ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.06.2019Справа №910/3234/19
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Торгова Аграрна Компанія»
доТовариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Геокс»
провизнання договору та додаткової угоди до нього недійсним
Суддя Смирнова Ю.М.
Секретар судового засідання Багнюк І.І.
Представники учасників справи:
від позивачаОлександров Р.П.
від відповідачаМельничук І.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова Аграрна Компанія» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Геокс», в якому просить суд:
- визнати недійсним укладений між сторонами Договір №22/05/12 поставки нафтопродуктів від 22.05.2012;
- визнати недійсною Додаткову угоду №16 від 12.11.2012 до Договору поставки нафтопродуктів №22/05/12 від 22.05.2012.
Позовні вимоги мотивовані тим, що при укладенні договору сторонами було порушено ст.ст. 179, 181 та 207 Господарського кодексу України та ст.ст. 638, 639 Цивільного кодексу України, що свідчить про недійсність даного договору. При цьому, як вказує позивач, оскільки додатковою угодою №16 вносились зміни до недійсного (в зв'язку з неукладеністю) договору, то відповідна додаткова угода є також недійсною.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2019 відкрито провадження у справі №910/3234/19, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 18.04.2019.
16.04.2019 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач зазначає, що позовні вимоги є безпідставними, у зв'язку з тим, що норми, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, пов'язують недійсність договору з суперечністю законові його змісту, а не форми. Відповідач, зокрема, наголошує на тому, що спірний договір сторонами виконаний та вказує, що наявність правовідносин між сторонами встановлена рішенням суду від 10.09.2015 у справі №910/13508/15.
Також у відзиві відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу строків позовної давності щодо заявлених позивачем вимог.
У підготовчому засіданні 18.04.2019 оголошувалась перерва до 14.05.2019.
02.05.2019 від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач з посиланням на п. 3 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України просив суд залишити позовну заяву без розгляду. Як вказує відповідач, Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова Аграрна Компанія» вже пред'являвся до суду позов про визнання недійсною додаткової угоди №16 від 12.11.2012, який було розглянуто судом та в задоволенні якого було відмовлено (справа №910/27878/15).
Однак, з огляду на те, що підстави позову у даній справі та справі №910/27878/15 є різними, а також враховуючи, що рішення у справі №910/27878/15 набрало законної сили, у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду на підставі п.3 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України суд відмовляє.
У підготовчому засіданні 14.05.2019 суд постановив продовжити строк підготовчого провадження у справі №910/3234/19 на 30 днів та оголосив перерву у підготовчому засіданні до 30.05.2019.
21.05.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.06.2019.
У судовому засіданні 12.06.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва
22.05.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Геокс» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова аграрна компанія» (покупець) укладено Договір №22/05/12 поставки нафтопродуктів (надалі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити нафтопродукти (товар) відповідно до умов договору і додаткових угод до нього.
Відповідно до п. 1.2 Договору №22/05/12 номенклатура, кількість, ціна та умови поставки товару визначаються сторонами у додаткових угодах до договору.
Згідно з п. 4.1 Договору №22/05/12 покупець здійснює оплату продукції безготівковим шляхом у національній валюті банківським переказом коштів на поточний рахунок постачальника за фактично поставлену продукцію на підставі рахунків-фактур продавця не пізніше 30 календарних днів з дати поставки товару на склад покупця.
Відповідно до п. 4.3 Договору № 22/05/12 ціна товару погоджується сторонами у додаткових угодах до договору.
Відповідно до п. 4.5 Договору № 22/05/12 при зміні ціновизначальних факторів ціна на товар підлягає коригуванню шляхом підписання сторонами додаткової угоди.
Згідно з п. 10.1 Договору № 22/05/12 даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2012, а в частині взаємних розрахунків - до їх повного завершення.
