01 липня 2019 року справа № 580/1450/19
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Паламаря П.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про перерахунок пенсії,
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23), просить:
-визнати неправомірними дії Звенигородського відділу обслуговування громадян управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови ОСОБА_1 , в перерахунку пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах, передбачених ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ, як інваліду 2-ї групи, захворювання якого пов'язане з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року з врахуванням виплачених за цей період сум;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області провести перерахунок та виплату пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах, передбачених ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ, як інваліду 2-ї групи, захворювання якого пов'язане з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року з врахуванням виплачених за цей період сум;
-стягнути Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області понесені витрати, пов'язані із оплатою за надану правничу допомогу в сумі 3000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у період з 01.01.2014 по 02.08.2014, нарахування та виплата основної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, повинні були здійснюватися відповідно до статей 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", однак ПФУ повідомлено позивача, що відсутні підстави для перерахунку та виплати пенсії. Вважаючи протиправними такі дії, оскільки враховуючи принцип пріоритетності Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1210 від 23.11.2011 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 01.01.2014 нарахування та виплата державної та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, повинна була здійснюватися у розмірах, встановлених статтями 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" звернувся до суду.
Відповідач у строк подав відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого вказав, що виплачуючи позивачеві з січня 2014 року пенсію та доплати у порядку та розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 27 листопада 2011 року № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідач діяв правомірно. Крім того, просив позов залишити без розгляду, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.
Суд встановив, що 15.04.2019 позивач звернувся до ПФУ з заявою про нарахування та виплату пенсії та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, у розмірах, передбачених ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як інваліду II групи 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Листом від 17.04.2019 № 37587/02-06 ОСОБА_1 повідомлено, що у задоволенні його заяви відмовлено, в зв'язку з тим, що положення статей 50 та 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, на які посилається позивач у своїй заяві втратили чинність, у зв'язку із внесенням змін до зазначеного Закону.
Вважаючи, що відповідачем протиправно виплачується пенсія у меншому розмірі, ніж визначено ст. ст. 50, 54 Закону № 796-ХІІ, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд звертає увагу, що предметом спору у даній справі є наявність або відсутність правових підстав для нарахування та виплати позивачу у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно основної державної пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до положень ст. ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ).
Відповідно до статті 49 Закону № 796-ХІІ пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно із статтею 50 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній на час призначення позивачеві пенсії, особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, зокрема, інвалідам II групи у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ч. 4 статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, зокрема, по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.
Водночас, Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" від 14 червня 2011 року № 3491-VI (далі - Закон України № 3491-VI) розділ VІІ Прикінцеві положення Закону України "Про державний бюджет України на 2011 рік" доповнено п. 4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення ст. 39, 50, 51, 52, 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (положення пункту 4 розділу VІІ визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011.
Відтак, Законом України № 3491-VІ Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені ст. 50, 54 Закону № 796-ХІІ, розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
На виконання п. 7 Закону України № 3491-VІ від 06.07.2011 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджет" № 745, яка набрала чинності з 23.07.2011, п. 1 і 3 якої визначено інші розміри основної та додаткової пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.11.2011 № 1210 був затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно з абзацом 8 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25.01.2012 нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
З правового аналізу вказаних Законів та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та роз'яснень Конституційного Суду України випливає, що в період з 23.07.2011 по 31.12.2013 визначення порядку та розмірів виплат вказаним категоріям громадян делеговано Кабінету Міністрів України.
Позивачем в позовній заяві зазначено, що у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно нарахування та виплата відповідачем позивачу пенсії проводилася у розмірі, визначеному постановою КМУ "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.11.2011 № 1210, що не заперечувалось сторонами.
Позивач стверджує, що в період з 01.01.2014 по 02.08.2014 пенсія йому повинна нараховуватися та виплачуватися відповідачем відповідно до положень ст. ст. 50, 54 Закону № 796-ХІІ.
