29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"26" червня 2019 р. Справа № 924/1118/18
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Гладюка Ю. В., при секретарі Сарело Р.О., розглянувши матеріали справи
за позовом акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", м. Київ
до товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Фуд Юкрейн", м. Хмельницький
про стягнення грошей
за участю представників сторін:
від позивача - Москалюк С.А. за довіреністю
від відповідача - Богач А.А. за довіреністю
встановив:
Позивач у позові просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором фінансового лізингу від 01.07.16 № 4Т16041ЛИ у сумі 20 747 508, 01 грн., з яких: 20 004 796, 20 грн. заборгованість за відсотковою винагородою за користування майном, 742 711, 81 грн. пеня.
Обгрунтовуючи позов, позивач вказує на порушення відповідачем обумовлених договором строків здійснення лізингових платежів. Внаслідок цього договір розірвано в односторонньому порядку, шляхом направлення відповідачу відповідного повідомлення 31.05.17. Після цього, об'єкт лізингу 15.06.17 повернуто позивачу за актом прийому-передачі. За період користування майном (об'єктом лізингу) відповідачу, згідно умов договору, нараховано відсоткову винагороду за користування майном, виходячи з фактичної кількості днів користування майном (з 02.07.16 по 15.06.17). При цьому, зазначено, що договір лізингу, в частині невиконаних сторонами зобов'язань, діє до повного їх виконання.
Зазначено, що заборгованість зі сплати лізингових платежів позивачем списана. Однак, пеня, що нарахована на дану заборгованість та на заборгованість зі сплати винагороди за користування майном, заявлена до стягнення. Підставою стягнення пені є наявність відповідної умови договору відносно її застосування.
Законодавчим обґрунтуванням позову є посилання позивача на ст. ст. 509, 525, 526, 530, 549, 611, 651, 631 ЦК України та ст. ст. 188, 231 ГК України.
Отримавши відзив відповідача, позивач надав додаткові розрахунки, пояснення та обґрунтування відносно заявлених до стягнення боргу та пені. Так, зазначено, що об'єкт лізингу вартістю 494 238 143 грн., відповідно до договору передано відповідачу 01.07.16. 25.07.16 відповідач здійснив перший лізинговий платіж на суму 411 865, 12 грн. Другий - 23.08.16 на суму 4 122 429, 77 грн. Тому, залишок заборгованості склав 489 703 848, 11 грн. (вартість переданого майна за мінусом двох оплат). Розрахунок винагороди, згідно договору, здійснено з урахуванням: вищевказаної суми боргу; ставки нарахування винагороди (вказаної договором, а саме: з 01.07.16 по 06.11.16 - 12%, з 07.11.16 до кінця - 10,5%); кількості днів користування; кількості днів у році.
Крім того, позивач наголосив, що подані ним докази засвідчені належним чином, з дотриманням всіх вимог, що при цьому ставляться.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, наполягав на його задоволенні.
Відповідач у письмових заявах по суті справи зазначає наступне. Поданий позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми боргу (винагороди і пені) не є таким, що обґрунтовує останню. Так, поданий розрахунок здійснено за інший, а ніж вказаний в позові період та за іншими показниками (не винагороди та пені): залишок поточної заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна; залишок простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна; нарахування винагороди за користування лізинговим майном у зв'язку з порушенням строків сплати лізингових платежів; сума пені за порушення строків розрахунків.
Крім того, поданий розрахунок не містить даних особи, що його склала і не відображає даних щодо того, на яку заборгованість здійснено нарахування пені (за лізинговими платежами чи за винагородою), оскільки зазначено лише те, що пеня нарахована за порушення строків розрахунків.
Також відповідач зазначив, що подані позивачем копій виписок з рахунку 2071, 2078, 2079, 8091 належним чином не завірені, оскільки на них не вказано назву посади особи, яка засвідчує їх, її прізвище і ініціали. Не вказано і особи, що формувала виписки. Крім того, дані виписки містять неточні дані, що спростовує поданий позивачем розрахунок.
Проаналізувавши судову практику, відповідач прийшов до висновку, що позивач, мав би віднести суми сплачених відповідачем лізингових платежів у рахунок погашення заборгованості за відсотковою винагородою, оскільки передане у лізинг майно повернуто позивачу. Натомість в виписці з рахунку 2071 вказано, що сплачені відповідачем лізингові платежі позивач врахував як оплату вартості предмета лізингу, хоча таке майно повернуто АТ КБ „Приватбанк".
