в Лівобережному об'єднанні управління Пенсійного фонду України в м. Києві , проте з липня 2016 року по грудень 2017 року відповідачем припинено виплату пенсії з підстав, не передбачених статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", чим порушено право позивача на соціальний захист.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.08.2018 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу п'ятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом сплати судового збору.
27.08.2018 року позивачем через канцелярію суду подано заяву про усунення недоліків позовної заяви, яку прийнято судом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.08.2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
17.01.2019 року представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, який прийнято судом.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Згідно довідки від 06.11.2017 року №6439, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 взято на облік Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Позивач отримував пенсію як внутрішньо переміщена особа з грудня 2014 року, однак з липня 2016 року виплата пенсії припинилась і була поновлена у грудні 2017 року.
12.06.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про виплату неотриманої пенсії, де йому пояснили, що виплату пенсії припинено у зв'язку із зміною законодавства та в найближчий час буде поновлено.
У своїй відповіді №28671/02/М-2728 від 25.06.2018 року Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило, що пенсію за травень позивачу буде виплачено у травні 2018 року, однак щодо невиплаченої пенсії не зазначено нічого.
До моменту звернення з позовом до суду заборгованість з виплати пенсії не виплачена.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості.
Відповідно до ч. 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначено, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У пункті 28 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України» (Заява № 10441/06) від 07 листопада 2013 року Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (параграфи 51, 54).
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб визначені Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон №1706-VII).
Відповідно до частини третьої статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Судом встановлено, що позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу, він перебуває на обліку в Лівобережному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV.
Зі змісту листа від 25.06.2018 року №28671/02/М-2728 (М-2728/1) Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві вбачається, що правовою підставою для зупинення виплати пенсії слугували стаття 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", підпункти 4, 5 пункту 12 "Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи». Пунктом 2 передбачено, що для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати, зокрема, пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. N 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., N 81, ст. 2296; 2015 р., N 70, ст. 2312).
Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України». При цьому, відповідно до п. 6 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою КМ України від 30.08.1999 № 1596 (із змінами), для внутрішньо переміщених осіб, які перебувають на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. N 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., N 81, ст. 2296; 2015 р., N 70, ст. 2312), уповноваженим банком є АТ «Ощадбанк». Відповідно до п. 25 останнього Порядку обмін інформацією між Мінфіном та АТ «Ощадбанк» щодо пенсійних виплат внутрішньо переміщеним особам проводиться на підставі укладеного між Мінфіном та АТ «Ощадбанк» договору про взаємодію.
У разі непроходження фізичної ідентифікації одержувачем соціальних виплат публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» зупиняє видаткові операції за поточним рахунком і не пізніше ніж наступного робочого дня інформує про таке рішення, зокрема, щодо одержувачів пенсій - Пенсійний фонд України та Міністерство фінансів.
Відновлення видаткових операцій проводиться публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» з дати, наступної за днем проведення фізичної ідентифікації клієнта в установах публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».
Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об'єднаними управліннями згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (Офіційний вісник України, 2016 р., N 47, ст. 1702).
Статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб.
Так, підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:
1) подала заяву про відмову від довідки;
2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину;
3) повернулася до покинутого місця постійного проживання;
4) виїхала на постійне місце проживання за кордон;
5) подала завідомо недостовірні відомості (абз. 1 п. 1 ст. 12 Закону №1706-VII).
Докази скасування дії довідки про взяття на облік позивача як внутрішньо переміщеної особи в матеріалах справи відсутні, сторони про такі обставини не зазначали.