12.11.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Геокс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова аграрна компанія» укладено Додаткову угоду № 16 до Договору № 22/05/12 поставки нафтопродуктів від 22.05.2012, якою сторони дійшли взаємної згоди змінити умови Договору № 22/05/12 поставки нафтопродуктів від 22.05.2012, доповнивши його п. 6.4 у наступній редакції: «у випадку падіння курсу гривні, відповідно до курсу Міжбанківської валютної біржі, зазначеному на сайті http://minfin.com.ua на момент кінцевого розрахунку більше ніж на 2%, несплачена сума за поставлений товар і сума несплачених штрафних санкцій підлягає коригуванню за формулою С = Со х (К1/Ко), де С - сума кінцевого платежу з ПДВ; Со - несплачена сума у гривні (основна заборгованість + штрафні санкції) з ПДВ; Ко - курс МВБ (міжбанківський валютний курс) середньовамого долара США за гривню на дату підписання Додаткової угоди № 16 від 12.11.2012; К1 - курс МВБ купівлі долару США за гривні на дату, що передує платежу; х - знак множення; / - знак ділення.
За правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.
Відповідно до ч.ч. 1-6 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що спірний Договір №22/05/12 від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова Аграрна Компанія» повинен був бути власноручно підписаним керівником товариства ОСОБА_1 , проте його підпис виконаний за допомогою факсиміле, факт чого встановлено в експертному висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. За таких обставин, на думку позивача, при укладенні договору сторонами було порушено ст.ст. 179, 181 та 207 Господарського кодексу України та ст.ст. 638, 639 Цивільного кодексу України, що свідчить про недійсність даного договору. При цьому, як вказує позивач, оскільки додатковою угодою №16 вносились зміни до недійсного (в зв'язку з неукладеністю) договору, то відповідна додаткова угода є також недійсною.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 8 ст. 181 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення спірного Договору) договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України «Про здійснення державних закупівель», на вимогу замовника підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню та вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Частинами 2, 3 ст.180 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України в редакції, чинній на момент укладення Договору, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 207 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення спірного Договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Судом враховується, що згідно наданого позивачем висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №2790/16-33 від 16.03.2016 за результатами проведення технічного дослідження, підпис від імені Генерального директора ТОВ «Торгова Аграрна Компанія» Данилова М.О., який розташований на четвертому аркуші договору №22/05/12 поставки нафтопродуктів від 22.05.2012, нанесений рельєфним кліше підпису - факсиміле.
В свою чергу, предметом спору у даній справі є наявність або відсутність підстав для визнання недійсним Договору №22/05/12 поставки нафтопродуктів від 22.05.2012, а також додаткової угоди №16 до нього.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Однак, позивачем належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України наявності підстав для визнання спірного Договору недійсним не доведено та нормативно не обґрунтовано.
Фактично доводи позивача зводяться до того, що сторонами не дотримано вимог до письмової форми правочину.
Разом з тим, суд відзначає, що недотримання вимог щодо форми правочину не є підставою недійсності правочину в розумінні ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.
Недодержання форми правочину, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність правочину лише у разі, коли це прямо передбачено законом (аналогічна правова позиція наведена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).
Однак, враховуючи правову природу оспорюваного Договору (як договору поставки) та суб'єктний склад його сторін, сам по собі факт недотримання встановлених ст. 207 Цивільного кодексу України вимог до письмової форми правочину та проставлення на Договорі факсимільного підпису не тягне за собою наслідків у вигляді наявності підстав для визнання даного правочину недійсним.
При цьому, суд також зауважує, що в даному випадку відсутні підстави і для кваліфікації оспорюваного Договору як неукладеного, оскільки визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами.
В той же час, як встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2015 у справі №910/13508/15 (яке в силу ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України має преюдиційне значення), на виконання умов Договору сторонами вчинялися активні дії, а саме: відповідачем поставлявся, а позивачем приймався обумовлений Договором товар. Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 у справі №910/27878/15 було встановлено, що протягом дії Договору між сторонами було укладено ряд додаткових угод, якими, зокрема, вносилися зміни до строків оплати позивачем товару, поставленого відповідачем.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання недійсним Договору №22/05/12 поставки нафтопродуктів від 22.05.2012 є безпідставними та задоволенню не підлягають. Як наслідок, не підлягають задоволенню і вимоги про визнання недійсною Додаткової угоди №16 від 12.11.2012 як похідної вимоги від вимог про визнання Договору недійсним.
При цьому, оскільки у задоволенні позову судом відмовлено з підстав його необґрунтованості, заява відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності залишається судом без задоволення.
У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судовий збір покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено: 01.07.2019.
Суддя Ю.М. Смирнова