Відповідач пояснює, що вартість повернутого ним об'єкт лізингу на користь позивача складала 494 238 143 грн. Попри це, у наданій позивачем виписці з рахунку 2071 зазначається, що після повернення банку переданого у лізинг майна позивач оприбуткував його на баланс за значно нижчою ціною. Решту суми позивач списав як різницю між справедливою вартістю об'єкта лізингу та несплаченою сумою по договору лізингу. Дана ситуація, на думку відповідача свідчить про те, що по договору лізингу позивач передав відповідачу значно завищене у вартості майно, яке відповідач не міг використовувати в господарській діяльності таким чином, щоб повністю оплатити лізинг.
Також, відповідач, посилаючись на те, що внаслідок спірних правовідносин, позивач не поніс жодних збитків (не зазначено в позові), просить суд зменшити нарахований позивачем розмір пені.
Ознайомившись з відповіддю на відзив, відповідач зазначає, що в позові позивач просить стягнути заборгованість за період з 02.07.16 по 15.06.17, в той час як у відповіді на відзив уже зазначено період з 01.07.16 по 15.06.17.
Крім того, як пояснює відповідач, позивач не вказав, яку суму визначено ним як заборгованість з винагороди за користування майном за п. 2.3.2. договору, а яку за п. 2.3.3. При цьому, дані пункти містять різний процент обрахунку винагороди.
Всі наведені обставини, як вказує відповідач, не дають змоги без витребування додаткового розрахунку чи без наявності спеціальних знань, перевірити викладені позивачем обставини. За таких обставин, позов необґрунтований.
Матеріалами справи встановлено.
20.10.15 між ПАТ КБ „Приватбанк" та ТОВ „Транс Фуд Юкрейн" укладено угоду про використання електронного цифрового підпису за яким сторони засвідчили свою згоду про те, що ведення документообігу, в тому числі підписання правочинів, угод, договорів, додаткових угод та інших документів, які будуть укладатися сторонами може здійснюватися, як шляхом власноручного підписання, так і шляхом накладання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа, який видано АЦСК.
01.07.16 між ПАТ КБ „Приватбанк" (банк) та ТОВ „Транс Фуд Юкрейн" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 4Т16041ЛИ за яким банк передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від банку в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.
На дату укладення цього договору вартість майна становить 494 238 143 грн. (п. 1.2.).
Згідно п. 2.1. договору розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюється додатком № 2.
Пункт 2.3.2. договору визначає, що лізингоодержувач сплачує банку відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 12% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений в додатку 2.
У випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим договором, відсоткова винагорода за користування майном складає 24 % річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно додатку № 2 (п. 2.3.3.).
За п. 2.4. розрахунок винагороди здійснюється 25-го числа кожного поточного місяця, починаючи з дати прийому-передачі майна у лізинг. Нарахування та сплата винагороди здійснюється щомісячно з 25-го числа по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, зазначений в додатку 2, або дату останнього погашення заборгованості за цим договором у день дострокового повного виконання зобов'язань за цим договором. У випадку несплати винагороди за користування майном, отриманим в лізинг, у зазначений термін, винагорода вважається простроченою.
Згідно п. 5.1.8. договору банк має право відмовитися від договору і вимагати повернення майна, якщо лізингоодержувач не сплачує лізингові платежі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови банку від договору, договір є розірваним з дати зазначеної банком у повідомленні про відмову від договору.
Згідно п. 6.2.4. договору лізингоодержувач зобов'язаний повернути майно банку у випадку розірвання договору у стані, в якому воно було отримане з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежів за цим договором, а також відшкодувати заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору.
Згідно п. 6.2.11 лізингоодержувач зобов'язується сплачувати банку: винагороду за відкриття рахунку „фінансовий лізинг (оренда)"; лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна); відсоткову винагороду за користування майном; винагороду за користування майном отриманим в лізинг; інші витрати.
Як передбачено п. 7.1. договору у випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, по сплаті винагород, сплачує банку за кожен випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, яка розраховується у відсотках річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань здійснюється протягом 15 років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане лізингоодержувачем (п. 7.10).
В відповідності до п. 8.2.3. договір підлягає розірванню в односторонньому порядку за ініціативою банку шляхом письмового повідомлення про це лізингоодержувача за 3 дні, у випадку, повної або часткової несплати лізингового платежу лізингоодержувачем, якщо прострочення сплати становить більше ніж 30 днів. Порушення строків сплати винагород за договором.
