10 червня 2019 року № 320/1948/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про визнання протиправними дій,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо перерахунку та стягнення недоплаченої пенсії ОСОБА_1 , інваліду 2 групи, потерпілому внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, відповідно до рішення Іванківського районного суду Київської області від 19.04.2010 (справа №2-351/2010), починаючи з 25.05.2009 з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язати Вишгородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області надати довідку про нарахування та суму заборгованості пенсії щодо ОСОБА_1 , відповідно до рішення Іванківського районного суду Київської області від 19.04.2010 (справа №2-351/2010), починаючи з 25.05.2009 з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язати Вишгородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 пенсію, відповідно до рішення Іванківського районного суду Київської області від 19.04.2010 (справа №2-351/2010), починаючи з 25.05.2009 з урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Іванківського районного суду Київської області від 19.04.2010 у справі №2-351/2010, яке набрало законної сили 19.08.2010 було зобов'язано пенсійний орган встановити ОСОБА_1 , як інваліду 2 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, державну пенсію в розмірі не нижче 8-ми мінімальних пенсій за віком відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (з відрахуванням проведених виплат) та зробити відповідний перерахунок, починаючи з 25.05.2009; зобов'язано пенсійний орган встановити ОСОБА_1 , як інваліду 2 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи додаткову пенсію в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (з відрахуванням проведених виплат) та зробити відповідний перерахунок, починаючи з 25.05.2009; зобов'язано пенсійний орган провести індексацію недовиплаченої суми основної та додаткової пенсії відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення.
Позивач пояснює, що пенсійним органом виконувалось зазначене рішення суду лише до листопада 2011 року. З листопада 2011 року відповідачем була нарахована пенсія у значно нижчому розмірі, ніж визначено вищевказаним рішенням суду. На підставі викладеного, позивач вважає, що пенсійним органом неправомірно здійснюється розрахунок його пенсії, ніж визначено вказаними рішеннями суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.04.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", який набрав чинності 19.06.2011 прикінцеві положення Закону України "Про Державний бюджет на 2011 рік" доповнено пунктом 4 і установлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та частину 3 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік, у зв'язку з цим, на думку представника відповідача, відсутні підстави для перерахунку пенсії позивача. Крім того, представник відповідача зауважив, що позивачем пропущено строк звернення до суду передбачений статтями 122-123 Кодексу адміністративного судочинства.
Позивачем було подано до суду відповідь на відзив, в якому він не погоджується з доводами пенсійного органу та зазначає, що у зв'язку з невиконанням останнім рішення суду, що набрало законної сили, ОСОБА_1 , у грудні 2012 року, звернувся до Європейського суду з прав людини із заявою щодо того, що невиконання Державою Україна судових рішень, що набрали законної сили є незабезпечення можливості отримати повне виконання судового рішення на його користь і є втручанням в його право на мирне володіння майном, яке передбачене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Позивач зазначає, що зі змісту рішення Європейського суду з прав людини від 12.12.2013 по справі «Малахова та інші проти України», в якому за порядковим номером 239 значиться і його прізвище з посиланням на рішення судів, що невиконані, а саме рішення Іванківського районного суду Київської області від 19.04.2010, вбачається, що оголошено прийнятними скарги заявників (Додаток 1), у тому числі ОСОБА_1 , за пунктом 1 статті 6, статті 13 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішень національних судів, ухвалених на його користь, та щодо відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту стосовно цих скарг. Крім того, в рішенні зазначено, що воно зобов'язує органи державної влади України забезпечити поновлення порушених прав на підставі відмови виконати або триваючого невиконання рішень національних судів. Позивач стверджує, що рішення Європейського суду з прав людини являються для національних судів джерелом права, однак органи державної влади України не забезпечили поновлення його порушених прав на підставі рішення національного суду, як передбачено рішенням Європейського суду з прав людини від 12.12.2013 по справі «Малахова та інші проти України». Просить суд позов задовольнити.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 31.01.1994 та вкладкою до вказаного посвідчення.
Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії МСЕ №009563 від 17.01.1994 позивачу з 17.01.1994 довічно встановлено другу групу інвалідності та зазначено причину інвалідності - захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 19.04.2010 у справі №2-351/2010 зобов'язано пенсійний орган встановити ОСОБА_1 , як інваліду 2 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, державну пенсію в розмірі не нижче 8-ми мінімальних пенсій за віком відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (з відрахуванням проведених виплат) та зробити відповідний перерахунок, починаючи з 25.05.2009; зобов'язано пенсійний орган встановити ОСОБА_1 , як інваліду 2 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи додаткову пенсію в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (з відрахуванням проведених виплат) та зробити відповідний перерахунок, починаючи з 25.05.2009.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2010 постанову Іванківського районного суду Київської області від 19.04.2010 у справі №2-351/2010 залишено без змін.
