№ справи: 755/18777/18
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/6017/2018
Головуючий у суді першої інстанції: Галаган В.І.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
26 червня 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Чобіток А.О., Ящук Т.І.
при секретарі - Шепель К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації» м. Київ Хоменко Ірини Олександрівни, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» про визнання протиправним та скасування рішення,
за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - Плачинди Костянтина Олександровича на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року,
встановив:
у грудні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив суд визнати незаконним дії державного реєстратора та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ «Укрсоцбанк», посилаючись на те, що реєстраційні дії були здійснені відповідачем із порушенням вимог чинного законодавства.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року позов було задоволено, визнано незаконними дії державного реєстратора та скасовано рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк».
Не погоджуючись із рішенням, представник ПАТ «Укрсоцбанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника ПАТ «Укрсоцбанк» - Плачинди К.О., Бабенка А.І. та його представника ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що 27 липня 2005 року між ним та ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого він отримав кредит в розмірі 74 000 дол. США зі сплатою 12,5% річних строком до 26 липня 2012 року. Того ж дня в забезпечення виконання зобов'язань за договором сторонами було укладено договір іпотеки, за яким позивач передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . Позивач зазначав, що у листопаді 2018 року йому стало відомо про те, що 08 жовтня 2018 року державним реєстратором Хоменко І.О. було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк». Вважає, що вказане рішення було прийняте державним реєстратором безпідставно, з порушенням норм Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року позов було задоволено, визнано незаконними дії державного реєстратора та скасовано рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк».
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що реєстрація права власності на предмет іпотеки за ПАТ «Укрсоцбанк» відбулась із порушенням положень ст. 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки між банком та ОСОБА_1 договір про задоволення вимог іпотекодержателя не укладався. Однак, з таким висновком суду колегія суддів погодитись не може, оскільки він зроблений із неправильним застосуванням норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи, 27 липня 2005 року між позивачем та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», було укладено кредитний договір №014-695-КП, відповідно до умов якого позичальнику було надано кредит в розмірі 74 000 дол. США строком до 26 липня 2012 року зі сплатою 12,5 % річних. В якості забезпечення виконання зобов'язань за договором того ж дня між сторонами кредитного договору було укладено Іпотечний договір №014-695-КП, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав банку в іпотеку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 22 листопада 2016 року у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором було відмовлено у зв'язку із пропуском строку позовної даності. Вказаним рішенням, яке сторонами не оскаржувалось та набрало законної сили, встановлено, що станом на 26 грудня 2014 року у ОСОБА_1 утворилась заборгованість перед ПАТ «Укрсоцбанк» в розмірі 109 174, 14 дол. США та 1 721 552 грн. 129 коп.
Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Згідно статті 36 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на момент укладення Іпотечного договору, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Статтею 37 Закону України «Про іпотеку» у вказаній редакції встановлено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем в суді, якщо він доведе, що основне зобов'язання і умови іпотечного договору не були порушені.
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк» погодили право іпотекодержателя на задоволення його вимог шляхом передачі йому права власності на предмет іпотеки (п. 4.5.3 Іпотечного договору).
Таким чином у іпотечному договорі міститься застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, що спростовує доводи позивача про те, що відповідно до вимог ст. 37 Закону України «Про іпотеку», яка діяла на момент укладення договору, передача права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя можлива лише на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, якого між сторонами укладено не було.
На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув. Крім того, посилаючись у своєму рішенні на висновок, зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 554/14813/15-ц, суд першої інстанції не врахував, що у справі, яка переглядалась Верховним Судом, сторони за договором іпотеки погодили можливість виникнення в іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки саме на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тоді як в даній справі такі умови у договорі відсутні.
Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч.3 ст. 10 цього Закону державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
За змістом ст. 18 вказаного Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв'язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.
Відповідно до пункту 61 цього Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.
При зверненні до суду з позовною заявою ОСОБА_1 посилався на те, що рішення державним реєстратором було прийняте з порушенням вказаних вимог чинного законодавства, оскільки від ПАТ «Укрсоцбанк» до нього вимога про усунення порушень не надходила.
Разом з тим, в судовому засіданні у суді апеляційної інстанції представником ПАТ «Укрсоцбанк» було надано до суду копію Повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов'язанням від 18 березня 2018 року, а також копію рекомендованого повідомлення про вручення даного поштового відправлення, яке було отримане ОСОБА_1 26 квітня 2018 року.
Суперечливі доводи позивача про те, що ним було отримано пустий конверт від ПАТ «Укрсоцбанк» або пустий нотаріальний бланк, який в нього до цього часу не зберігся, колегія суддів вважає неспроможними. Доказів про те, що ОСОБА_1 було отримано від банку пустий конверт без вкладень, або про те, що ним були отримані будь-які інші документи від ПАТ «Укрсоцбанк», позивачем до суду не надано.
Поряд з цим, відповідно до положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, якщо таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 140 кв. метрів для квартири.
Верховний Суд України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-1356цс15 дійшов правового висновку про те, що поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).
Встановлений Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).
Крім того, протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Оскільки Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то він не може бути мотивом для відмови у позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнень на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності, з урахування положень статті 109 Житлового кодексу Української РСР.
Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.
Отже, визначальним при вирішення спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна.
Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2018 року (справа №465/1310/17).
В даному випадку, матеріали справи свідчать про те, що Іпотечний договір було укладено між позивачем та ПАТ «Укрсоцбанк» для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, відповідно до умов якого позичальнику було надано кредит в іноземній валюті - доларах США, предметом іпотеки є квартира, площа якої не перевищує 140 кв.м. та у якій зареєстрований та проживає позивач ОСОБА_1 . Доказів про те, що позивачу на праві власності належить інше жиле приміщення матеріали справи не містять.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити у справі нове рішення - про задоволення позовних вимог з інших підстав.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - Плачинди Костянтина Олександровича задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року - скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації» м. Київ Хоменко Ірини Олександрівни, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.
Визнати дії державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації» м. Київ Хоменко Ірини Олександрівни щодо проведення 08 жовтня 2018 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» - незаконними.
Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації» м. Київ Хоменко Ірини Олександрівни, індексний номер 43406038 від 08 жовтня 2018 року, згідно з яким 08 жовтня 2018 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №28353914 про державну реєстрацію права влансоті на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна :1662930380000 за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» на підставі договору іпотеки, серія та номер: 014-695-ЗП, посвідченого 27 липня 2005 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сень-Силкою І.В.
Стягнути з державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації» м. Київ Хоменко Ірини Олександрівни на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 409 грн. 60 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 26 червня 2019 року.
Головуючий
Судді