Відповідно до статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
З 01.01.2014 Законом України від 16.01.2014 № 719-VІІ "Про Державний бюджет України на 2014 рік (далі - Закон України № 719-VII) не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів основної та додаткової пенсій, встановлених ст. 50, 54 Закону № 796-ХІІ. Чинним залишався й Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Порядок № 1210).
Тобто, враховуючи принцип пріоритетності Закону № 796-ХІІ над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком, з 01 січня 2014 року нарахування та виплата основної та щомісячної додаткової пенсій за шкоду, заподіяну здоров'ю, повинні були здійснюватися у розмірі та на підставі ст. ст. 50, 54 Закону № 796-ХІІ.
Законом України від 31.07.2014 № 1622-VІІ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", який набрав чинності 03.08.2014, розділ "Прикінцеві положення" Закону № 719-VІІ доповнено пунктом 67, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення ст. 20-23, 30, 31, 37, 39, 48, 50-52, 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету ПФУ на 2014 рік.
Відтак, з 03.08.2014 Законом України № 719-VІІ Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені ст. ст. 50, 54 Закону №796-ХІІ, розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Отже, в період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно Головне управління повинно було нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію по інвалідності як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 19.06.2018 у справі № 344/14522/17.
Щодо строків звернення позивачем до суду з вказаним позовом суд зазначає, що згідно із частинами першою та другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частинами першою та другою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Суд зазначає, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю.
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Конституція України також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
При цьому, Конституція України містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24).
Суд зазначає, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження строком.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.
Згідно положень статті 1 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Таким чином, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань, аналогічний висновок зроблений і Верховним Судом у справі № 510/1286/16-а.
Зважаючи на вказане, суд дійшов до висновку про те, що відмовляючи в перерахунку пенсії відповідач діяв необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення і тим порушив права позивача у зв'язку з чим позовні вимоги мають бути задоволені.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 5 статті 139 вказаного Кодексу у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України "Про судовий збір", а відповідач не надав суду доказів понесення судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.
Щодо відшкодування витрат на правову допомогу суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 1 та ч. 7 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Суд зазначає що між ОСОБА_1 та адвокатом Павленком С.І. укладено договір № б/н від 12.04.2019 про надання правничої допомоги.
До заяви наданий розрахунок наданих послуг в сумі 3400грн., а саме: консультація - 30 хв. (300,00 грн.); підготовка заяви про перерахунок пенсії та її розмір - по 10 хв. (по 200,00 грн.); підготовка позовної заяви - 4 год. (2400, 00грн.); підготовка заяви про розгляд справи за участю представника - 10 хв. (100, 00грн.); підготовка заяви про відсутність аналогічного спору - 10 хв. (10, 00грн.); підготовка даного розрахунку - 10хв. (100,00грн.).
Окрім того, в матеріалах наявна квитанція про отримання грошових коштів від клієнта за надання правничої допомоги на суму 3000грн.
З аналізу статті 134 КАС України, випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Суд бере до уваги , що позивач документально підтвердив, що він сплатив 3000 грн. на виконання договору про надання правової допомоги. Водночас, до матеріалів справи не подано доказів виконання адвокатом Павленко С.І. даного договору, оскільки адміністративний позов підписаний безпосередньо позивачем, і відсутні акти виконаних робіт, які б підтверджували виконання робіт передбачених договором.
Враховуючи викладене, беручи до уваги надані позивачем в обгрунтування своєї вимоги документи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідних положень КАС України, суд,
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати неправомірними дії Звенигородського відділу обслуговування громадян управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови ОСОБА_1 , в перерахунку пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах, передбачених ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ, як інваліду 2-ї групи, захворювання якого пов'язане з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року з врахуванням виплачених за цей період сум.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області провести перерахунок та виплату пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах, передбачених ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ, як інваліду 2-ї групи, захворювання якого пов'язане з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року з врахуванням виплачених за цей період сум.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду.
Суддя П.Г. Паламар