Згідно відмітки в судовому рішенні вказане рішення набрало законної сили 19.08.2010.
03.09.2010 Іванківським районним судом Київської області у справі №2-351/2010 видано виконавчий лист.
Як убачається з письмових пояснень позивача, вищезазначене рішення суду виконувалось пенсійним органом до листопада 2011 року.
Згідно з наявної в матеріалах справи копії довідки №108/06 від 01.03.2012 Управління Пенсійного фонду України в Іванківському районі Київської області про розмір пенсії ОСОБА_1 , пенсійним органом, на виконання рішення суду, було здійснено перерахунок пенсії позивача і встановлено новий розмір пенсії у сумі 7721,40 грн. (травень - липень 2011 року), 7730,57 грн. (серпень - вересень 2011 року), а з жовтня 2011 року, у зв'язку з підвищенням розміру мінімальної пенсії за віком, з якої нараховується розмір пенсії за рішенням суду - 7 840,00 грн. Однак, у листопаді 2011 року позивачем отримано пенсію у розмірі 1330,40 грн., а у грудні 2011 року - 1 335, 20 грн. З 01 січня 2012 року розмір пенсії позивача становив 2 096,10 гривень.
31.01.2012 позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Іванківському районі Київської області з письмовою заявою про роз'яснення причин зменшення розміру його пенсії.
Розглянувши звернення позивача, Управління Пенсійного фонду України в Іванківському районі Київської області, листом від 06.02.2012 №45/1-Б-1, повідомило ОСОБА_1 про те, що пунктом 7 Закону України від 14.06.2011 № 3491 «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» встановлено, що в 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи», статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовуються в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявності фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. На виконання вимог вищезазначеного Закону України, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 06.07.2011 №745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», який набрав чинності 23 липня 2011 року. Враховуючи викладене, починаючи з 23.07.2011 з урахуванням положень чинного законодавства, у органів Пенсійного фонду України для виплати пенсій в інших розмірах, ніж встановлених постановою Кабміну від 06.07.2011 №745, правових підстав немає. Таким чином, перерахунок пенсій та доплат органами Пенсійного фонду з 23.07.2011 встановлено та проводиться в розмірах, які визначені постановою Кабміну від 06.07.2011 року № 745. Також, повідомлено, що у зв'язку з зазначеними обставинами, з 01.11.2011 розмір пенсії позивача приведено до норм чинного законодавства, оскільки зобов'язання встановленні в резолютивній частині рішення суду, не можуть поширюватись на правовідносини, що виникають між сторонами у зв'язку з подальшими змінами в законодавстві.
11.12.2012 позивач звернувся до Європейського суду з прав людини із заявою щодо того, що невиконання Державою Україна судових рішень, що набрали законної сили є незабезпечення можливості отримати повне виконання судового рішення на його користь і є втручанням в його право на мирне володіння майном, яке передбачене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
12.12.2013 Європейським судом з прав людини прийнято рішення по справі «Малахова та інші проти України».
В зазначеному рішенні за порядковим номером 250 значиться прізвище позивача з посиланням на рішення судів, що невиконані, зокрема, на рішення Іванківського районного суду Київської області від 19.04.2010.
Зі змісту рішення Європейського суду з прав людини від 12 грудня 2013 року у справі «Малахова та інші проти України» вбачається те, що оголошено прийнятними скарги заявників (Додаток 1), у тому числі Бондаря ОСОБА_2 , за пунктом 1 статті 6, статті 13 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішень національних судів, ухвалених на користь заявників, та щодо відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту стосовно цих скарг.
Вказане рішення зобов'язує органи державної влади України забезпечити поновлення порушених прав на підставі відмови виконати або триваючого невиконання рішень національних судів.
Як убачається з твердження позивача, зазначеного у позовній заяві та відповіді на відзив, після прийняття Європейським судом з прав людини рішення від 12.12.2013 у справі «Малахова та інші проти України», ОСОБА_3 було виплачено державною Україна лише сатисфакцію за неналежне виконання судового рішення, однак, розмір пенсії, не змінився.
17.12.2014 позивач звернувся до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області із заявою стосовно виконавчого провадження та виконання рішення Іванківського районного суду Київської області від 19.04.2010 у справі №2-351/2010.
