05 червня 2019 року м. Київ
Справа № 22-ц/824/8087/2019 Головуючий у судді 1-ї інстанції - Чередніченко Н.П.
Унікальний № 752/12220/18 Доповідач - Гаращенко Д.Р.
Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:
головуючого Гаращенка Д.Р.
суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А.
при секретарі Гавриленко М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 березня 2019 року у справі позовом Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» до ОСОБА_1 про визнання інформації недостовірною та її спростування, відшкодування моральної шкоди,
У червні 2018 року Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання інформації недостовірною та її спростування, відшкодування моральної шкоди.
Просило визнати інформацію відносно Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», опубліковану та поширену ІНФОРМАЦІЯ_2 на веб-сайті «УКРРУДПРОМ» (https://ukrrudprom.ua/) за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 у статті під заголовком (мовою оригіналу) «Печь, которая «закозлила» Калона », недостовірною та такою, що порушує право на повагу до ділової репутації Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», а саме: «Во-первых, очевидно, что нынешняя управленческая команда комбината во главе с ОСОБА_3 не способна справиться даже с капремонтом ключевого агрегата, что уж тут говорить о вводе в строй новых объектов. Во-вторых, впереди предприятие ждет однозначно убыточный год и уже сейчас необходимо копить резервы (...). В конце концов, это право ОСОБА_4 держать во главе своего украинского комбината соплеменника с суицидальными наклонностями, при котором аварии и прочие ЧП стали повседневностью в жизни « ArcelorMittal Кривой Рог »; зобов'язати ОСОБА_1 , який є реєстрантом доменного імені «ukrrudprom.ua» та, відповідно, власником веб-сайту «УкрРудПром», в тижневий термін із дня набрання чинності рішенням суду опублікувати спростування недостовірної інформації відносно Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», опублікованої та поширеної ІНФОРМАЦІЯ_2 на веб-сайті «УКРРУДПРОМ» (https://ukrrudprom.ua/) за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 у статті під заголовком (мовою оригіналу) «Печь, которая «закозлила» Калона», шляхом опублікування резолютивної частини судового рішення, прийнятого за результатами розгляду цієї позовної заяви, на головній сторінці веб-сайту «http://ukrrudprom.ua/», без будь-яких редакційних або інших коментарів; стягнути з ОСОБА_1 моральну (немайнову) шкоду в розмірі 10 000,00 грн.
В обґрунтування позову посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 на веб-сайті «УКРРУДПРОМ» (https://ukrrudprom.ua/) за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 у вільному для перегляду доступі було розміщено інформаційну статтю під заголовком (мовою оригіналу) «Печь, которая «закозлила» Калона», в якій було зазначено недостовірну та негативну інформацію відносно нібито збитковості ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», неефективності та непрофесійності менеджменту підприємства та нібито наявності у генерального директора ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» певних психологічних проблем.
Відповідач у справі є реєстрантом доменного імені ukrrudprom.ua, на сайті якого було розміщено зазначену статтю.
Вважає, що поширена інформація на зазначеному сайті в формі фактичного твердження, не відповідає дійсності, є недостовірною відносно підприємства та його посадових осіб, а також порушує право на недоторканість ділової репутації. Вказана інформація є безспірно негативною та має провокаційний зміст, принижує ділову репутацію позивача перед невизначеним, але широким колом осіб.
Неправдиві відомості, поширені серед користувачів мережі Інтернет дискредитують позивача та створюють реальну загрозу порушення його ділової репутації, а тому позивачу завдано моральну шкоду, яка оцінена в сумі 10 000,00 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18 березня 2019 року в задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», 16 квітня 2019 року, подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, невідповідність висновків обставинам справи, порушення норм процесуального та матеріального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
В обґрунтування апеляційних вимог, посилався на те, що розміщена ІНФОРМАЦІЯ_2 на веб-сайті «УКРРУДПРОМ» (https://ukrrudprom.ua/) за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1нформаційна стаття під заголовком «Печь, которая «закозлила» Калона», містить наклеп і необґрунтовані провокаційні звинувачення про:
- неефективність управлінської команди та генерального директора ПАТ «АМКР»;
- беззаперечно збитковий 2018 рік для ПАТ «АМКР» та необхідність накопичувати
резерви;
- наявність у керівника ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» певних психологічних хвороб, які ставлять під сумнів його професійний рівень як топ-менеджера та його здатність ефективно здійснювати управління багатотисячним металургійним підприємством, яке є стратегічним для України.
З огляду на конструкцію речень та використані у статті мовні засоби - інформація висловлена автором у стверджувальній формі. Зі змісту оспорюваної промови не виникає сумнівів у тому, що мова йде саме про позивача, обговорені обставини його діяльності як суб'єкта господарювання та поширюється інформація про те, що нібито генеральний директор має «суицидальные наклонности».
