14 червня 2019 року м. Дніпросправа № 203/568/19(2-а/0203/23/2019)
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Дурасової Ю.В.,
суддів: Божко Л.А., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції
на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29.03.2019 (головуючий суддя Католікян М.О.)
в адміністративній справі №203/568/19(2-а/0203/23/2019) за позовом ОСОБА_1 до Інспектора 2 роти батальйону № 3 управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Костюченко Іван Анатолійович, третя особа: Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до інспектора 2 роти батальйону №3 Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Костюченка І.А., третя особа - Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області, про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
Позов обґрунтовано тим, що 07.02.2019 року позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яке полягало у проїзді регульованого перехрестя на заборонний сигнал світлофору. Ухвалюючи постанову, відповідач не роз'яснив позивачці її права, повідомив їй про накладення штрафу до розгляду справи, усупереч закону ухвалив постанову на місці зупинки транспортного засобу і жодним доказом не довів вчинення правопорушення. На вимогу надати будь-які докази винуватості позивача відповідач їх не надав. Викладені обставини стали причиною звернення позивачки до суду з позовом про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (а.с. 2-4).
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29.03.2019 позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову від 07 лютого 2019 року серії ЕАВ №901894, ухвалену інспектором 2 роти батальйону №3 управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Костюченком Іваном Анатолійовичем за частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 .
Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що відповідач перед початком розгляду справи про адміністративне правопорушення не роз'яснив права особи, передбачені законом, при цьому одразу повідомив про розмір штрафу, який слід сплатити, на виконання абзацу 1 частини 2 статті 77 КАС суб'єкт владних повноважень не довів правомірність ухваленого ним рішення (за умови його оспорення позивачем).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що достатнім доказом правомірності рішення відповідача у даній категорії справ
є відповідні пояснення поліцейського, який виніс оскаржувану постанову та свідчення поліцейських - свідків, які були в одному екіпажі з поліцейським, який виніс оскаржувану постанову.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 07.02.2019 року відповідачем було винесено постанову серії ЕАВ №901894, відповідно до якої позивач 07.02.2019 року о 22:09 год. у м. Дніпрі на вул. Титова, 2, керуючи автомобілем марки «Lexus» (реєстраційний номер - НОМЕР_1 ), проїхала перехрестя на заборонний червоний сигнал світлофора, чим порушила приписи підпункту «е» підпункту 8.7.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306 (далі - Правила), вчинивши правопорушення, передбачене частиною другою статті 122 КУпАП. Вказаною постановою на позивачку було накладено адміністративний штраф у сумі 425 грн. (а.с. 1).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції до даних правовідносин правильно застосував норми Конституції України, норми Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП), норми Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 «Про Правила дорожнього руху».
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. При цьому, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19).
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини.
Так, відповідно до ч.2 ст.122 КУпАП Порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Відповідно до п. 8.7.3. «е» Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 «Про Правила дорожнього руху» червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух.
Згідно з п.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП України передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що матеріали справи не містять підтверджень, що особи, про які відповідач зазначає як про свідків, допитувалися в судовому засіданні як свідки та приводилися до присяги, матеріали справи також не містять клопотань відповідача про допит, зазначених відповідачем осіб, як свідків.
Згідно з ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що оскільки законодавство України про адміністративні правопорушення має каральну направленість, то з урахуванням принципів і загальних засад КУпАП, практики Європейського Суду по правах людини, передбачається принцип презумпції невинуватості особи, поки її винуватість не буде доведена у встановленому законом порядку.
При цьому зміст постанови про накладення адміністративного стягнення має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП.
Зокрема, у постанові про накладення адміністративного стягнення потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів (саме така позиція висловлена в п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті")
Позивач стверджує, що не порушував правил дорожнього руху та рухався із дотриманням вимог передбачених даними правилами.
Водночас, відповідач не довів вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Матеріали справи містять відеозапис, долучений відповідачем у суді першої інстанції.
Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції критично ставиться до вказаного відеозапису, як до доказу, з огляду на те, що такий запис не є додатком постанови про адміністративне правопорушення, та не підтверджує безпосередньо факту вчинення правопорушення.
Не зазначення в постанові про накладення адміністративного стягнення технічного засобу, яким здійснено відеозапис, є порушенням приписів статті 283 КУпАП, оскільки частиною 3 статті 283 КУпАП передбачено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього ружу, крім даних, визначених частиною 2 цієї статті повинна містити відомості, зокрема, про технічний запис, яким здійснено фото або відеозапис.
Отже, можна дійти висновку, що суб'єкт владних повноважень діяв не у відповідності до норм КУПАП.
Натомість, в силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Бездоганне виконання суб'єктом владних повноважень процесуальних/процедурних норм є запорукою притягнення винної особи до відповідальності. Однак порушення таких приписів може бути покладено в основу скасування постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Не може поліцейський нехтувати і нормами, які встановлюють його обов'язок роз'яснити права особі, що притягується до адміністративної відповідальності; а також правом особи щодо залучення захисника.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. При цьому матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що постанова у справі про адміністративне правопорушення містить лише відомості, внесені особою яка може бути зацікавленою, отже підтвердження зазначених фактів іншими безсторонніми особами матеріали справи не містять. На думку колегії суддів апеляційної інстанції ця обставина обґрунтовано ставить під сумнів надання доказів відповідачем щодо вчинення правопорушення відповідачем.
Аналогічна правова позиція щодо покладення обов'язку доказування саме на відповідача в подібних правовідносинах, викладена в постановах Верховного Суду від 08 листопада 2018 року по справі № 201/12431/16-а, від 23 жовтня 2018 року по справі № 743/1128/17, від 15 листопада 2018 року по справі № 524/5536/17.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
В зазначеній статті вказане право суду першої інстанції діяти певним чином, а не обов'язок.
Водночас, статтею 5 КАС України, визначено, що особа може захищати свої права, свободи та законні інтереси, зокрема, шляхом визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень та скасування індивідуального акта (п. 2 ч. 1).
При цьому, в силу частини 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод і інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Позивач, звертаючись до суду з позовом визначив спосіб захисту своїх прав як визнання протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення.
Отже, діючи в межах позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування або зміни судового рішення суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Водночас, в силу абз. 2 частин 2 статті 317 КАС України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це призвело до неправильного вирішення справи.
Натомість, судом першої інстанції прийнято правильне по суті рішення, тому відсутні підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.
В силу ч. 3 ст. 272 КАС України справи, визначені статтею 286 КАС не підлягають оскарженню в касаційному порядку.
З огляду на характер спірних правовідносин та результати апеляційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 310, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29.03.2019 - залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29.03.2019 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Повний текст постанови виготовлено 14.06.2019.
Головуючий суддя Ю.В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя А.В. Суховаров