26 червня 2019 року м. Київ
Справа № 759/10132/16-ц
Резолютивна частина постанови оголошена 26 червня 2019 року
Повний текст постанови складено 27 червня 2019 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
суддя-доповідач Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Довгополої А.В.
учасники справи: позивач Акціонерне товариство «Укрсоцбанк»
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Воронцової Марини Володимирівни, яка діє на підставі довіреності в інтересах Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва про забезпечення позову, постановлену суддею Величко Т.О. 06 лютого 2019 року в приміщенні Святошинського районного суду м. Києва, у справі за позовом Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу, -
У квітні 2017 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. За кредитним договором.
Справа №759/10132/16-ц
№ апеляційного провадження:22-ц-796/8692/2019
Головуючий у суді першої інстанції: Величко Т.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М.
05 лютого 2019 року відповідачка ОСОБА_1 подала заяву, в якій просила суд на час розгляду судового спору, вжити заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру до набрання чинності рішення суду у справі.
В обґрунтування заяви, посилається на те, що невжиття заходів до забезпечення позову перешкоджатиме чи взагалі зробить неможливим виконання рішення суду, оскільки є вагомі підстави вважати, що АТ «Укрсоцбанк» не дочекавшись рішення суду, щодо позовної заяви має намір вчинити незаконні дії, щодо її квартири.
Заяву обґрунтовувала тим, що 20 листопада 2018 року співробітники Банку надіслав їй через мессендждер «Telegram» повідомлення, що квартира вже їй не належить і знаходить на балансі Банку, а тому є підстави вважати що невжиття заходів до забезпечення позову перешкоджатиме чи взагалі зробить неможливим виконання рішення суду, оскільки є вагомі підстави вважати, що АТ «Укрсоцбанк» не дочекавшись рішення суду, щодо позовної заяви має намір вчинити незаконні дії, щодо її квартири.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 06 лютого 2019 року заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у справі за позовом АТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу - задоволено.
Накладено арешт та заборону відчуження на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності АТ «Укрсоцбанк».
Не погоджуючись з зазначеною ухвалою представником АТ «Укрсоцбанк» Воронцовою М.В. подано апеляційну скаргу, в якій вона просить скасувати ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 06 лютого 2019 року про забезпечення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема зазначає про те, що судом не взято до уваги того факту, що ОСОБА_1 не надано жодного документа, який би підтверджував, що нерухоме майно може бути відчужене на користь третіх осіб; існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, у разі відчуження АТ «Укрсоцбанк» спірного нерухомого майна, наведено також е було.
Крім того, судом не взято до уваги роз'яснення Пленуму Верховного сулу України «Про практику застосування процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення подову» № 9 від 22 грудня 2006 року, де зазначено, що Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, посилаючись на законність та обгрнутованість постановленої ухвали.
Відповідач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 . проти доводів апеляційної скарги заперечували.
В судове засідання представник відповідача АТ «Укрсоцбанк» не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, а отому колегія суддів вважає можливим розглянути справу за його відсутності у відповідності до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи і перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд в складі колегії суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 наведено обґрунтовані підстави для застосування заходів забезпечення позову, надано належні та допустимі докази, а тому суд дійшов висновку про наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
З даними висновками суду першої інстанції колегія суддів в повній мірі не погоджується, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах процесуального закону.
Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідно до положень ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Відповідно до ч.2 ст.150 ЦПК України суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Частиною 3 ст. 150 ЦПК України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Відповідно до умов Іпотечного договору (п.4.1) передбачено порядок задоволення вимог іпотекодержателя та порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, передбачено звернення стягнення не предмет іпотеки (п.4.5 Іпотечного договору) може відбуватися будь-яким із наступних способів: шляхом позасудового врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки; шляхом звернення іпотекодержателя до нотаріуса для вчинення виконавчого напису або до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізацію.
Згідно з ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до ч.2 ст.590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст.12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі ріпіення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 04 вересня 2018 року у судовому засіданні позивач та відповідач заявили до суду клопотання про оголошення у справі перерви з метою мирного врегулювання спору, попереднє судове засідання було відкладено до 12.12.2018 року. У судове засідання належним чином повідомлений позивач не з'явився, заяв про поважні причин неявки суду не подав. Підготовче засідання було відкладено до 04.02.2019 року. У судовому засіданні відповідач просила вжити заходи забезпечення позову та накласти арешт на предмет іпотеки з метою позбавлення права позивача перереєструвати майно на себе у позасудовий спосіб. Ухвалою суду від 12 грудня 2018 року у задоволенні вжиття заходів забезпечення позову було відмовлено. У підготовче судове засідання належним чином повідомлений позивач не з'явився, та згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 22 листопада 2018 року позивачем згідно Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43997296 від 12.11.2018 року здійснено перехід права власності на предмет Іпотеки, а саме квартири АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції задовольняючи заяву про забезпечення позову не з'ясував обставини, які мають значення по справі, застосував заходи забезпечення позову які не можна визнати співмірними заявленим позовним вимогам, не зазначив мотивів про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, не врахував інтересів АТ «Укрсоцбанк» як стягувача. Причин, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов та будь-яких об'єктивних сумнівів, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити ие можливим виконання рішення суду, заявником наведено не було, та не було мотивовано в ухвалі суду.
В той же час, накладення арешту на квартиру, що є предметом іпотеки, порушує право АТ «Укрсоцбанк», як іпотекодержателя, наданого йому як Законом України «Про іпотеку», так і умовами Іпотечного договору.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Таким чином, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, ухвала суду постановлена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи і підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, відповідно до вимог статті 376 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Воронцової Марини Володимирівни , яка діє на підставі довіреності в інтересах Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - задовольнити.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 06 лютого 2019 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, наступного змісту.
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про накладення арешту на квартиру - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус
Судді: Л.Д. Поливач
О.І. Шкоріна