Згідно п. 9.1. строк дії договору з дати його підписання по 2036 р. У частині не виконаних сторонами зобов'язань договір діє до повного їх виконання.
Договір підписаний обома сторонами та скріплений їх печатками.
Додатком № 1 до даного договору сторони встановили найменування майна (та адреса), що є об'єктом лізингу.
Додаток 2 до договору встановлює графік лізингових платежів, який підписаний обома сторонами та скріплений їх печатками.
Згідно акту № 1 прийому-передачі майна від 01.07.16 ПАТ КБ „Приватбанк" передав, а відповідач прийняв в платне володіння та користування нерухоме майно, яке зазначено в додатку номер 1 до договору фінансового лізингу від 01.07.16 № 4Т16041ЛИ. Акт підписаний обома сторонами та скріплений їх печатками.
До договору також укладено додаткові угоди:
- від 01.07.16, яка стосується змін п. 4.2. основного договору (підписана та скріплена печатками сторін);
- від 07.07.16, яка стосується змін п. 1.4. договору (данні щодо номерів рахунків) та укладена з використанням електронного цифрового підпису (докази внесення такого підпису арк.. справи № 28-30);
- 29.07.16, яка стосується змін п. 6.2.11 основного договору, а саме: викладення цього пункту в такій редакції: „лізингоодержувач зобов'язаний оплачувати банку: винагороду за відкриття рахунку „Фінансовий лізинг (оренда)"; лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна); відсоткову винагороду за користування майном; інші витрати банку. Крім того, даною додатковою угодою виключено з договору підпункт 2.3.4. пункту 2.3. розділу 2. Додаткова угода підписана та скріплена печатками сторін;
- додаткова угода відносно зміни графіку лізингових платежів, яка укладена з використанням електронного цифрового підпису сторін (з доказами накладення ЕЦП 05.08.16 - арк.. справи №35-38);
- додаткова угода з доказами накладення електронного цифрового підпису 03.11.16, яка стосується змін пунктів 2.3.2. та 2.3.3. основного договору, а саме: з 07.11.16 п. 2.3.2. основного договору викладено в такій редакції: „відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 10, 5 % річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений у додатку 2". Пункт 2.3.3. основного договору викладено в такій редакції: „У випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим договором відсоткова винагорода за користування майном складає 21% річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно додатку 2".
06.06.17 позивач направив на адресу відповідача повідомлення № Є. Upr 1/3-67070 від 31.05.17 де зазначив, що у зв'язку з невиконанням договору фінансового лізингу відповідачем, даним листом позивач повідомляє про розірвання договору фінансового лізингу № 4Т16041ЛИ від 01.07.16. Також позивач вимагає сплатити заборгованість за договором. Доказ направлення листа - поштове повідомлення з штампом пошти з відміткою про вручення 06.06.17 та підписом про отримання.
Згідно акту прийому-передачі від 15.06.17 (підписаний сторонами та скріплений їх печатками) відповідач передав, а позивач прийняв нерухоме майно, що є об'єктом лізингу за договором від 01.07.16 № 4Т16041ЛИ.
Позивач направив відповідачу ще два повідомлення з вимогою оплатити борг за договором фінансового лізингу № Є. Upr 1/3-180820 від 29.01.18 та від 05.07.18 № Є. Upr 1/3-253864 (докази направлення - повідомлення - розписки на ім'я відповідача з печаткою останнього).
Крім того, у справу надано банківські виписки: з 01.01.2000 по 24.09.18 рахунок НОМЕР_1 , з 01.01.2000 по 24.09.18 рахунок НОМЕР_2 , з 01.01.2000 по 24.09.18 рахунок НОМЕР_3 , з 01.01.2000 по 24.09.18 рахунок НОМЕР_4
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані ними заяви по суті справи та докази, та давши їм оцінку в сукупності, судом враховується таке.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правовідносини, які виникли між сторонами за своїм характером являються господарськими, виходячи зі змісту ст.ст. 173, 174 ГК України, як такі, що виникли з господарського договору, і відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України є предметом його регулювання.
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Крім того, необхідно зазначити, що відносини щодо лізингу регулюються спеціальним законодавством, до якого відноситься Закон „Про фінансовий лізинг".
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач та відповідач уклали договір фінансового лізингу, визначивши умови, права та обов'язки сторін, які є обов'язковими для них.
Згідно ст. 1 Закону „Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковий для виконання сторонами.
