Постанова від 25.06.2019 по справі 120/4479/18-а

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/4479/18-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції -Чернюк А.Ю.

Суддя-доповідач - Граб Л.С.

25 червня 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Сторчака В. Ю. Ватаманюка Р.В. ,

за участю: секретаря судового засідання: Шпикуляк Ю.В.

позивача: ОСОБА_1

представника позивача: Оскоми О.М.

представника відповідача: Хілковського О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2019 року (повний текст виготовлено 18.03.2019) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 11 прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до 11 прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому просив:

-визнати протиправним та скасувати наказ начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України №314-ос від 07.11.2018 року в частині звільнення з військової служби за підпунктом “ж” (у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 2 категорії-інструктора кінологічного відділення відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” II категорії оперативно-бойової прикордонної комендатури “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ”.

-визнати протиправним та скасувати наказ начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України №319-ос від 12.11.2018 року в частині виключення зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 2 категорії- інструктора кінологічного відділення відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” II категорії оперативно-бойової прикордонної комендатури “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ”.

-поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора прикордонної служби 2 категорії- інструктора кінологічного відділення відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” II категорії оперативно-бойової прикордонної комендатури “Курахівка” з 12.11.2018 року.

-зобов'язати начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальне і грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, яке він недоотримав внаслідок звільнення.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2019 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до невірного вирішення справи, просить рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12.03.2019 скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

В обгрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що підставою для кваліфікації дій позивача як систематичне невиконання умов контракту, яке стало наслідком звільнення останнього з військової служби, було саме притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності згідно постанов Селидівського міського суду Донецької області від 19.09.2018 та від 08.10.2018.

Разом з тим, згідно тверджень апелянта, постанови Селидівського міського суду Донецької області від 08.10.2018 про притягнення його до відповідальності, не існує.

Суд першої інстанції вказав, що в поданні на звільнення помилково замість постанови Мар'їнського районного суду від 08.10.2018, вказано постанову Селидівського міського суду Донецької області від 08.10.2018, однак такий висновок суду на переконання позивача, грунтується не на доказах, а виключно на припущеннях.

Невідповідність висновків суду обставинам справи полягає і в тому, що відповідачем не дотримано процедури звільнення, зокрема не виконано вимоги закону про звільнення скаржника та не проведено з останнім відповідної бесіди.

Крім того, в апеляційній скарзі відмічено, що командування органу Держприкордонслужби не наділено повноваженнями з власної ініціативи припиняти контракт з військовослужбовцями, за наявності підстав, передбачених частиною 5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу".

22 квітня 2019 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказав на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв'язку із чим просив відмовити у її задоволенні.

В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити. В свою чергу представник відповідача заперечив стосовно задоволення апеляційної скарги і просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 відповідно до наказу начальника Одеського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 28.03.2014 №116-ос призначений на посаду молодшого інспектора прикордонної служби категорії - водія відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІІ категорії (тип Б), ВОС-108975Р-037, 5 тарифний розряд.

Наказом начальника Одеського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 31.03.2014 №118-ос позивача призначено на посаду інспектора прикордонної служби 3 категорії - дозимериста відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІІ категорії, ВОС-108934Р-084, 5 тарифний розряд, звільнивши з посади молодшого інспектора прикордонної служби категорії - водія відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІІ категорії (тип Б).

Наказом № 166-ос від 28.04.2014 року молодшого сержанта ОСОБА_1 виключено із списків особового складу загону, для подальшого проходження військової служби у розпорядженні начальника 79 прикордонного загону (І категорії) Азово-Черноморського регіонального управління (І категорії).

Згідно з наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Азово-Черноморського регіонального управління Державної прикордонної служби № 25-ос від 29.04.2014 року молодшого сержанта ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу та призначено на посаду дозимериста відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Червоний Чабан» ІІ категорії (тип Б) ВОС-108934Р-084.

Наказом № 317-ос від 21.07.2015 року позивача призначено на посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії - інструктора кінологічного відділення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » І категорії (тип Б).

Відповідно до наказу № 651-ос від 17.12.2015 року сержанта ОСОБА_1 виключено із списків особового складу загону як такого, що вибуває для подальшого проходження служби до 24 прикордонного загону.

Наказом начальника Могилів-Подільського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України № 533-ос від 21.12.2015 року сержанта ОСОБА_1 зараховано до особового складу.

06.11.2018 року начальником відділу прикордонної служби «Мар'їнка» ІІ категорії (місце дислокації н.п. Гостре) оперативно-бойової прикордонної комендатури «Курахівка» від 06.11.2018 року винесено подання начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ІІ категорії (місце дислокації н.п. Гостре) оперативно-бойової прикордонної комендатури «Курахівка» запропоновано звільнити позивача в запас у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем.

Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України № 314-ОС від 07.11.2018 року прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 2 категорії - інструктора кінологічного відділення відділу прикордонної служби «Мар'їнка» звільнено з військової служби згідно підпункту «ж» (у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас.

Підставою для видачі вказаного наказу слугувало подання до звільнення від 06.11.2018 року, протокол засідання атестаційної комісії від 25.10.2018 року №30 та аркуш попередження від 25.10.2018 року.

