2 червня 2006р. у м. Києві Верховний Суд України на спільному засіданні суддів Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії
під головуванням першого заступника
Голови Верховного Суду України - Пилипчука П.П.
за участю
прокурора Генеральної прокуратури України - Шоріна М.О.
розглянув клопотання заступника Генерального прокурора України про перегляд у порядку виключного провадження вироку Рівненського міського суду Рівненської області від 15 квітня 2005р. щодо ОСОБА_1, внесене на розгляд за поданням п'яти суддів Верховного Суду України.
Зазначеним вироком
ОСОБА_1, 11 серпня 1948 року народження, українку, громадянку України, несудиму
засуджено за ст.166 КК України на 2 роки обмеження волі.
Із застосуванням ст.ст.75, 76 КК України її звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік з покладенням на неї обов'язків не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої системи, повідомляти ці органи про зміну місця проживання та роботи, періодично з'являтися для реєстрації в ці органи.
(В апеляційному та касаційному порядку справа не розглядалася.)
ОСОБА_1засуджено за те, що вона, проживаючи у квартирі АДРЕСА_1 зі своєю неповнолітньою дочкою-інвалідом з дитинства Юлією, 3 травня 1989 року народження, у період із жовтня 2003р. по лютий 2004р. злісно не виконувала встановлених законом обов'язків по догляду за дитиною, що спричинило тяжкі наслідки.
У клопотанні прокурора та у поданні суддів порушено питання про зміну вироку у зв'язку з неправильним застосуванням до засудженої кримінального закону та звільнення її від покарання.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України Драги В.П., міркування прокурора, на думку якого клопотання є обгрунтованим, Верховний Суд України вважає, що клопотання підлягає задоволенню.
Санкцією ст.166 КК України, за якою засуджено ОСОБА_1, передбачено покарання у виді обмеження волі на строк від 2 до 5 років або позбавлення волі на той самий строк.
Зазначений злочин віднесено до злочинів середньої тяжкості.
Згідно з ч.3 ст.61 КК України обмеження волі не застосовується до осіб, що досягли пенсійного віку.
Як убачається з матеріалів справи, на час постановлення вироку ОСОБА_1 виповнилося 56 років, тобто вона досягла пенсійного віку, а тому суд необгрунтовано застосовував до неї покарання у виді обмеження волі.
З урахуванням зазначеної обставини, роз'яснень, які містяться у абз.7 п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003р. №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», та положень ч.2 ст.4004 КПК України щодо неможливості погіршити становище засудженого при перегляді судових рішень у порядку виключного провадження суд не вправі перейти до більш м'якого виду покарання у випадках, коли санкцією закону, за яким засуджується особа, передбачено лише такі покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути застосовані. В таких випадках суд, за наявності до того підстав, відповідно до ст.7 КПК України повинен закрити справу і звільнити особу від кримінальної відповідальності або постановити обвинувальний вирок і звільнити засудженого від покарання.
Виходячи з наведеного, вирок щодо ОСОБА_1 належить змінити шляхом виключення з нього вказівки суду про призначення засудженій покарання у виді обмеження волі і звільнити її від покарання.
Керуючись ст.ст.4004, 40010 КПК України, Верховний Суд України-
Клопотання заступника Генерального прокурора України задовольнити.
Вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 15 квітня 2005р. щодо ОСОБА_1 змінити.
Виключити з нього вказівку про призначення їй покарання у виді обмеження волі та звільнити її від покарання.
Головуючий Пилипчук П.П.
Суддя Драга В.П.
З оригіналом згідно.
Суддя Верховного Суду України Драга В.П.