Справа № 640/19075/17
Провадження № 22-ц/818/3408/19
26 червня 2019 року
м.Харків
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Овсяннікової А.І.
суддів - Коваленко І.П., Сащенко І.С.
за участю секретаря - Чабан А.В.
учасники справи:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Крона - Компані»
відповідач ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Крона - Компані» на ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 22 квітня 2019 року в складі судді Золотарьової Л.І. по справі № 640/19075/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Крона - Компані» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором оренди приміщення, -
У грудні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Крона - Компані» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором оренди приміщення.
Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 22 квітня 2019 року закрито провадження за позовом ТОВ «Крона - Компані» на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Ухвала мотивована тим, що на час звернення до суду з позовом відповідач був зареєстрований як фізична особа підприємець, спір існує між двома суб'єктами господарювання, а тому справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
В апеляційній скарзі ТОВ «Крона - Компані» просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду.
Зазначає, що 09 червня 2017 року внесено запис про припинення ФОП ОСОБА_1 за його власним рішенням, у зв'язку з чим ухвалою Господарського суду Харківської області від 05 липня 2017 року припинено провадження стосовно відповідача.
Колегія суддів, вислухав суддю - доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідив матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що скарга не підлягає задоволенню.
Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції обґрунтовано виходив з тих обставин, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.
На час звернення до суду та розгляду справи процесуальне законодавство містило критерії розмежування справ за предметною та суб'єктною підсудністю.
Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час подання позову) установлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 ГПК України у вказаній вище редакції, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу (частини друга та третя статті 21 цього Кодексу).
Господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів (стаття 12 ГПК України у вказаній редакції).
Статтею 20 ГПК України визначено особливості предметної та суб'єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю) крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.
Тобто критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин.
Разом з тим відповідно до частини другої статті 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Відповідно до частини третьої статті 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.
За частиною першою статті 58 ГК України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи ФОП у порядку, визначеному законом.
Статтею 51 ЦК України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Правовий статус ФОП надає людині з повною цивільною дієздатністю право займатися підприємницькою діяльністю. Набуття такого статусу не позбавляє людину як учасника суспільних відносин статусу фізичної особи.
Таким чином, цивільні права й обов'язки фізичної особи набуваються та здійснюються у порядку реалізації цивільної дієздатності цієї особи.
З матеріалів справи вбачається, що договір оренди №а31-7/Х-1 від 16 липня 2016 року укладено між двома юридичними особами -ТОВ «Крона - Компані» та ФОП ОСОБА_1 . Предмет договору - приміщення для організації роботи магазину жіночого одягу, які знаходяться на першому поверсі Торгового центру.
Отже, укладення такого договору мало на меті здіснення підприємницької діяльності
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення від 24 квітня 2008 року у справі «C.G. та інші проти Болгарії», заява № 1365/07; пункт 170 рішення від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).
Як неодноразово зазначав ЄСПЛ, формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. Роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31, 32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів у тлумаченні закону, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба у з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (пункт 65 рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11; пункт 93 рішення від 21 жовтня 2013 року у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії», заява № 42750/09).
У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).
Доступ до правосуддя включає в себе розгляд справи «судом, встановленим законом».
Поняття «суд, встановлений законом» передбачає, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного, тобто це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.
Усі процесуальні кодекси містять вимогу про закриття провадження у справі у разі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного (або адміністративного чи господарського) судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України, пункт 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, пункт 1 частини першої статті 231 ГПК України).
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 370/1288/15 (провадження № 14-612цс18) та від 15 травня 2019 року у справі№ 205/8482/15-ц ( Провадження № 14-148цс19).
Посилання позивача щодо припинення відповідачем діяльності як ФОП, у зв'язку з чим господарським судом Харківської області ухвалою суду від 05 липня 2017 року припинено провадження по справі, а тому справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства- безпідставне.
Якщо стороною господарського спору є громадянин, який мав статус суб'єкта підприємницької діяльності, але на дату прийняття судового рішення втратив цей статус, то зміна статусу, що відбулася після порушення провадження у справі, не зумовлює наслідків у вигляді зміни підвідомчості такої справи і відповідно - припинення провадження у ній, оскільки на час порушення господарським судом такого провадження її розгляд належав до юрисдикції цього суду.
Дані висновки викладені у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 9 серпня 2017 року № 3-788гс17 та у Постанові Великої Палати Верховного суду від 03 липня 2018 року по справі № 916/559/17(Провадження № 12-113гс18).
Таким чином, з огляду на суб'єктний склад спору, предмет позову та характер спірних правовідносин суд вважає, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Посилання апелянта, що договір оренди укладав ФОП ОСОБА_1 (номер запису 2 480 000 НОМЕР_1 181993 від 08 квітня 2016 року), який 09 червня 2017 року припинив свою діяльність, а зараз зареєстровано ФОП ОСОБА_1 (номер запису 2 НОМЕР_2 від 02 листопада 2017 року), тобто інший ФОП ОСОБА_1 , що , як вважає представник Товариства, також є підставою для скасування ухвали - безпідставне. Законодавство України не передбачає обмежень для фізичних осіб щодо повторної реєстрації як ФОП після припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Договір оренди укладено ФОП ОСОБА_1 і зараз ОСОБА_1 зареєстрований як ФОП і номер реєстрації для визначення, що це є дві юридичні особи, значення не має.
Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують. Ухвала постановлена з дотриманням вимог процесуального права; підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Крона - Компані» - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 22 квітня 2019 року - залишити без зміни.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 27 червня 2019 року.
Головуючий - А.І. Овсяннікова
Судді: І.П. Коваленко
І.С. Сащенко