Листом від 27.01.2015 №Б-36/02.2 Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області повідомило позивача, що постановою державного виконавця відділу від 15.09.2010 за №21354864 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-351 від 03.09.2010 Іванківського районного суду Київської області про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Іванківському районі Київської області встановити ОСОБА_1 , як інваліду 2 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, державну пенсію в розмірі не нижче 8-ми мінімальних пенсій за віком відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (з відрахуванням проведених виплат) та зробити відповідний перерахунок, починаючи з 25.05.2009; встановити ОСОБА_1 , як інваліду 2 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи додаткову пенсію в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (з відрахуванням проведених виплат) та зробити відповідний перерахунок, починаючи з 25.05.2009; провести індексацію недовиплаченої суми основної та додаткової пенсії відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення. Згідно заяви стягувача боржником виконано рішення суду фактично, у зв'язку з чим 15.12.2011 державним виконавцем, керуючись п.8 ст. 49 ЗУ "Про виконавче провадження", винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. У вересні 2014 року до відділу надійшов лист УПФУ в Іванківському районі Київської області №4448/07а від 22.08.2014, згідно якого 25.09.2010 ОСОБА_1 здійснено перерахунок пенсії відповідно до рішення Іванківського районного суду Київської області по справі №2-351/2010 за статтями 54, 50 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням вже проведених виплат за період з 25.05.2009; сума перерахунку згідно протоколу в розмірі 68195,60 грн. нарахована та виплачена в жовтні 2010 року; виплата та перерахунок з урахуванням судового рішення проведено по 31.10.2011; Законом України "Про державний бюджет" на 2011, 2012, 2013 до ст. 50, 54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» вносились зміни (зупинялась їхня дія), і виплати проводились у розмірах, що визначались Кабінетом Міністрів України.
12.03.2019 позивач звернувся до Вишгородського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Київської області з заявою, в якій просив надати довідку про нарахування та суму заборгованості пенсії щодо ОСОБА_1 , відповідно до рішення Іванківського районного суду Київської області від 19.04.2010 у справі №2-351/2010 з 25.05.2009 та здійснити перерахунок та виплату нарахованої суми пенсії відповідно до рішення Іванківського районного суду Київської області від 19.04.2010 у справі №2-351/2010 з 25.05.2009 з урахуванням виплачених сум.
Розглянувши заяву позивача, пенсійний орган листом від 21.03.2019 №899/01-07 повідомив його, що рішення Іванківського районного суду Київської області від 19.04.2010 у справі №2-351/2010 виконане, розмір пенсії перерахований, сума доплати становила 68195,60 грн., яка була виплачена у жовтні 2010 року; зазначені виплати у розмірах визначених судовим рішенням, проводились до листопада 2011 року.
Крім того, в даному листі зазначено, що 19.06.2011 набув чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", яким передбачено, що у 2011 році положення, зокрема, ст. ст. 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Аналогічні положення містяться у законах України про Державний бюджет України в наступних роках. З огляду на що, пенсія позивачу виплачується відповідно до чинного законодавства, зокрема, постанов Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 №745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету", яка набрала чинності 23.07.2011 та від 23.11.2011 №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка набрала чинності 01.01.2012.
Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Суд звертає увагу, що предметом спору у даній справі є наявність або відсутність правових підстав для нарахування та виплати позивачу основної державної пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до положень статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII у розмірі, визначеному в рішенні Іванківського районного суду Київської області від 19.04.2010 у справі №2-351/2010, з 25 травня 2009 року.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, визначення соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).
Відповідно до статті 49 Закону №796-XII (далі - у редакції, чинній на момент призначення позивачеві пенсії) пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно із статтею 50 Закону №796-XII особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, зокрема, інвалідам II групи у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до частини четвертої статті 54 Закону №796-XII в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, зокрема, по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.
Разом з цим, 14.06.2011 Верховна Рада України прийняла Закон України №3491-VI "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" (далі - Закон №3491-VI), яким розділ VІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про державний бюджет України на 2011 рік" доповнено пунктом 4 такого змісту: "Установити, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік".
Положення пункту 4 розділу VІІ Закону України "Про державний бюджет України на 2011 рік" визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011.
Отже, Законом №3491-VI Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 50, 54 Закону №796-ХІІ, розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
На виконання пункту 7 Закону №3491-VI, 06.07.2011 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" №745, яка набрала чинності з 23.07.2011, пунктами 1 і 3 якої визначено інші розміри основної та додаткової пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що оскільки 23.07.2011 набрала чинності постанова №745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету", якою встановлено розмір основної та додаткової пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, положення статей 50, 54 Закону №796-XII підлягають застосуванню лише до 23.07.2011, а після вказаної дати застосуванню підлягають положення Закону №2857-VI та постанови №745.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23 листопада 2011 року № 1210 затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" від 22.12.2011 №4282-VI (набрав чинності 01.01.2012) було установлено, що у 2012 році норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.
