01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
24.02.2010 № 20/298
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Молчанова Н.В. - довіреність від 27.06.2008 р.;
від відповідача - Вінник А.М. - довіреність №3915 від 12.10.2006 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Комерційний банк “ПриватБанк” в особі філії “Розрахунковий центр ПриватБанку
на рішення Господарського суду м.Києва від 01.10.2009
у справі № 20/298 ( .....)
за позовом Закритого акціонерного товариства "Торговий Дім "Продмайстер"
до Закритого акціонерного товариства “Комерційний банк “ПриватБанк” в особі філії “Розрахунковий центр ПриватБанку
про визнання недійсним договору
Закрите акціонерне товариство “Торговий дім “Продмайстер” (далі - ТД “Продмайстер”, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства “Комерційний банк “ПриватБанк” в особі філії “Розрахунковий центр ПриватБанку (далі - КБ “ПриватБанк”, відповідач) та до Закритого акціонерного товариства “Комерційний банк “Приватбанк” про визнання недійсним договору про надання овердрафтового кредиту № О-467, Додатку № 1 до Договору та Додаткової угоди № 1 до договору.
27.10.2008 позивач подав до Господарського суду м. Києва заяву про уточнення позовних вимог, якою уточнив склад осіб, що беруть участь у справі, визначивши відповідачем Закрите акціонерне товариство “Комерційний банк “Приватбанк” в особі філії “Розрахунковий центр”.
В позовній заяві, позивач зазначає, що спірний договір укладений з порушенням Закону України “Про банки і банківську діяльність”, ст. ст. 203, 227, 232 ЦК України, ст. 345 ГК України, оскільки вказані угоди підписані з перевищенням повноважень Голови правління позивача, скріплені неіснуючою печаткою та є результатом зловмисної домовленості представників сторін.
У відзиві на позов, відповідач зазначив, що проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що спірні угоди були укладені у повній відповідності до чинного законодавства та встановлених банківських правил такого виду кредитування, а також уповноваженими представниками сторін, а позовні вимоги вважає надуманими та необґрунтованими.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2009 р. у справі № 20/298 позов задоволений повністю. Визнано недійсними Договір про надання овердрафтового кредиту № О-467 від 22.08.2005, Додаток №1 та Додаткову угоду №1 від 12.10.2005 до нього, укладені між ТД “Продмайстер” та КБ “ПриватБанк”. Присуджено до стягнення з КБ “ПриватБанк” на користь ТД “Продмайстер” судові витрати в розмірі 203 грн.
Рішення обґрунтоване тим, що відповідно до висновку № 5751 від 30.07.2009 р. судової технічної експертизи документів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, у договорі № О-467 від 22.08.2005, Додатку №1 до нього та Додатковій угоді №1 від 12.10.2005 до Договору, відтиски печатки нанесені не тією печаткою ЗАТ “Торговий дім “Продмайстер”, котра використовується на підприємстві з 18.08.2005. Враховуючи вказаний факт, суд першої інстанції дійшов висновку, що оспорювані угоди не можуть вважатися такими, що вчинені у письмовій формі, оскільки на них не міститься відтиску печатки однієї із сторін - ЗАТ “Торговий дім “Продмайстер”, яка використовувалася ним у цей період - з 18.08.2005 у відповідності до наданого дозвільною системою Солом'янського РУ ГУ МВС України дозволу на право виготовлення печатки № 139 від 18.09.2005, тому мають бути визнані недійсними.
Не погодившись з рішення, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити в повному обсязі.
В скарзі зазначено, що місцевий господарський суд при винесенні рішення неправильно застосував норми матеріального права, неповно та не всебічно розглянув справу, що призвело до порушення прав та інтересів відповідача.
