П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
26 червня 2019 р.м.ОдесаСправа № 1540/4258/18
Головуючий першої інстанції Потоцька Н.В.
Час та місце ухвалення судового рішення « 13:08», м. Одеса
Повний текст судового рішення складений 30.11.2018р.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Крусяна А.В.,
суддів Градовського Ю.М., Яковлєва О.В.,
за участю секретаря судового засідання Синіговець А.В.,
представника відповідача Гукової Х.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2018 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мезмарі Транс» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
22.08.2018р. товариство з обмеженою відповідальністю (надалі - ТОВ) «Мезмарі Транс» звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 08.06.2018р.: №№0023211405 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 176134грн., у томі числі 140907грн. за податковими зобов'язаннями та 35227грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; 0023091405 щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення п.44.1 - 44.6 ст.44 Податкового кодексу України (незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів) у сумі 510грн.; 0023191405 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 159278грн., у томі числі 132575грн. за податковими зобов'язаннями та 26703грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; 0023161405 щодо збільшення грошового зобов'язання за платежем надходження від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах у розмірі 5820грн., у томі числі 4665,80грн. за податковими зобов'язаннями та 1164грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; 0023111405 щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення п.п.49.18.2 п.49.18. ст.49 Податкового кодексу України за платежем надходження від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах у сумі 1700грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всі господарські правовідносини позивача з контрагентами дійсно мали реальний характер, за якими наявні первинні документи та відсутні будь-які підстави для висновку про порушення норм чинного законодавства. Ствердження відповідача про безтоварність спірних господарських операцій не відповідають дійсності та спростовуються наданими до перевірки документами. Щодо екологічного податку, позивач вважає що не здійснював складування, захоронення, зберігання або розміщення відходів в розумінні положень податкового законодавства, у зв'язку з чим у нього не виникло бази оподаткування екологічним податком та обов'язку із нарахування та сплати даного податкового зобов'язання.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.11.2018р. позов задоволений частково; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 08.06.2018р.: №№0023211405; 0023091405; 0023191405, в задоволення іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції при вирішені справи обставин справи та порушення норм матеріального, процесуального права, просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог скасувати і ухвалити в цій частині нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що у період з 25.04.2018р. по 10.05.2018р. на підставі направлень, працівниками відповідача згідно з п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст. 75, ст.77, п.82.2 ст.82 ПК України, відповідно до плану-графіку проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2 квартал 2018р., на підставі наказу Головного управління ДФС в Одеській області від 11.04.2018р. №2481, проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Мезмарі Транс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 19.03.2015р. по 31.12.2017р., валютного законодавства за період з 19.03.2015р. по 31.12.2017р., з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з з 19.03.2015р. по 31.12.2017р.
За наслідками вказаної перевірки Головним управлінням ДФС в Одеській області складений акт №1069/15-32-14-05/39698270 від 17.05.2018р., яким встановлено порушення позивачем п.44.1, п.44.2 ст.44, п.134.1.1 ст.134, п.5 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.6 Розділу 3 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності». П(С)БО 16 «Витрати», в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 132575 грн., в тому числі у 2015 році на суму 25763 грн., у 2016 році у сумі 106812 грн.; п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, п.50.1 ст.50 Податкового кодексу України, пункту 2 Розділу 1 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 28.01.2016р. №21, встановлено заниження податку на додану вартість всього у сумі 14090грн., та зменшено суму від'ємного значення звітного (податкового) періоду, які зараховуються до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за вересень 2016 року у сумі 446,20грн.; п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України щодо реєстрації податкових накладних/розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних н порушенням терміну реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних за період з 01.05.2015р. по 31.12.2017р. на суму ПДВ 3327,24грн.; пп.240.1.3 п.240.1 ст.240 Податкового кодексу України встановлено заниження екологічного податку за розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання) на загальну суму 4655,80грн.; пп.250.2.1 п.250.2 ст.250 Податкового кодексу України у зв'язку з не поданням до податкового органу податкової декларації з екологічного податку за перевіряємий період; п.5.1 ст.51, п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, та в порушення наказу Міністерства фінансів України від 13.01.2015 року №4 «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма N 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку» до податкових розрахунків включені недостовірні данні по оренді транспортних засобів, щодо нарахованих доходів та податків за ознакою « 106», у III кварталі. 2016 року включені недостовірні відомості ознаки « 127» замість « 106». /т.1 а.с.38-59/
На підставі вказаного акту перевірки Головним управлінням ДФС в Одеській області 08.06.2018р. винесено податкові повідомлення-рішення: №№0023211405 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 176134грн., у томі числі 140907грн. за податковими зобов'язаннями та 35227грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; 0023091405 щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення п.44.1-44.6 ст.44 Податкового кодексу України (незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів) у сумі 510грн.; 0023191405 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 159278грн., у томі числі 132575грн. за податковими зобов'язаннями та 26703грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; 0023161405 щодо збільшення грошового зобов'язання за платежем надходження від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах у розмірі 5820грн., у томі числі 4665,80грн. за податковими зобов'язаннями та 1164грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; 0023111405 щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення п.п.49.18.2 п.49.18. ст.49 Податкового кодексу України за платежем надходження від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах у сумі 1700грн. /т.1 а.с.66-70/
Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з даним позовом.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999р. «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» .
Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
За змістом ч.ч. 1-2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.
Відповідно до наведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.
Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Так, перевіркою визначення показників витрат, що вплинули на фінансовий результат до оподаткування у податковій декларації та фінансовій звітності та відповідно до даних бухгалтерського обліку, встановлено невідповідність: даних бухгалтерського обліку даним фінансової звітності - Звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід)» (форма №2) за 2015 рік та відповідно даним Декларації з податку на прибуток підприємства за 2015 рік, а саме рядок 2050 «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) на суму 31229 грн. рядок 2180 «Інші операційні витрати» на суму 52154грн.; даних Рядку 2290 «Фінансовий результат до оподаткування» Звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід)» (форма №2) за 2016 рік даним Декларації з податку на прибуток підприємства за 2016 рік, в результаті допущеної ТОВ «Мезмарі Транс» методологічної помилки при перенесенні даних із Звіту про фінансові результати за 2016 рік рядок 02 «Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності (+, -)» до Декларації з податку на прибуток підприємства за 2016 рік на суму 196749 грн., а саме у Звіті про фінансові результати (звіт про сукупний дохід)» (форма №2) за 2016 рік у рядку 2290 «Фінансовий результат до оподаткування» вказано суму 328900 грн., в той час коли у Декларації з податку на прибуток підприємства за 2016 рік від 01.03.2017 № 9270624268 у рядку 02 «Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності (+, -)» вказано 132100грн.
Водночас, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
Так, судом встановлено, що ТОВ «Мезмарі Транс» мало взаємовідносини з наступними контрагентами, суми ПДВ по яких включено до складу податкового кредиту, а саме: ТОВ «Ексімтранссервіс-Південь» всього у сумі ПДВ 11933 грн., у тому числі за червень 2015 року в сумі 11933грн.; ТОВ «Компанія «Інтертрейд» всього у сумі ПДВ 39760грн., у тому числі за січень 2016 року в сумі 39760грн.; TOB «Укрлайф ЛТД» всього у сумі ПДВ 30000грн., у тому числі за березень 2016 року в сумі 30000грн.; ТОВ «Сітіпрайс» всього у сумі ПДВ 7249 грн., у тому числі за квітень 2016 року в сумі 7249грн.; ТОВ «Арт Світ Стар» всього у сумі ПДВ 2333 грн., у тому числі за травень 2016 року в сумі 2333грн.; ТОВ «Естемент» за січень 2016 року всього у сумі ПДВ 7333,34грн.; ТОВ «Ексімтранссервіс-Південь» за жовтень 2015р. всього у сумі ПДВ 29203,65грн..
Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Мезмарі Транс» та вищезазначеними підприємствами були укладені договори на перевезення вантажів. /т.1 а.с 77-78, 85-86, 102-103, 108-109, 118-120, 141-142/
При цьому, факт виконання вищезазначених договорів підтверджується первинними бухгалтерськими документами:
- CMR (міжнародними товарно-транспортними накладними ). /т.1 а.с-83-84, 99-101, 113-114, 125-140, 168-173/;
- актами здачі-прийняття виконаних робіт та рахунками. /т.1 а.с 79-80, 87-91, 104, 110-112, 121, 143-158/;
- виписками по рахунках. /т.1 а.с-82, 95-98, 105, 123-124, 164-167/;
- податковими накладними. /а.с-81, 92-94, 115-116, 159-163/.
Разом з тим, апелянтом не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивач включив до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах справи та досліджені під час апеляційного перегляду справи первинні документи, надані позивачем та його контрагентами, за змістом відповідають вимогам законодавства, які пред'являються до первинних документів. Доказів недостовірності даних в цих документах апелянтом не представлено.
Крім того, єдиною підставою для настання відповідальності платника податку, є неможливість підтвердження сум податку, включеного до складу податкового кредиту, податковими накладними, проте, як вже встановлено судом, відповідні податкові накладні у позивача на час перевірки були наявні.
За чинними нормами права будь-яка відповідальність, у т.ч. цивільна, податкова, фінансова носить індивідуальний характер і стосується лише винної особи, через що на позивача не може бути покладено відповідальність за невиконання або неналежне виконання контрагентами обов'язків зі своєчасності, правильності ведення бухгалтерського і податкового обліку та звітності.
Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.
Згідно положень ч.2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».
В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди та невідповідності даних бухгалтерського обліку фінансовій звітності, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Враховуючи викладені обставини колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно підтвердження фактичного здійснення господарських операції з контрагентами, а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті.
Наявні у позивача первинні документи щодо оспорюваних господарських операцій відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.ст. 44, 201 ПК України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.
Водночас, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності податкових повідомлень-рішень від 08.06.2018р.: №№0023161405 про збільшення грошового зобов'язання за платежем надходження від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах у розмірі 5820грн., у томі числі 4665,80грн. за податковими зобов'язаннями та 1164грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; 0023111405 про застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення п.п.49.18.2 п.49.18. ст.49 Податкового кодексу України за платежем надходження від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах у сумі 1700грн.
Так, відповідно до пп.14.1.57 п.14 ст.14 ПК України екологічний податок - екологічний податок - загальнодержавний обов'язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року.
Разом з тим, розміщенням відходів, відповідно до пп. 14.1.223 п.14 ст.14 ПК України, це постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.
Відповідно до пп. 240.1.3 п 240.1 ст. 240 ПК України платниками екологічного податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються: розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання).
Згідно з п.240.5 ст.240 ПК України не є платниками екологічного податку за розміщення відходів суб'єкти господарювання, які розміщують на власних територіях (об'єктах) виключно відходи як вторинну сировину.
Відповідно до пп. 242.1.3 п. 242.1 ст. 242 ПК України об'єктом та базою оподаткування є: обсяги та види (класи) розміщених відходів, крім обсягів та видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання.
Пунктами 246.1, 246.2 ст.246 ПК України передбачені ставки податку за розміщення відходів, які встановлюються залежно від класу небезпеки та рівня небезпечності відходів: I клас небезпеки відходів (надзвичайно небезпечні) - 1405,65грн. за 1 тонну; II клас небезпеки відходів (високонебезпечні) - 51,20грн. за 1 тонну; III клас небезпеки відходів (помірнонебезпечні) - 12,84грн. за 1 тонну; IV клас небезпеки відходів (малонебезпечні) - 5грн. за 1 тонну; малонебезпечні нетоксичні відходи гірничої промисловості - 0,49грн. за 1 тонну.
Відповідно до п.246.4 ст.246 ПК України за розміщення відходів на звалищах, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних об'єктів, ставки податку зазначені у пунктах 246.1 - 246.3 цієї статті, збільшуються у 3 рази.
Відповідно до п.246.5 ст.246 ПК України коефіцієнт до ставок податку, який встановлюється залежно від місця (зони) розміщення відходів у навколишньому природному середовищі: в межах населеного пункту або на відстані менш як 3 км від таких меж - коефіцієнт 3, на відстані від 3 км і більше від меж населеного пункту - коефіцієнт 1.
Згідно ст. 1 Закону України «Про відходи», відходи - це будь-які речовини матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.
Відповідно до п.4 ПСБО 9 «Запаси», запасами є активи, які утримуються для подальшого продажу (розподілу, передачі) за умов звичайної господарської діяльності перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством/установою.
Отже, якщо підприємство має намір продати такі предмети, то вони визнаються його запасами. Якщо підприємство вирішить, що подальше зберігання предметів недоцільне і не призведе до економічних вигод у майбутньому, воно визнає такі предмети відходами і списує їх з балансу (на підставі відповідного акту списання).
Податковою перевіркою під час перевірки повноти визначення екологічного податку за період з 19.03.2015р. по 31.12.2017р. встановлено його заниження на суму 4655,80грн.
В ході проведення перевірки даних бухгалтерського обліку №203 «Паливо», №207 «Запасні частини» встановлено, що ТОВ «Мезмарі Транс» відповідно до п.п.240.1.3 п.240.1 ст.240 ПК України є платником екологічного податку.
В ході проведення перевірки встановлено, що ТОВ «Мезмарі Транс» не укладало договори про вивезення відходів (автомобільні шини, акумулятори для вантажних автомобілів) для утилізації із відповідним спеціалізованим підприємством.
Акумулятори відносяться до 2 класу небезпеки відходів (високо небезпечні), шини автомобільні, масляні фільтри, олива моторна відносяться до 3 класу небезпеки (помірно небезпечні).
За період з 19.03.2015р. по 31.12.2017р. ТОВ «Мезмарі Транс» не декларувало екологічний податок у рядку 4.3 «Розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах» у Податковій декларації екологічного податку при списанні відходів з балансу, а саме: шини вантажні автомобільні, фільтр масляний, фільтр паливний, акумулятори, олива моторна, мастило, а також не нараховувало екологічний податок на обсяги вищезазначених використаних відходів, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання, чим порушило пп.240.1.3 п.240.1 ст.240 ПК України.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, оскільки судом першої інтенції при вирішенні справи правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції в порядку ст.316 КАС України підлягає залишенню без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України та відстрочена апелянту, згідно з ст.133 КАС України, сплата судового збору до ухвалення судового рішення у справі за подачу апеляційної скарги підлягає стягненню з відповідача.
Керуючись ст.ст. 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2018 року залишити без змін.
Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області на користь Державної судової адміністрації України на рахунок №312111256026001, отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО: 899998, код класифікації доходів бюджету: 22030106, судовий збір в розмірі 7727 (сім тисяч сімсот двадцять сім) 45коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлений 01.07.2019р.
Головуючий суддя Крусян А.В.
Судді Градовський Ю.М. Яковлєв О.В.