Слід вказати, що відносини за договором лізингу існували між сторонами до моменту одностороннього розірвання договору позивачем, що не суперечить п. 8.2.3. договору. В частині невиконаних зобов'язань, договір діє до повного виконання.
З позовних матеріалів вбачається, що позивач на виконання умов договору передав, а відповідач прийняв в платне володіння та користування нерухоме майно:
1. за адресою: Хмельницька область, м. Славута, вул. Привокзальна , 2 - цегляний адмін. Корпус, розміром загальної площі 378, 5 м. кв., цегляна вбиральня, розміром загальної площі 1, 55 м. кв., цегляна вбиральня, розміром загальної площі 1, 55 м. кв., цегляне побутове приміщення, розміром загальної площі 96, 2 м. кв., цегляна будівля лабораторії, розміром загальної площі 126, 6 кв.м., цегляне приміщення їдальні, розміром загальної площі 46, 8 м. кв., цегляна котельня, розміром загальної площі 61, 4 м. кв., цегляна механ. Майстерня, розміром загальної площі 89, 9 м. кв., цегляна насосна станція, розміром загальної площі 37, 7 кв.м., цегляна трансформаторна підстанція, розміром загальної площі 57, 2 м. кв., металевий резервуар РВ 100, металевий резервуар РВ-1000, металевий резервуар РВ-168, металевий резервуар РА-1800, металевий резервуар РВ-1804, металевий резервуар РВ - 3000, металевий резервуар РВ-3000, металевий резервуар РВ-3000, металевий резервуар РВ-3000, металевий резервуар РВ - 3000, металевий резервуар РВ-395, металевий резервуар РВ-4085, металевий резервуар РВ-833, металевий резервуар РВ - 833;
2. за адресою: Хмельницька область, м. Старокостянтинів, вул. залізнична, буд. Б блок 1 - розливочна, санітарно-побутове приміщення, гараж бокс 1, 2 операторська на залізничному тупіку, операторська на площадці наливу нафтопродуктів;
3. за адресою: Хмельницька область, м. Старокостянтинів, вул. Залізнична, будинок б блок 2 :22/100 частки будівлі контори, 50/100 частки пожежного депо, 50/100 частки будівлі протирадіаційного сховища, 50/100 частки закритої трансформаторної підстанції ЗТП - 10 Кв/04 Кв.;
4. за адресою: Хмельницька область, м. Старокостянтинів, вул. Залізнична, будинок б блок 3 - автозаправочна станція № 2, площею 15, 8 м. кв. А-і;
5. за адресою: Хмельницька область, м. Старокостянтинів, вул. Залізнична, буд . 6/1 блок 3 - адміністративно-побутовий будинок, площа 149, 1 м. кв., А-ІІ, тамбур, а, площадка 1, 9 м. кв., ганки, площа 5. 6 кв.м., пож. Сходи, площа 5. 3 кв.м.
Передача вищевказаного майна позивачем та прийняття його відповідачем підтверджується наявним у справі актом прийому-передачі № 1 від 01.07.16. (підписаний обома сторонами та скріплений їх печатками).
Згідно додаткової угоди до основного договору від 29.07.16 відповідач зобов'язаний сплачувати банку: винагороду за відкриття рахунку „Фінансовий лізинг (оренда)"; лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна); відсоткову винагороду за користування майном; інші витрати банку.
Позивач у позові (стор. 3, абз. 9) зазначає про те, що відповідач допустив прострочення сплати відсоткової винагороди 01.03.17, 01.04.17, 01.05.17 та 01.06.17. Слід зазначити, що з урахуванням передбаченої договором (п. 2.3.2.) щомісячної черговості оплати винагороди, та кінцевого терміну такої оплати - останній день місяця, вказаний у позові початковий період виникнення боргу 01.03.17 свідчить про те, що заявлена до стягнення сума винагороди вирахувана за період з лютого 2017 року (оскільки відсутність оплати на 28.02.17 зумовлює виникнення боргу саме 01.03.17) по 15.06.17 - дату повернення об'єкту лізингу.
Згідно додаткової угоди (електронний підпис 03.11.16), умови якої діяли у заявлений до стягнення період, з 07.11.16 лізингоодержувач сплачує банку відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 10,5 % річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений в додатку 2. При цьому, у випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим договором, відсоткова винагорода за користування майном складає 21% річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно додатку 2.