Відповідач звертає увагу апеляційного суду на те, що рішення обґрунтоване лише Висновком судово-технічної експертизи документів, однак не приймає до уваги той факт, що з 18.08.2005 р. на підприємстві відповідача існувало дві основних печатки, одна з яких містила знак “1”. До того ж, позивачем не надано доказів про будь-які звернення або оголошення про втрату основної печатки, або визнання її недійсною. Немає доказів щодо звернення до дозвільної системи з приводу отримання іншої основної печатки. Про наявність додаткової печатки відповідачу також не було відомо. Відповідач вважає, що наявність додаткової печатки жодним чином не робить недійсною основну печатку.
Судом першої інстанції при винесенні рішення, також не прийнято до уваги ті істотні обставини, що позивачем частково виконувався кредитний договір в частині сплати відсотків за користування кредитом (доказом є рух коштів по рахунку позивача та довідка-пояснення, що додавались до матеріалів справи), тобто ним дотримувались умови кредитного договору.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач апеляційні вимоги не визнав, зазначив, що вони є безпідставними та необґрунтованими, рішення прийняте відповідно до норм матеріального та процесуального права, за результатами повного та всебічного з'ясування обставин і документів, що мають значення для справи. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення - без змін.
Ухвалою від 13.11.2009 р. відповідачу відновлено пропущений строк подання апеляційної скарги. Апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначений на 01.12.2009 р.
В судових засіданнях 01.12.2009 р. та 09.12.2009 р. оголошувались перерви.
16.12.209 р. розгляд справи відкладений на 27.01.2010 р., за заявою сторін продовжено строк розгляду апеляційної скарги.
27.01.2010 р. розгляд справи було знято зі складу розгляду та призначено на 24.02.2010 р.
Розпорядженням Першого заступника Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/2/5 від 24.02.2010 р. для розгляду даної справи до складу судової колегії замість судді Куровського С.В. введено суддю Нєсвєтову Н.М.
Під час розгляду справи проводилась технічна фіксація судового процесу.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзивів на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія встановила наступне.
22 серпня 2005 року між позивачем (Клієнт) і відповідачем (Банк) було укладено Договір про надання овердрафтового кредиту № О-467 (надалі -Договір, спірний договір), у відповідності до якого Банк при наявності вільних грошових ресурсів зобов'язався здійснювати овердрафтові обслуговування позивача, що полягає в проведені його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку позивача, відкритому в Банку, за рахунок кредитних коштів у межах ліміту шляхом дебатування поточного рахунку.
Сторонами, також, був підписаний Додаток № 1 до Договору № О-467 від 22.08.2005 (надалі - Додаток №1, спірний Додаток), яким встановлені відсоткові ставки в залежності від терміну користування кредитом. У відповідності до п. 3 даний Додаток № 1 є невід'ємною частиною Договору.
Договір і Додаток № 1 підписаний від імені позивача Головою правління Літвиновим Б.Г., а з боку відповідача заступником Директора філії “Розрахунковий центр” ВАТ “Приватбанку” Бокієм О.А. та скріплені печатками вказаних підприємств.
12 жовтня 2005 року між позивачем (Клієнт) і відповідачем (Банк) було укладено Додаткову угоду №1 до Договору про надання овердрафтового кредиту № О-467 (надалі - Додаткова угода №1, спірна Додаткова угода), у відповідності до якої було встановлено ліміт кредиту в сумі 1 800 000 грн., яка підписана тими ж посадовими особами.
В позовній заяві, ТД “Продмайстер” стверджує, що спірні договір кредитування, додаток та додаткова угода до нього мають бути визнані недійсними, оскільки 11.08.2005 р. з приміщення підприємства зникла печатка, а вже 22.08.2005 р. головою правління Літвиновим Б.Г. був підписаний зазначений кредитний договір та додаток до нього, а 12.10.2005 р. Додаткова угода № 1. Вказані документи, при цьому, були завірені зниклою печаткою.