Згідно з абзацом 8 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Такий же правовий підхід був закріплений у 2013 році з прийняттям Закону України від 06.12.2012 №5515-VI "Про Державний бюджет України на 2013 рік" (далі - Закон №5515-VI), пунктом 4 Перехідних положень якого встановлено, що у 2013 році норми і положення статей 20 - 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50-52, 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету ПФУ на 2013 рік.
Вказана норма Закону №5515-VI також неконституційною не визнавалась та її дія у 2013 році не зупинялась.
З правового аналізу вказаних Законів та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та роз'яснень Конституційного Суду України випливає, що в період з 23 липня 2011 року по 31 грудня 2013 року визначення порядку та розмірів виплат вказаним категоріям громадян делеговано Кабінету Міністрів України.
Водночас, 01.01.2014 набрав чинності Закон України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 16.01.2014 №719-VII, прикінцевими положеннями якого жодних змін чи обмежень для застосування розмірів основної та додаткової пенсій, встановлених статтями 50,54 Закону №796-ХІІ, передбачено не було. Чинним залишався й Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Лише Законом України від 31.07.2014 №1622-VII "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", який набрав чинності 03.08.2014, розділ "Прикінцеві положення" Закону України від 16.01.2014 №719-VII "Про Державний бюджет України на 2014 рік" доповнено пунктом 67, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення статей 20-23, 30, 31, 37, 39, 48, 50-52, 54 Закону №796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету ПФУ на 2014 рік.
Таким чином, тільки з 03.08.2014 Законом №719-VII Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 50, 54 Закону №796-ХІІ, розміри основної державної пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Отже, у період з 01 січня по 02 серпня 2014 року правове регулювання правовідносин щодо виплати основної державної пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, іншими законами, крім Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", не здійснювалося.
При цьому, суд враховує принцип пріоритетності Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210.
Таким чином, у період з 01 січня по 02 серпня 2014 року Вишгородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області повинно було нараховувати та виплачувати пенсію позивачу в розмірі, визначеному статтями 50, 54 Закону №796-ХІІ, а не Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №619/2262/17 (пункти 46-52).
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази нарахування та виплати позивачу за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 основної державної пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до положень статей 50, 54 Закону України №796-ХІІ, суд погоджується з доводами позивача, що у вказаний період його пенсія була обчислена у розмірі, що не відповідає вимогам чинного законодавства та рішенню Іванківського районного суду Київської області від 19.04.2010 №2-351/2010.
Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними.
Частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Отже, оскільки відмова відповідача у здійсненні перерахунку пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, викладена у листі відповідача від 21.03.2019 №899/01-07, стосується прав конкретної особи, вказане рішення є індивідуальним актом та підлягає оскарженню шляхом подання позову про визнання його протиправним та скасування в цій частині.
При цьому, неправильне словесне вираження позивачем способу захисту порушеного права не є підставою для відмови в його захисті, оскільки правомірність вимог позивача підтверджується матеріалами справи, а відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими й та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine), заява № 61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), заява № 30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі "Гарнага проти України" (Garnaga v. Ukraine), заява № 20390/07).
З урахуванням цього, позовні вимоги в частині оскарження відмови відповідача в перерахунку пенсії ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення в цій частині, викладеного в листі відповідача від 21.03.2019 №899/01-07.
Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналізуючи дані положення Кодексу, можна дійти висновку, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії, якщо не передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Приймаючи до уваги, що повноваження відповідача з призначенням та виплати пенсії у даному випадку не передбачають дискримінаційних повноважень відповідача як суб'єкта владних повноважень, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача про зобов'язання відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок основної та додаткової пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 на підставі рішення Іванківського районного суду Київської області від 19.04.2010 №2-351/2010, відповідно до статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.
Разом з тим, визначаючись стосовно позовних вимог позивача в іншій частині (за період з 25.05.2009 по 31.12.2013, з 03.08.2014), суд виходить з наступного.
Як було встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та зазначено позивачем у позовній заяві: "Рішення Іванківського районного суду Київської області від 19.04.2010 року Управлінням Пенсійного фонду України в Іванківському районі Київської області були виконані та було здійснено перерахунок пенсії і встановлено новий розмір пенсії, як того вимагало судове рішення, у розмірі 7 730,57 гривень, а з жовтня 2011 року, у зв'язку з підвищенням розміру мінімальної пенсії за віком, з якої нараховується розмір пенсії за рішення суду, - 7 840 гривень. У листопаді 2011 року отриманий мною розмір пенсії, з незрозумілих мені причин, вже становив 1 330,40 гривень, а у грудні 2011 року - 1 335, 20 гривень, що значно менший, ніж передбачений рішеннями суду. З 01 січня 2012 року розмір пенсії становив 2 096,10 гривень".
