про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
27 червня 2019 року СєвєродонецькСправа № 360/2671/19
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці в Луганській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити певні дії,-
24 червня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці в Луганській області, відповідно до якого позивач просить суд:
визнати протиправною відмову у створенні комісії з розслідування причин виникнення професійного захворювання, яка викладена у відповіді Головного Управління Держпраці у Луганській області від 07 травня 2019 року №01-15/1585;
зобов'язати Головне Управління Держпраці у Луганській області утворити комісію з розслідування причин виникнення у ОСОБА_1 професійного захворювання.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Розглянувши матеріали адміністративного позову, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, з огляду на таке.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 14 березня 2012 року Стаханівська міська санітарно-епідеміологічна станція Луганської обласної Міністерства охорони здоров'я України надала інформаційну довідку про умови праці № 6/564, в якій зазначено, що умови та характер праці проходниика відносяться до класу 3.4 по вмісту вугільно-породної пилі в повітрі робочої зони, класу 3.2 по шуму, класу 3.2-3.3 по вібрації, класу 3.2 ступеня по мікроклімату, класу 3.3 по тяжкості і напруженості праці. За інтегральним показником умови праці ОСОБА_1 відповідають класу 3.4 Гігієничної класіфікації праці ГНЗ.3.5- 3.3.8; 6.6.1-083-2001.
18 травня 2016 року рішенням Господарського суду Луганської області у справі № 12/926 було ліквідовано банкрута - ТОВ « Стахановместоп» де працював позивач.
19 березня 2019 року позивач отримав медичний висновок Центральної лікарсько-експертної комісії Інституту медицини праці імені Ю.І. Кундієва, Національної академії медичних наук України за № 10/235, яким вперше було встановлено, шо захворювання є професійним.
19 березня 2019 року було зроблено повідомлення про професійне захворювання (отруєння) за формою П-3, реєстраційний номер повідомлення - 152, яке було направлено до міського профпатолога, Фонду соціального страхування України в Луганській області, ГУ Держпраці у Луганській області, ДП «Луганська обласна дирекція цо ліквідації збиткових вугледобувних і вуглепереробних підприємств».
Отримавши вищезазначене повідомлення про професійне захворювання (отруєння) за формою П-3, ГУ Держпраці у Луганській області надіслало позивачу відповідь, в якій зазначило що створення комісії з розслідування причини виникнення професійного захворювання з наступним складанням акту за формою П-4 згідно додатку 17 Порядку є неможливим. Крім того, зазначено, що на сьогоднішній час відсутня можливість для Головного управління, як для органу державної влади, здійснювати свою діяльність у населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, до якого увійшло м. Кадіївка (Стаханов) Луганської області.
19 червня 2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив включити до складу комісії з проведення розслідування причин виникнення професійного захворювання замість представника роботодавця - представника Сєвєродонецької міської ради, а замість представника первинної профспілкової організації залучити представника вищестоящої організації профспілки до членів якої належав позивач.
Після отримання від позивача заяви з повідомленням за формою П-3, керівник Головного управління Держпраці у Луганській області, на думку позивача, повинен був утворити комісію з проведення розслідування причини виникнення професійного захворювання, проте відповідач не виконав вимоги Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві та своєї посадової інструкції.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п.1 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до п.3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами від 09.09.2010 року № 19-рп/2010, головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура.
Згідно з п.3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 54 народних депутатів України та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України Про судоустрій і статус суддів, Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України (щодо принципу інстанційності в системі судів загальної юрисдикції) від 12.07.2011 року № 9-рп/2011 принцип спеціалізації полягає у створенні відповідних спеціалізованих судів для здійснення цивільного, кримінального, адміністративного, господарського судочинства.
Основними ознаками публічно-правових відносин називають: обов'язкову участь у цих відносинах суб'єкта, який наділений публічно-владними повноваженнями; підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень (що проявляється у можливості суб'єкта владних повноважень вирішувати питання про права і обов'язки підпорядкованої особи); імперативність публічно-правових відносин; домінування публічно-правового інтересу у цих відносинах.