Посилаючись на вказане, позивач вважає, що вказані правочини були укладені між ЗАТ “Комерційний банк “ПриватБанк” в особі філії “Розрахунковий центр ПриватБанку та колишнім головою правління ЗАТ “ТД “Продмайстер” внаслідок зловмисної домовленості. Також, позивач стверджує, що Литвинов Б.Г., як Голова правління позивача не мав права укладати договори, вартість яких перевищувала 28 125 грн., оскільки п. 6.2.9 статуту ТД “Продмайстер” передбачено затвердження загальними зборами акціонерів товариства укладення угод в будь-якій валюті на суму, що перевищує 50% статутного фонду Товариства. Працівниками банку, при укладенні спірних договору, додатку та додаткової угоди не були перевірені повноваження посадової особи, яка підписувала їх зі сторони товариства та не було проведено ідентифікацію цієї особи.
Колегія суддів вважає, що позов ЗАТ “ТД “Продмайстер” не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Порядок укладення, зміни, розірвання договорів, підстави визнання правочинів недійсними регулюється Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, якими апеляційний господарський суд керується при прийнятті даної постанови.
Також, судова колегія керується Законом України “Про банки та банківську діяльність”, який регулює діяльність банків в Україні.
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, виходячи із вимог частини 1 вказаної статті до правочину встановлюються наступні вимоги: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Підстави та правові наслідки визнання правочинів недійсними передбачені статтями 217 - 235 Цивільного кодексу України.
В позовній заяві ТД “Продмайстер” стверджує, що спірні Договір, додаток № 1 та додаткова угода укладені при зловмисній домовленості сторін, що відповідно до статті 232 Цивільного кодексу України, тягне за собою визнання цих правочинів недійсними в судовому порядку.
Судова колегія зазначає, що вказана підстава для визнання правочину недійсним, стосується лише тих правочинів, які вчиняються особою (фізичною або юридичною) не самостійно, а через представника. Останній, вчиняючи правочин, не виражає власну волю. Його завдання полягає в тому, щоб донести до контрагента волю особи, яку він представляє. Відповідно до ст. 237 ЦК представник зобов'язаний або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку він представляє. Але в силу зловмисної домовленості представника й контрагента воля довірителя не знаходить свого вираження, а підмінюється волею представника, який фактично вступає у змову з контрагентом з метою одержати власну обопільну вигоду, або створити негативну ситуацію для довірителя, що і є підставою для визнання таких правочинів недійсними.
Недійсними можуть бути визнані правочини, що вчинюються представником незалежно від підстав виникнення представництва - на підставі договору, закону, акта юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (ч. 3 ст. 237 ЦК України).
Оскільки при вчиненні правочину внаслідок зловмисної домовленості представник діє не в інтересах особи, яку він представляє, то останній таким правочином завдаються збитки. Тому для визнання недійсним правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, суд повинен встановити не тільки факт зловмисної домовленості представника з іншою особою, а й наявність збитків та причинний зв'язок між зловмисною домовленістю та завданими збитками.
Згідно з статтею 232 Цивільного кодексу України, можуть бути визнані недійсними тільки ті правочини, які відповідають обсягу повноважень представника. Такий висновок випливає із змісту ч. 1 ст. 241 ЦК України, згідно з якою правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки самого представника (при відсутності схвалення правочину). Іншими словами, стороною правочинів, вчинених із перевищенням повноважень є сам представник, статус якого змінився з представника на сторону правочину. За таких обставин вказані правочини не можуть вважатись правочинами, вчиненими представником від імені особи, яку він представляє, а отже й не можуть бути визнані недійсними на підставі даної статті.
Аналізуючи зазначене, апеляційний господарський суд встановив, що особа, якою були підписані спірні Договір, Додаток та Додаткова угода зі сторони позивача, а саме Літвінов Б.Г., як Голова правління Статутом Закритого акціонерного товариства “Торговий дім “Продмайстер” був наділений наступними правами та повноваженнями:
- без доручення діяти від імені Товариства та в межах своєї компетенції (п. 6.23.);
- укладати угоди, договори, контракти, в тому числі зовнішньоекономічні (п. 6.23.1);
- укладати будь-які угоди та інші юридичні акти, відкривати в банках розрахункові та інші рахунки (п. 6.24.3)
Посилання позивача на те, що голова правління не мав права самостійно укладати договори на суму, що перевищує 50 % статутного фонду Товариства, що на час укладення Договору кредитування складав 56 250 грн. судом не може бути прийняте, оскільки п. 6.2.9 Статуту передбачає не надання згоди на укладення договорів, що перевищують певну суму, а затвердження, тобто дію, яка вчиняється після укладення вказаного договору.