Інформація в спірній статті містить не лише оціночне суб'єктивне судження щодо діяльності позивача, а й твердження про ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» та формування негативного образу підприємства та його посадових осіб, ганьбить ділову репутацію ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» як суб'єкта господарювання та не може вважатися оціночним судженням.
Апелянт наголошував, що зазначена інформація є недостовірною, порочить і применшують ділову репутацію ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», оскільки переконує невизначене коло осіб, в тому числі і контрагентів підприємства, в тому, що ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» нібито однозначно в 2018 році стане збитковим підприємством, управління яким здійснюється не професіональним, некомпетентним керівником, який має певні психологічні хвороби.
Відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів, що висловлювання, які містяться у статті ґрунтуються на загальновідомих фактах.
А сама поширена відповідачем інформація має ознаки наклепу, який відповідно до ст.30 Закону України «Про інформацію» не може бути визнаний оціночним судженням.
Дані обставини не були враховані судом першої інстанції під час винесення оскаржуваного рішення, а також не було надано належної оцінки висловлюванням, які розміщенні в статті, в рамках норм ч.2 ст.10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.32, 68 Конституції України, ст.ст.91, 94, 277 ЦК України, що є предметом судового захисту, оскільки не являються вираженням суб'єктивної думки й поглядів автора, а містять фактичні дані, які не відповідають дійсності та є недостовірними.
Відсутність реального нанесення матеріальної шкоди (збитку) ПАТ «АМКР» внаслідок поширення недостовірної інформації не може бути підставою для відмови в позові щодо відшкодування моральної шкоди, оскільки в даній категорії справ достатньою умовою для відшкодування моральної (немайнової) шкоди є створення загрози зменшення нематеріального блага, яким виступає ділова репутація ПАТ «АМКР», - найбільшого іноземного інвестора в України.
Викладена у статті, в стверджувальній формі з посиланням на нібито встановлені факти, інформація, може призвести до виникнення у контрагентів та потенційних клієнтів ПАТ «АМКР» думки про недостатню якість виготовлюваної підприємством продукції, неефективність логістики по її своєчасному відвантаженню кінцевому покупцю. Та як наслідок призвести до зменшення кількості клієнтів, а відповідно і кількості продажів та падіння прибутку підприємства у короткостроковій перспективі.
Високий рівень ділової репутації ПАТ «АМКР» є запорукою успіху, стабільності, отримання товариством матеріальних благ.
30 травня 2019 року ОСОБА_1 направив до суду відзив на апеляційну скаргу, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове про задоволення позову.
Інші учасники процесу повідомлялись судом належним чином про дату, час, і місце розгляду справи по суті, причини своєї неявки суду не повідомили.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про день, час та місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, державного виконавця, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в мережі Інтернет на веб-сайті «УКРРУДПРОМ» (https://ukrrudprom.ua/) було опубліковано статтю «Печь, которая «закозлила» Калона». (а.с.11)
ОСОБА_1 є реєстрантом доменного імені ukrrudprom.ua. (а.с.7-10)
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що поширена в статті інформація є оціночним судженням виходячи з вживаних автором мовностилістичних засобів, які дають підстави вважати, існування певних припущень з його боку, та не можуть бути перевірені на відповідність фактичним даним. В оприлюдненій інформації лише припускаються певні версії.
Інформація, яку просить визнати недостовірною позивач взята з контексту, однак оцінці підлягає увесь текст статті, який не має на меті поширення недостовірної інформації саме відносно позивача.
Докази на підтвердження цілеспрямованості, наявних в статті висловів, на приниження честі, гідності та ділової репутації, відсутні.
Окрім того, стороною позивача в ході розгляду справи, не було доведено сукупності обставин, які становлять склад правопорушення, на який він посилається та для захисту від якого він звернувся до суду.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Разом із тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких і право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканність ділової репутації (стаття 299 ЦК України).
Відповідно до статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім'я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (частина перша статті 201 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.
Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Відповідно до пункту 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної та юридичної особи» юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що слід розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень - не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82 від 08 липня 1986 року).
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
У свою чергу, діловою репутацією є усталена оцінка особи, що ґрунтується на наявній інформації про її позитивні та негативні суспільно значимі діяння у певній сфері, що відома оточуючим.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.
Предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб'єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року)).
Згідно 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.
Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).
Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов'язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов'язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.
Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).
Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя.
З урахуванням усталеної практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, оскільки позивачем не доведено, що поширена інформація є недостовірною.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді Т.О. Невідома
А.А. Пікуль