Отже, оплата відсоткової винагороди за період з лютого по червень 2017 року мала бути здійснена: за лютий 2017 року - 28.02.17 (останній день місяця); за березень 2017 року - 31.03.17 (останній день місяця); за квітень 2017 року - 30.04.17 (останній день місяця); травень 2017 року - 31.05.17 (останній день місяця); червень 2017 року - 30.06.17 (останній день місяця).
Доказів оплати відповідачем вищевказаної винагороди, станом на дату її оплати, за заявлений період у справі немає. Відсутність же доказів проведення договірних платежів, у встановлений договором період, свідчить про виникнення боргу.
Зокрема, згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Статтею 525 Цивільного кодексу України обумовлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи, що строк оплати винагороди за заявлений період пропущено (докази оплати відсутні), у відповідача виникла заборгованість. При чому, наявність боргу підтверджується і випискою по рахунку № 20781050000873 де вказані суми винесених процентів на прострочення за договором № 4Т16041ЛИ (номер досліджуваного у справі договору) по платнику ТОВ „Транс Фуд Юкрейн".
Саме вказані реквізити даної виписки та зазначені у ній суми нарахувань (які відповідають розміру винагороди, отриманого при підрахунку місячної винагороди згідно порядку її нарахування зазначеного в договорі) свідчать про наявність в неї (виписки) ознак належності доказів. Доводи ж відповідача щодо недостовірності виписки не впливають на висновки суду що наявності боргу, оскільки відповідач не надав доказів оплати винагороди у визначені договором дати (не спростував доводів позивача).
При цьому, суд, з урахуванням заперечень відповідача щодо поданого розрахунку та недостовірності банківських виписок з рахунків, здійснив перерахунок заявленого до стягнення основного боргу (винагороди) виходячи з порядку нарахування винагороди, вказаного у договорі.
Зокрема, порядком розрахунку винагороди за користування майном передбаченим пунктом 2.3.2. (саме цей пункт визначає порядок нарахування винагороди, оскільки п. 2.3.3. встановлює лише інший відсоток винагороди, який застосовується при певних умовах, а п. 2.3.4. основного договору, який встановлює формулу розрахунку, виключено за додатковою угодою від 29.07.16) обумовлено розмір винагороди - 10, 5 % річних від суми залишку несплаченої вартості майна (станом на заявлений до стягнення період складає 489 703 848, 11 грн., що становить різницю між загальною вартість майна - 494 238 143 грн. та двома оплаченими відповідачем лізинговими платежами на суми 411 865, 12 грн. та 4 122 429, 77 грн., проведених 25.07.16 та 23.08.16.), виходячи з фактичної кількості днів користування майном (з моменту передачі майна відповідачу - 01.07.16 до тати повернення - 15.06.17 за актом.) та 360 днів у році.
Таким чином розмір винагороди складає:
- за лютий 2017 року (489 703 848, 11 грн. - неоплачена вартість майна помножена на 10, 5% (зазначено саме таку величину процентів, оскільки вона обрана самим позивачем у розрахунку та діяла у заявлений до стягнення період нарахування винагороди з 07.11.16 за додатковою угодою), розділених на 360 днів у році, помножених на 28 днів фактичного користування майном у лютому 2017 р. за мінусом зарахованих позивачем 27 743, 41 грн. в даному місяці) = 3 971 504, 68 грн.
- за березень 2017 року (489 703 848, 11 грн. х 10, 5 % розділених на 360 днів у році та х 31 день фактичного користування майном у березні за мінусом врахованих позивачем 29 248, 09 грн. згідно виписки в даному місяці) - 4 398 490, 86 грн.
- за квітень 2017 року (489 703 848, 11 грн. х 10, 5 % розділених на 360 днів у році та х 30 днів фактичного користування майном у квітні, мінус врахованих позивачем 27 738, 96 грн. в даному місяці) - 4 257 169, 71 грн.;
- за травень 2017 року (489 703 848, 11 грн. х 10, 5 % розділених на 360 днів у році та х 31 день фактичного користування майном у травні за мінусом врахованих позивачем в виписці 24 908, 67 грн. ) - 4 402 830, 28 грн.;
- за червень 2017 року (489 703 848, 11 грн. х 10, 5 % розділених на 360 днів у році та х 15 днів фактичного користування майном у червні (майно повернуто 15.06.17) мінус 23 800 грн. зарахованих позивачем за даний місяць) - 2 118 654, 33 грн.