Ніяких обмежень щодо об'єму укладених угод зазначена стаття не містить. Наступне не затвердження угоди загальними зборами не веде до її недійсності, оскільки чинне законодавство не передбачає такої форми угоди як “затвердження загальними зборами”.
Вказана позиція викладена і в п. 9.4 Роз'яснень Вищого арбітражного суду від 12.03.1999 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” в редакції від 10.12.2004 року, де зазначено, що сам факт не затвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.
Таким чином, на момент підписання Договору про надання овердрафтового кредиту, Додатку № 1 та Додаткової угоди до спірного договору, Літвінов Б.Г. був повноважним представником позивача і мав право на вчинення вказаних правочинів.
З матеріалів справи вбачається, що ТД “Продмайстер” повідомило КБ “ПриватБанк” про використання ним на всіх своїх видаткових, бухгалтерських та банківських документах печатку з написом “Закрите акціонерне товариство “Торговий дім “Продмайстер” № 1” лише листом від 17.11.2005 р., тобто набагато пізніше ніж були укладені оспорювані правочини.
До того ж, жодних доказів повідомлення позивачем відповідача про втрату первісної печатки, суду надано не було, тому твердження ТД “Продмайстер” про те, що банківською установою було порушено вимоги статті 64 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, щодо здійснення ідентифікації клієнта, судом не приймаються. По-перше, за твердженням представника відповідача, що не спростовано позивачем, їх працівниками була проведена ідентифікація, а по-друге, частина 8 вказаної статті передбачає, що ідентифікація клієнта банку не є обов'язковою при здійсненні кожної операції, якщо клієнт був раніше ідентифікований відповідно до вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.
За твердженням відповідача, що не заперечується позивачем, банк неодноразово укладав договори кредитування з позивачем (за підписом Літвінова Б.Г.) і останній зарекомендував себе як добросовісний клієнт, тому підстав для сумніву в особі Голови правління і в його добросовісних намірах у представника банку не було.
Відповідно до копії протоколу № 62 зборів акціонерів ЗАТ “ТД “Продмайстер” Літвінов Б.Г. був звільнений з посади Голови правління Товариства з 11.11.2005 р., тобто до вказаної дати він являвся повноважним представником позивача.
Крім того, з платіжних бухгалтерських документів, а саме копій меморіальних ордерів (а.с. 13-15, 17-19,22-24,27-31 Том № 2) вбачається, що починаючи з 01.09.2005 р. по 27.12.2005 р., тобто і після звільнення Літвінова Б.Г. з посади генерального директора, позивач продовжував виконувати умови кредитного договору.
Також, заступник Голови Правління ЗАТ “ТД “Продмайстер” Молчанова Н.В. листом від 19.07.2006 № 1052 звернулась до КБ “ПриватБанк” і просила внести до реєстру вимог кредиторів суму заборгованості перед КБ “ПриватБанк” повністю за кредитом та суму процентів, нарахованих станом на дату введення мораторію 23.12.2005.
З позовом до Господарського суду міста Києва про визнання недійсними Договору про надання овердрафтового кредиту, Додатку № 1 та Додаткової угоди до нього, позивач, взагалі, звернувся вже у серпні 2008 р., тобто через три роки після укладення вказаних правочинів.
Вказаними вище діями позивач неодноразово схвалював дії Голови правління Літвінова Б.Г. і визнавав дійсність спірних правочинів.