Адміністративно-правовий спір має певні ознаки. Такі спори виникають у сфері державного управління, в процесі здійснення органами виконавчої влади своїх управлінських функцій. Для цих спорів характерно особливе становище його суб'єктів (учасників спірного правовідношення). Обов'язковим учасником адміністративно-правового спору є наділений владними повноваженнями орган виконавчої влади, місцевого самоврядування, посадові особи, наділені державно-владними повноваженнями. Адміністративно-правовий спір має особливий предмет, що пов'язано з широтою і різноплановістю діяльності управлінського характеру.
Обов'язковою ознакою позовної форми захисту права в адміністративному суді має бути наявність спору про право публічне, тобто спору про права і обов'язки в публічних правовідносинах.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Аналіз вищезазначених норм закону свідчить про те, що до юрисдикції адміністративних судів віднесено розгляд тільки тих справ, де предметом спору є порушення прав, свобод чи інтересів конкретної особи з боку суб'єкта владних повноважень саме у сфері публічно-правових відносин. При цьому владні повноваження повинні здійснюватися відповідним суб'єктом саме в сфері публічно-правових відносин і стосуватися безпосередньо конкретної особи. Спори з приводу владних управлінських рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені у межах приватних правовідносин, до адміністративної юрисдикції не відносяться.
Разом з цим, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
З позовної заяви вбачається, що позивач звертаючись до адміністративного суду з даним позовом має на меті отримання страхових виплат від Фонду соціального страхування України на підставі акта розслідування професійного захворювання за встановленою формою П-4, у зв'язку з чим просить суд зобов'язати відповідача утворити відповідну комісію для складання такого акта.
Відповідно до ч.1 та 2 ст.15 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
У той же час, згідно зі ст.35 Закону №1105-XIV акт про розслідування нещасного випадку є одним з документів, необхідних для розгляду Фондом соціального страхування від нещасних випадків справ про страхові виплати.
Згідно зі ст.55 Закону № 1105-XIV спори щодо суми страхових внесків, а також щодо розміру шкоди та прав на її відшкодування, накладення штрафів та з інших питань вирішуються в судовому порядку.
При цьому, процедуру проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, що сталися на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, визначено Порядком проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232 (далі - Порядок).
Відповідно до п.74 Порядку головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, області або міста утворює протягом трьох днів після отримання повідомлення за формою П-3 комісію з проведення розслідування причин виникнення професійного захворюванн, до складу якої входять представник закладу державної санітарно-епідеміологічної служби, який здійснює санітарно-епідеміологічний нагляд за підприємством (голова комісії), представники лікувально-профілактичного закладу, роботодавця, первинної організації відповідної профспілки або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці (у разі, коли профспілка на підприємстві відсутня), вищого органу профспілки, робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства, а також у разі потреби представники інших органів. Зазначені заклади, органи та організації протягом однієї доби з моменту одержання повідомлення за формою П-3 повинні надіслати закладові державної санітарноепідеміологічної служби письмову інформацію про прізвище, ім'я, по батькові та посаду представника (представників), який пропонується до складу комісії з розслідування.
Отже, до складу комісії, яка проводитиме розслідування нещасного випадку, що стався з позивачем, повинні увійти не лише представники органів державної влади, але й інші особи, які не здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства.
Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав: фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
У пункті 150 рішення Європейського суду з прав людини від 21.06.2011 року у справі Фруні проти Словаччини, яке набрало статусу остаточного 27.05.2013 року (Заява № 21722/11), Суд зазначив, що згідно з практикою Суду, метою терміну встановлений законом у статті 6 Конвенції є гарантування того, що функціонування судової системи у демократичному суспільстві не залежить від виконавчої влади, а регулюється законом, прийнятим парламентом. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути залишена на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не матимуть певної свободи тлумачення відповідного національного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Оскільки між позивачем та відповідачем виник спір, який випливає не з публічно-правових, а із цивільних правовідносин, суд дійшов висновку, що дану позовну заяву слід вирішувати в порядку цивільного судочинства.
Одночасно, суд роз'яснює позивачу, що він не позбавлений права звернутися за захистом порушених прав в порядку цивільного судочинства.
Суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (пункт 1 частини першої статті 170 КАС України).
Згідно вимог частини шостої статті 170 КАС України встановлено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Керуючись статями 2, 19, 160, 170, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці в Луганській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити певні дії.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Роз'яснити позивачу право звернутися з даним позовом до місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяК.Є. Петросян