Всього - 19 148 649, 86 грн., які і підлягають стягненню. Решта суми необґрунтована, оскільки не підтверджується розрахунком. При цьому, необхідно зазначити, що у період розрахунку не може включатися заборгованість за попередні місяці, оскільки за договором винагорода є місячним платежем, що включає виключно дні місяця.
Позивач заявив до стягнення 20 004 796, 20 грн. винагороди. Однак, задоволенню підлягає сума, вказана у розрахунку суду, оскільки вона, як і передбачено договором вирахувана згідно порядку нарахування винагороди, вказаному в договорі за період фактичного користування майном (від початку заявленого до стягнення періоду до дати акту повернення майна).
Таким чином, позов, в частині стягнення винагороди підлягає частковому задоволенню. При цьому, вищенаведеним розрахунком та поясненнями до нього спростовуються доводи відповідача щодо необґрунтованості тверджень позивача через недостовірний розрахунок.
Згідно ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Враховуючи вказані законодавчі положення, пеня (якщо предметом неустойки є грошова сума) є договірним/законодавчим способом забезпечення зобов'язання, а тому встановлений судом факт прострочення оплати винагороди та наявність у договорі п. 7.1., що передбачає застосування пені (в тому числі за прострочку винагороди) є підставою для задоволення позову, в частині стягнення останньої.
Потрібно зазначити, що відповідач у відзиві просить суд зменшити розмір пені, оскільки позивач не поніс жодних збитків в силу порушення договору. Дане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки сума заявленої до стягнення пені свідчить, що заявлений до стягнення розмір пені значно нижчий від можливого. Тільки при підрахунку суми пені за перше прострочення (з урахуванням пункту 7.10 договору - нарахування пені за 15 років, тобто відсутнє обмеження шестимісячним строком нарахування згідно ГКУ) за період з 01.03.17 по дату, вказану у розрахунку позивача 24.09.18, розмін такої неустойки перевищує один мільйон вісімсот тисяч грн. Тому, з урахуванням всіх сум прострочення за заявлений період, розмір можливої пені, перевищує заявлений більш ніж у дев'ять разів.
Також необхідно вказати, що відповідач вказував на те, що з поданого позову незрозуміло, на яку саме суму боргу, нараховано пеню (чи на лізингові платежі, чи на винагороду). Суд зазначає, що за п. 7.1. договору, нарахування пені можливе як на заборгованість по лізингових платежах, та і на борг по винагороді.
Як видно з додаткової угоди, якою внесено зміни до пунктів 2.3.2. та 2.3.3. основного договору, з 07.11.16, в тому числі в період за який заявлено позов, позивач мав право, у випадку порушення відповідачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, застосувати на нарахування винагороди 21 % ставку. Слід наголосити, що така ставки можлива лише при порушенні зобов'язань по сплаті лізингових платежів. Оскільки позивач, що видно з розрахунку, обрав для нарахування основного боргу 10, 5% (та 12% до внесення змін), які визначені в п. 2.3.2. (котрий стосується порядку нарахування винагороди) суд виходить з того, що позовна вимога відносно пені не включає при розрахунку останньої заборгованість з лізингових платежів та стосується виключно боргу з виплати винагороди.
Доводи відповідача відносно того, що позивач, за договором лізингу передав значно завищене по вартості майно, яке відповідач не міг використати з повним погашенням його вартості, до уваги не приймаються, оскільки при укладені договору, з вказаною вартістю майна, відповідач погоджувався з останньою.
Таким чином, позов підлягає задоволенню частково, з покладенням судових витрат на сторони, пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. ст. 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Транс Фуд Юкрейн" (29000, Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Садова, ?, код 39808939) на користь акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код 14360570) - 19 148 649, 86 грн. (дев'ятнадцять мільйонів сто сорок вісім тисяч шістсот сорок дев'ять грн. 86 коп.) заборгованості по оплаті відсоткової винагороди за користування майном, 742 711, 81 грн. (сімсот сорок дві тисячі сімсот одинадцять грн. 81 коп.) пені а також 298 763, 12 грн. (двісті дев'яносто вісім тисяч сімсот шістдесят три грн. 12 коп.) судового збору.
В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. (ч.1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. (ч.1 ст. 256 ГПК України).
Повний текст рішення складено 01.07.19.
Суддя Ю.В. Гладюк
Віддрук. 3 прим.:
1- до справи
2 - позивачу (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд.1Д)
3 - відповідачу (29000, Хмельницька обл., м. Хмельницький, вул. Садова, буд.1/2)
Всім рекомендованим з повідомленням