Жодних доказів того, що між Літвіновим Б.Г. та банківською установою виникла зловмисна домовленість, в чому саме вона полягала позивачем не надано і судом не встановлено.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 16.04.2008 р. у справі № 2 107-1/08 про визнання Договору поруки від 12.10.2005 р., укладеного між Молчановою Н.В. та Закритим акціонерним товариством комерційного банку “ПриватБанк” в особі філії “Розрахунковий центр” ПриватБанку, на який посилається позивач не є належним доказом у даній справі, оскільки даний договір поруки є окремим правочином і визнання його недійсним не є підставою для визнання недійсними оскаржуваних правочинів.
Посилання позивача на статтю 227 Цивільного кодексу України та статтю 345 Господарського кодексу України є взагалі безпідставним, оскільки перша норма передбачає визнання недійсними тих правочинів, які були вчиненні суб'єктом господарювання без отримання на те спеціального дозволу (ліцензії), наприклад поставка тютюнових виробів (в даному випадку позивачу для укладення договорів кредитування ліцензія не потрібна), а друга - регулює порядок здійснення кредитних операцій банками.
Враховуючи викладене судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Рішення у даній справі підлягає скасуванню, в зв'язку з наступним.
Задовольняючи позов місцевий господарський суд посилався на те, що висновком № 5751 від 30.07.2009 судово-технічної експертизи документів за матеріалами справи № 20/298, складеним Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, у Договорі № О-467 від 22.08.2005, Додатку №1 до нього та Додатковій угоді №1 від 12.10.2005 до Договору, відтиски печатки нанесені не тією печаткою ЗАТ “Торговий дім “Продмайстер”, котра використовується на підприємстві з 18.08.2005. На підставі викладено, суд дійшов висновку, що сторонами не дотримано обов'язкової письмової форми правочину, оскільки вони не містять відповідної печатки ЗАТ “ТД “Продмайсрет”.
Відповідно до статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Господарським судом першої інстанції не було враховано, що позивач жодним чином не повідомив банківську установу про зникнення його печатки і про використання ним іншої, з позначкою “№1”, а таке повідомлення було надіслано лише 17.11.2005 р., тобто після укладення спірних правочинів. Також не враховано, що позивач тривалий час виконував зобов'язання за оспорюваним Договором, чим схвалив його укладення.
В зв'язку з викладеним прийняття зазначеного висновку судової експертизи як належного доказу є неправомірним, оскільки призвело до невірних висновків суду.
Одночасно, суд першої інстанції в рішенні взагалі не проаналізував норми цивільного та господарського законодавства, на які посилається в позові ТД “Продмайстер”, а саме на статті 227, 232 Цивільного кодексу України та статтю 345 Господарського кодексу України, а задовольнив позов керуючись статтею 208 Цивільного кодексу України, тобто на підставі недодержання сторонами письмової форми правочину, тобто самостійно змінив підстави позову.
На вказану дію суду першої інстанції, судова колегія зазначає, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частина 4 статті 22 ГПК визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право позивача. Пунктом 2 статті 83 ГПК передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог чи їх підстав на власний розсуд.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції при розгляді справи порушив норми процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.
Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволені позову.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Комерційний банк “ПриватБанк” в особі філії “Розрахунковий центр ПриватБанку задовольнити.
Рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2009 р. у справі № 20/298 скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити в повному обсязі.
Стягнути з Закритого акціонерного товариства “Торговий дім “Продмайстер” (ідентифікаційний код 25397808, адреса: 03151, м. Київ, вул. Волинська, 34/1, п/р 26000169374001 в філії Розрахункового центру „Приватбанк”, м. Київ, МФО 320649) на користь Закритого акціонерного товариства “Комерційний банк “Приватбанк” в особі філії “Розрахунковий центр”(ідентифікаційний код: 23699557, адреса: 03062, м. Київ, пр. Перемоги, 65) 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита за подання апеляційної скарги. Видати наказ.
Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
Матеріали справи № 20/298 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця.
Головуючий суддя
Судді
10.03.10 (відправлено)