На підтвердження зазначених обставин, позивачем надано суду довідки Управлінням Пенсійного фонду України в Іванківському районі Київської області від 01.03.2012 №№108/06, 109/06 про отримані ОСОБА_1 пенсійні виплати у вказані періоди.
Аналізуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що фактично позивачем оскаржуються дії пенсійного органу щодо неправомірного здійснення розрахунку його пенсії, починаючи з 01.11.2011, з приводу чого суд зазначає наступне.
У рішенні " ОСОБА_4 проти України" (параграф 21) Європейський суд з прав людини щодо частин скарг заявниці стосовно невиконання рішення суду від 19 січня 2010 року щодо нарахування та виплати заявниці пенсії у розмірі, встановленому статтями 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" після внесення у 2011 році змін до законодавства, констатував, що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Відповідно, обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 01 листопада 2011 року, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії заявниці. Протягом зазначеного періоду заявниця отримувала пенсію згідно з рішенням суду від 19 січня 2010 року, і таким чином для скарги немає підстав.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини вже неодноразово зазначав, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (зокрема, у рішеннях у справах "Arras та інші проти Італії", "Сухобоков проти Росії").
Конституційний Суд України у рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
У Рішенні від 25.01.2012 №3-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними у пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Як встановлено судом раніше, у період з 01.11.2011 по 31.12.2011 Законом України "Про внесення змін до Закон України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" від 14.06.2011 №3491-VI , з 01.01.2012 по 31.12.2012 Законом України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" від 22.12.2011 №4282-VI, з 01.01.2013 по 31.12.2013 Законом України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" від 06.12.2012 №5515-VI, з 03.08.2014 по 31.12.2014 Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 31.07.2014 №1622-VII Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 50, 54 Закону №796-ХІІ, розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Крім того, 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 №79-VIII, пунктом 63 якого, зокрема, розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким установлено, що норми і положення, зокрема, статтею 50, 54 Закону №796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №619/2262/17 (пункти 25-33).
З огляду на наведені обставини та норми закону, починаючи з 01 листопада 2011 року по 31 грудня 2013 року та з 03 серпня 2014 року Вишгородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області, здійснюючи нарахування та виплату позивачу основної державної пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у вказаний період, у розмірі, визначеному постановами Кабінету Міністрів України, діяло правомірно, а тому у задоволенні позову у цій частині належить відмовити.
Щодо можливого пропуску позивачем строку звернення до суду передбаченого статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 87 Закону України "Про пенсійне забезпечення" суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Зазначене положення продубльоване також в статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV.
Таким чином, строк звернення до суду встановлений статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України до даної категорії спорів не застосовується.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.
На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність відмови в частині перерахунку пенсії за період з 1 січня по 2 серпня 2014 року.
Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог у цій частині, та не були спростовані відповідачем.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо заяви позивача про звернення рішення до негайного виконання, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
При цьому, відповідно до пункту 1 частини другої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
Враховуючи, що предметом спору є визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання вчинити певні дії, та за рішенням суду не вирішується питання про стягнення конкретно визначеного розміру суми пенсії, а лише вирішується питання щодо зобов'язання вчинити відповідача дії по виплаті пенсії, така заява позивача не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач як особа, постраждала від Чорнобильської катастрофи категорії 1, звільнений від сплати судового збору. Доказів понесення позивачем інших витрат, пов'язаних із розглядом справи, матеріали справи не містять. Таким чином, судові витрати присудженню на користь позивача не підлягають.
Окрім цього, позивач у прохальній частині позову просив суд зобов'язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду, та має застосовуватися у виключних випадках.
Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про можливість ухилення відповідачем від виконання даного судового рішення, а тому підстави для встановлення судового контролю, - відсутні.
За таких обставин, суд відмовляє позивачу у задоволенні клопотання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255, 371, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною відмову Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області у перерахунку пенсії ОСОБА_1 за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, згідно статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", викладену у листі від 01.03.2019 №899/01-07.
3. Зобов'язати Вишгородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області здійснити перерахунок основної та додаткової пенсії ОСОБА_1 за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року на підставі рішення Іванківського районного суду Київської області від 19.04.2010 №2-351/2010, відповідно до статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.
4. У задоволенні решти позовних вимог у задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Василенко Г.Ю.