Апеляційне провадження № 22-ц/824/8594/2019
19 червня 2019 року м. Київ
Унікальний номер справи 359/5884/17
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Шахової О.В., суддів: Вербової І.М., Саліхова В.В., за участю секретаря судового засідання Пащенко О.П.,
сторони справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Марбет»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області, ухваленого 12 січня 2018 року в приміщенні суду під головуванням судді Муранової-Лесів І.В.,-
У липні 2017 року ТОВ «Марбет» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, який обґрунтовувало тим, що відповідач ОСОБА_1 працював в товаристві на посаді оббивальника меблів і з 1 вересня по 29 жовтня 2016 року за наказом № МТ 000000028 від 01.09.2016 був відправлений у відрядження до Польщі для навчання та обміну досвідом. Перед від'їздом відповідачу видало під звіт аванс в сумі 30 586 грн. 42 коп. Після повернення з відрядження відповідач відзвітував за використання авансу в сумі 15 960 грн., але звіт про використання коштів на суму 14 626,42 грн. не подав і 12.12.2016 року звільнився за власним бажанням.
28.03.2017 відповідачу направлено вимогу щодо повернення грошових коштів, яку останній отримав 30.03.2017, але станом на 12.06.2017 грошові кошти так і не повернув.
Після уточнення позовних вимоги, позивач остаточно просив стягнути з ОСОБА_1 14 626,42 грн. з урахуванням інфляційних втрат за весь час прострочення, три проценти річних, витрати на правову допомогу в сумі 8 000 грн. та судовий збір сплачений при подачі позовної заяви.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 січня 2018 року позов ТОВ «Марбет» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Марбет» 14 626,42 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 8 000 грн. та судовий збір у розмірі 1600 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «Марбет» відмовити.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається, зокрема на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тій обставині, що звіт про використання коштів на відрядження він не подавав та його не підписував і в наданому позивачем звіті № 48 від 1.11.2016 року, його підпис відсутній.
Окрім цього, суд не прийняв до уваги його доводи про те, що виділені кошти не відповідають реальним витратам на період його перебування в Польщі, як це передбачено Наказом МФУ від 13.03.1998 № 59, зареєстрованого в МЮУ 31.03.1998 № 218/2658 «Про затвердження Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон» та Відповідно до Постанови КМУ від 2 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами, організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів», де передбачено, що сума добових витрат на відрядження, зокрема до Польщі становить 38 доларів США, а тому, вважає, що наданий відповідачем аванс є навіть меншим за реальні витрати, понесені ним під час відрядження.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав у ній викладених, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Позивач у судове засідання не з'явилася. Про розгляд справи повідомлений належно, проте про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за підзвітними та неповернутими грошовими коштами в сумі 14 626,42 грн. є обґрунтованими та повністю доведеними. Також доведеними вважав суд і вимоги щодо стягнення витрат на правову допомогу в сумі 8 000 грн. Проте, щодо задоволення вимог про стягнення 3 відсотків річних та інфляційних витрат, в порядку, визначеному в ст. 625 ЦК України, суд виходив з того,що зазначена норма не підлягає застосуванню до спірних трудових відносин.
Проте, таких висновків суд першої інстанції дійшов на порушення процесуального права, яке полягає в неповному з'ясуванні судом обставин, що призвело до невірного застосування матеріального права, з огляду на що рішення суду не можна визнати законним та обґрунтованим.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається,згідно наказу (розпорядження) №М-000000012-0000000137 від 10 квітня 2011 року, ОСОБА_1 , працював в ТОВ «Марбет» на посаді обшивача (оббивальника) меблів з 19.04.2011року.
За наказом № МТ-28-відр від 01.09.2016 та виданим на його підставі посвідченні про відрядження, відповідача відряджено в Marbet Sp.zo.o до Польщі для обміну досвідом та проходженням навчання, терміном 57 днів, з 02 вересня 2016 року по 29 жовтня 2016 року та встановлено йому аванс в сумі 30 586 грн.42 коп. та 15 960 грн. добових (ас.9,10).
Перебування відповідача у відрядженні з 02 вересня 2016 року по 29 жовтня 2016 року підтверджується посвідченням, візою про надання дозволу на виїзд та відомостями прикордонних служб про перетинання кордону, які містяться в паспорті на ім'я ОСОБА_1 (ас.15).
Факт перебування у відрядженні та отримання авансу на картковий рахунок в сумі 30 586,42 грн. позивачем не заперечується.
Наказом (розпорядженням) №МТ000000050-0000000064 від 12 грудня 2016 року ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням,на підставі ст.38 КЗпП України (ас.ас.8,16).
На підтвердження своїх доводів про те, що після повернення з відрядження відповідач не відзвітував про використання коштів в сумі 14 626,42 грн. позивач надав до суду, зокрема, звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт від 01.11.2016, складений бухгалтером та підписаний директором товариства про виплату ОСОБА_1 авансу в сумі 30 586 грн. 42 коп., з яких добові складають 15 960 грн. 00 коп.