Наказом начальника 11 прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України № 319-ОС від 12.11.2018 року позивача виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення, без права носіння військової форми одягу.

ОСОБА_1 , вважаючи своє звільнення незаконним, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач як суб'єкт владних повноважень довів належними засобами доказування правомірність прийняття оскаржуваних наказів. При цьому, в ході розгляду справи судом не встановлено, а позивачем не надано доказів на підтвердження протиправності спірних наказів начальника Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

У ч.2 ст.19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

За правилами ч.2 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 6 ст.2 вказаного закону визначено види військової служби строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" врегульовано питання звільнення з військової служби.

Підпунктом "ж" п.2 ч.5 ст.26 вказаного закону визначено, що під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації): контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем.

У пункті "и" частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" зазначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем.

Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009.

Згідно пунктів 26 та 267 Положення контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом, звільняється з військової служби з підстав, передбачених частиною шостою статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Пунктом 284 Положення визначено, що військовослужбовця може бути звільнено з військової служби у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем в разі, коли протягом останніх 12 місяців за неналежне виконання або відмову від виконання взятих на себе під час укладання контракту про проходження військової служби чи контракту про навчання обов'язків він два або більше разів притягувався до матеріальної, адміністративної, кримінальної або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності.

З аналізу зазначених норм вбачається, що Положення № 1115 є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює звільнення з військової служби з підстав, передбачених статтею 26 Закону № 2232-XII та має чітко вказану підставу для звільнення - систематичне невиконанням умов контракту військовослужбовцем.

Під систематичним невиконанням умов контракту слід розуміти неналежне виконання військовослужбовцем взятих на себе зобов'язань, за що такого військовослужбовця було притягнуто два або більше разів до дисциплінарної відповідальності.

Так, з матеріалів справи слідує, що наказом начальника 11 прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України № 314-ОС від 07.11.2018 року прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 2 категорії-інструктора кінологічного відділення відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” звільнено з військової служби згідно підпункту “ж” (у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” у запас.

Підставою для видачі наказу слугувало подання до звільнення від 06.11.2018 року, протокол засідання атестаційної комісії від 25.10.2018 року №30 та аркуш попередження від 25.10.2018 року.

Зі змісту подання про звільнення від 06.11.2018 року встановлено, що особливими мотивами та підставами при достроковому звільненні стало винесення судами відносно позивача двох постанов про притягнення останнього до адміністративної відповідальності: постанови Селидівського міського суду Донецької області від 19.09.2018 року за вчинення адмінправопорушення, передбаченого ч. 3 ст.172-20 КУпАП та постанови Селидівського міського суду Донецької області від 08.10.2018 року, за вчинення адмінправопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-18 КУпАП.

Отже, в даній справі, систематичність визначається наявністю двох діючих та не скасованих в установленому законом порядку, адміністративних стягнень, застосованих до військовослужбовця протягом останніх 12 місяців.

В той же час, представник позивача стверджує, що постанови Селидівського міського суду Донецької області від 08.10.2018 року не існує. Висновки суду першої інстанції про те, що в поданні на звільнення помилково замість постанови Мар'їнського районного суду від 08.10.2018, вказано постанову Селидівського міського суду Донецької області від 08.10.2018, на переконання позивача, грунтуються не на доказах, а виключно на припущеннях. Відтак у даному випадку відсутня систематичність невиконанням умов контракту військовослужбовцем.

Однак, такі доводи представника позивача спростовуються наявним в матеріалах справи постановами Селидівського міського суду Донецької області від 19.09.2018 року по справі №242/4895/18, якою ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адмінправопорушення, передбаченого ч.3 ст.172-20 КУпАП та постановою Мар'їнського районного суду від 08.10.2018 посправі №237/4758/18 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.172-18 КУпАП.

Як пояснив під час апеляційного розгляду справи представник відповідача, в даному випадку дійсно має місце описка, яку не було потреби виправляти, оскільки до подання до звільнення від 06.11.2018, в якому вона була допущена, додавались копії вищевказаних постанов, які є беззаперечним доказом на підтвердження факту притягнення позивача до адміністративної відповідальності двічі протягом останніх 12 місяців перед звільненням.

При цьому, позивач не заперечував наявності двох судових рішень про притягнення його до адміністративної відповідальності та які останнім в судовому порядку не оскаржувались.

Таким чином, судом першої інстанції підставно встановлено допущення позивачем систематичного (два рази) порушення умов контракту, оскільки зазначене підтверджується підтверджується накладенням на позивача двох адміністративних стягнень протягом останніх 12 місяців служби.

Стосовно тверджень апелянта про порушення відповідачем процедури звільнення, колегія суддів вказує на таке.

У разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.

У разі звільнення військовослужбовця з військової служби за рішенням командування за розпорядженням начальника органу Держприкордонслужби, в якому проходить службу військовослужбовець, кадровий підрозділ органу забезпечує підготовку подання про його звільнення.

Форма та порядок подання про звільнення військовослужбовців з військової служби та перелік документів, які додаються до нього у випадках, передбачених абзацами першим і другим цього пункту, визначаються Адміністрацією Держприкордонслужби (п.288 Положення).

Перед звільненням військовослужбовця з військової служби кадровим підрозділом органу Держприкордонслужби уточнюються відомості про проходження ним військової служби та у разі потреби документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги років у календарному та пільговому обчисленні, і проводиться обчислення вислуги років військової служби.

Розрахунок вислуги років військової служби доводиться до відома військовослужбовцю під розписку перед оформленням подання (п.289 Положення).

У пункті 292 Порядку зазначено, що наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою.

Після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням (п.293 Положення).

Як вбачається з матеріалів справи, начальником відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” ІІ категорії оперативно-бойової прикордонної комендатури "Кухарівка" ОСОБА_2 підготовлено подання до звільнення з військової служби, проведено обчислення вислуги років військової служби, наказом начальника 11 прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України №314-ос від 07.11.2018 року позивача звільнено з військової служби, а наказом №319-ос від 12.11.2018 року- виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. Також з позивачем проведено повний розрахунок.

Вищезазначене свідчить, що відповідачем дотримано порядку звільнення позивача з військової служби, встановленого пунктами 288-297 Положення.

Відносно посилання позивача на недотримання відповідачем двохмісячного строку попередження про звільнення, колегія суддів зазначає наступне.

Так, з аркуша попередження, що знаходиться у справі встановлено, що ОСОБА_1 був попереджений про дострокове розірвання контракту 25.10.2018 року, що підтверджується особистим підписом позивача.

Будь-який нормативно-правовий акт має межі своєї дії. Так, у часі він може бути обмежений періодом дії, коли має юридичну силу, у просторі - територією, на яку поширюється, за колом осіб - колом осіб, на яких поширюється.

Відповідно до статті 3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Водночас питання проходження служби військовослужбовцями, звільненням із неї, права і обов'язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України "Про військовий обов'язок та військову службу" та Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України.

Пунктом 36 Порядку передбачено, що про дострокове припинення (розірвання) контракту з ініціативи командування військовослужбовець письмово попереджається начальником органу Держприкордонслужби, в якому він проходить військову службу за контрактом, у строк, встановлений законодавством.

Разом з тим, ні Законом України "Про військовий обов'язок та військову службу" та Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України не врегульовано питання щодо строку попередження військовослужбовця про звільнення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15 та в постанові Верховного Суду від 10 травня 2019 року у справі №П/811/276/16, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Частиною 1 статті 49-2 КЗпП України регламентовано, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

В той же час, вищезазначена правова норма є соціальною гарантією для працівників, які звільняються у випадках змін в організації виробництва і праці і не розповсюджується на осіб, звільнених на підставі п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України, а саме-через систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Отже, на думку колегії суддів, посилання скаржника на ч.1 ст. 49-2 КЗпП України є безпідставним.

Колегія суддів вважає необгрунотваними твердження ОСОБА_1 з приводу того, що начальник прикордонного загону не наділений повноваженнями з власної ініціативи припиняти контракт з військовослужбовцями, за наявності підстав, передбачених частиною 5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", колегія суддів вказує на слідуюче.

Відповідно до пунктів 1-2 Положення про орган охорони державного кордону Державної прикордонної служби України, затвердженого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 15 лютого 2005 р. N 116 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), орган охорони державного кордону-це оперативно-службова та адміністративно-господарська ланка Державної прикордонної служби України (далі - ДПСУ), яка безпосередньо виконує поставлені перед ДПСУ завдання у межах визначеної ділянки щодо забезпечення недоторканності державного кордону України.

Органом охорони державного кордону є прикордонний загін, окремий контрольно-пропускний пункт та авіаційна частина.

Прикордонний загін є основною оперативно-службовою ланкою ДПСУ, на яку покладаються охорона визначеної ділянки державного кордону самостійно чи у взаємодії з іншими органами охорони державного кордону та Морською охороною, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму, а також здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів.

Згідно пп.9 п.10 вказаного Положення, начальник органу охорони державного кордону здійснює призначення осіб рядового складу, сержантського і старшинського складу на посади в органі ДПСУ, звільнення їх з посад та зарахування у розпорядження у випадках, передбачених законодавством.

Враховуючи факти систематичного невиконання Позивачем умов контракту, не спростовані позивачем, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Отже, зважаючи на те, що 11 прикордонний загін Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України є органом охорони державного кордону, а ОСОБА_3 відносився до осіб старшинського складу на посади в органі ДПСУ, начальник прикордонного загону, приймаючи спірні накази діяв у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений законом.

Сукупність вищенаведених обставин, дає суду підстави для висновку про необгрунтованість доводів ОСОБА_1 та відсутність правових підстав для задоволення позову та апеляційної скарги.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.77, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 01 липня 2019 року.

Головуючий Граб Л.С.

Судді Сторчак В. Ю. Ватаманюк Р.В.

Попередній документ
82714680
Наступний документ
82714682
Інформація про рішення:
№ рішення: 82714681
№ справи: 120/4479/18-а
Дата рішення: 25.06.2019
Дата публікації: 15.09.2022
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:; проходження служби