Згідно з пунктами 4, 5 пункту 12 "Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування", соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі:
1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;
2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;
3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;
4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб";
5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 цього Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Відповідно до ст. 49 цього Закону, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 року залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 червня 2017 року у справі № 826/12123/16, відповідно до якої визнано нечинними пункти 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365 та абз. 10 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 5 листопада 2014 р. № 637, що стосуються припинення виплати пенсій у разі навіть короткострокової відсутності пенсіонера за місцем проживання, щодо необхідності проведення перевірок пенсіонерів та відновлення виплати пенсій лише за результатами перевірки. Судом було встановлено, що для ВПО встановлено ряд додаткових вимог під час проведення процедури призначення (відновлення) пенсій та запроваджено контроль за здійсненням таких виплат. Як зазначено судом апеляційної інстанції, оскаржуваними положеннями введено в дію нову підставу, крім визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV, для припинення виплати пенсії ВПО або відмови їх поновлення. Також зазначено у судовому рішенні, що Порядком № 365 встановлено, що рішення про призначення, відмову в призначенні та припиненні виплати пенсії приймається комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО, що прямо суперечить Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV. Судом також зазначено, що положеннями чинного законодавства не передбачено перевірок інформації про постійне або тимчасове місце проживання пенсіонерів та отримувачів страхових виплат, які не перебувають на обліку ВПО шляхом здійснення виходу працівників державних органів за відповідною адресою. У судовому рішенні наголошується, що вказані положеннями обмежують осіб, що належать до ВПО у реалізації їхніх прав, зокрема, прав на пенсійне та соціальне забезпечення та є такими, що призводить до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання та перебування на обліку ВПО, а також порушує принцип рівності, передбачений ст. 24 Конституції України та гарантії вільного пересування територією України, передбачені ст. 33 Конституції України.
В контексті наведеного слід також зазначити, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».
Оскільки на даний час, як встановлено судом, позивач має відповідну довідку та рахунок у банку, оскільки отримує пенсію, тому твердження відповідача стосовно того, що позивач може виявити бажання щодо отримання коштів через поштові відділення або зміниться рахунок, що унеможливить отримання коштів на даний рахунок, є необґрунтованим та немає відношення до обов'язку виплачувати таку пенсію.
Право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості, гарантоване громадянам України ч. 1 ст. 46 Конституції України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Беручи до уваги те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Оцінюючи доводи ГУ ПФУ щодо припинення виплати пенсії позивачу, суд звертає увагу на те, що пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею відповідної особи та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
У частині 1 статті 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду, про що зазначено вище.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
У даному випадку, виплату пенсії припинено всупереч вимогам Закону № 1058-IV.
При цьому, Законом № 1058-IV не передбачено підстав припинення або призупинення виплати пенсії, як, наприклад, проведення перевірки особи за місцем проживання, верифікації або ж проведення ідентифікації у банку.
У вищезгаданих рішеннях Конституційного Суду України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 та у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини, який можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб. При цьому, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
За змістом вищезгаданих конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Водночас, не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера, на відміну від інших громадян України, здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, перевірки місця проживання, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії є таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Отже, встановлення відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене слід дійти висновку, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 липня 2016 року по 01 грудня 2017 року було здійснено не у спосіб та не на підставах, передбачених Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки мало місце втручання у право власності позивача і таке втручання не було законним.
На думку суду, оскільки припинення пенсії відбулось незаконно, позивач має право на отримання пенсії за період її невиплати з 01 липня 2016 року по 01 грудня 2017 року, а неприйняття Урядом України нормативно-правового акту не може бути підставою для обмеження права позивача в отриманні пенсії.
Оскільки відповідачем припинено виплату призначеної та нарахованої пенсії без законних підстав після чого виплату пенсії поновлено, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про зобов'язання виплатити пенсію за цей період.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до частини першої статті 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
У даному спорі судом вирішено зобов'язати відповідача виплатити пенсію за період з липня 2016 року по грудень 2017 року, відповідно рішення суду в частині зобов'язання вплати пенсії позивачу в межах суми за один місяць підлягає негайному виконанню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи квитанцій, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн.
Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд вказує про присудження на користь позивача судових витрат у розмірі 704,80 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 5-11, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) задовольнити у повному обсязі.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 виплату призначеної, але невиплаченої пенсії за період з 01.07.2016 року по 01.12.2017 року шляхом перерахування коштів на його поточний рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк».
3. Рішення в частині виплати пенсії за один місяць підлягає до негайного виконання.
4. Присудити здійснені ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.Т. Шрамко