В зазначеному звіті міститься відмітка про те, що не повернута сума становить 14 626 грн. 42 коп.і відомості про внесення залишку до каси підприємства відсутні.
Відповідно до пункту 1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59 (далі - Інструкція), службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).
Підприємство, що відряджає працівника, забезпечує його коштами для здійснення поточних витрат під час службового відрядження (авансом). Аванс відрядженому працівникові може видаватися готівкою або перераховуватися у безготівковій формі на відповідний рахунок для використання із застосуванням платіжних карток.
Після повернення з відрядження працівник зобов'язаний до закінчення п'ятого банківського дня,наступного за днем прибуття до місця постійної роботи, подати звіт про використання коштів наданих на відрядження.
За ч.2 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно статі 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи,та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюється такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтями 77,79,80 ЦПК визначено, що докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.
Згідно ст.78 ЦПК суд не бере до уваги докази,що одержані з порушенням порядку встановленого законом. Обставини справи,які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування,не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На виконання зазначених вимог, позивач не надав достатніх та належних доказів того, що не відзвітувавши за надані на відрядження кошти, відповідач відповідно до п.1 ст.134 КЗпП України (визначену позивачем як правову підставу позову), завдав товариству матеріальну шкоду.
Під час розгляду справи як в суді першої так і в суді апеляційної інстанції відповідач пояснював, що у відрядженні за кордоном він перебував вперше та не знав, що про використання коштів, після відрядження він мав скласти звіт. Більше того, відповідач пояснював, що відрядженні він був не один, а з групою працівників ТОВ «Марбет» і під час перебування у Польщі обмін досвідом та навчання зводилось фактично до виконання ними певної роботи, за що товариство платило їм, окрім авансу на відрядження (добових), заробітну плату, яку він витрачав, оскільки отриманого авансу для прожиття за кордоном було недостатньо.
Ці доводи позивачем в установленому порядку не було спростовано, а в судове засідання апеляційного суду, будучи належно повідомленим, представник позивача взагалі не з'явився, заяв про відкладення справи не подав, що може свідчити про втрату інтересу до вирішення спору.
Як вбачається, відомості щодо ознайомлення відповідача з наказом про відрядження та про те, що останньому доводилось до відома його обов'язок відзвітувати про використання коштів (авансу) виданого йому у зв'язку з перебуванням у відрядженні в матеріалах справи відсутні.
Відсутній також підпис відповідача у тому, що останнього було ознайомлено зі звітом від 01.11.16 та відмітка про те, що чи він відмовився від ознайомлення зі звітом чи від проставляння свого підпису після ознайомлення з ним.
Між тим, позивачем в суді першої інстанції надано положення про відрядження ТОВ «Марбет», але відомості про те що відповідача було ознайомлено з цим Положенням також відсутні. Але порядок проведення (здійснення) звіту щодо використання коштів на відрядження Положенням не розроблено.
Слід також зазначити, що після повернення з відрядження до звільнення відповідач пропрацював у позивача більше місяця і звільнився за власним бажанням. Проте, як за час його роботи так і на день звільнення позивач ніяких вимог щодо повернення коштів до відповідача в установлений Інструкцією п'ятиденний строк не заявляв і лише перед зверненням з позовом до суду направив вимогу (вих. №16 від 28.03.2017) про повернення отриманих коштів в сумі 14626 грн. 42 коп. (ас.ас. 17,18).
Згідно ст.13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Звертаючись до суду з позовом про повернення коштів позивач не визначив чітко якими діями чи бездіяльністю відповідач завдав товариству матеріальну шкоду в результаті не надання звіту про використання авансу (бездіяльність), чи в результаті нецільового використання цих коштів (неправомірні дії).
Не перевіривши та не надавши належної правової оцінки зазначеному, суд першої інстанції прийняв за належні докази звіт від 01.11.16 та платіжне доручення від 30.08.2016, в якому відсутні належні банківські реквізити, не міститься відмітки про перерахування, а номер рахунку на який перераховані кошти не збігається з номером карткового рахунку відповідача (ас.ас.11,12).
Є таким що не відповідає дійсності та спростовується записом судового засідання від 21.12.18, посилання суду в рішенні про те, що відповідачем не заперечується факт відмови повернення коштів в сумі 14 626,42 грн., що стало причиною його звільнення.
Відповідач і в апеляційному суді пояснював, що звіт він не подавав і кошти позивачу не повертав, але в той же час ним заперечується факт заподіяння позивачу матеріальної шкоди, а тому у суду першої інстанції не було достатніх підстав для сприйняття таких пояснень відповідача, як визнання позовних вимог.
Позивачем не надано також доказів існування будь-якої іншої матеріальної відповідальності відповідача на час роботи в ТОВ "Марбет".
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене та відповідно до ст. 376 ЦПК України,рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню та ухваленню нового судового рішення про відмову ТОВ "Марбет" в задоволені позову в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 січня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Марбет» - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня її проголошення.
В разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 27 червня 2019 року.
Суддя-доповідач
Судді: