01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
02.03.2010 № 31/424
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
Від позивача: Дєдуш С.В. (дов. б/н від 20.10.09); Біляєва Т.С. (дов. б/н від 20.10.09);
Від відповідача: Павленко Г.М. (дов. б/н від 24.12.09);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватне акціонерне товариства "Нова Лінія"
на рішення Господарського суду м.Києва від 09.12.2009
у справі № 31/424 ( .....)
за позовом ТОВ "Фенікс Ресурс"
до Закрите акціонерне товариство "Нова Лінія"
про стягнення 1086826,94 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.12.2009 у справі №31/424 позов задоволено: стягнуто із Закритого акціонерного товариства “Нова Лінія” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Фенікс Ресурс” 83061,77грн. - пені, 13060,07грн. - інфляційні, 12938,66 грн. - 3% річних та судові витрати; провадження у справі припинено щодо стягнення основного боргу, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Не погоджуючись з винесеним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 09.12.2009 у справі №31/424 в частині стягнення пені, інфляційних та 3% річних, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неповне з'ясування всіх обставин справи.
В апеляційній скарзі наголошується на тому, що суд першої інстанції позбавив скаржника права на захист своїх інтересів, не відклавши розгляд справи. Крім того, в порушення вимог ст.ст. 86, 87 ГПК України, місцевим господарським судом не виносились ухвали про відкладення розгляду справи, не повідомлялись дата та час наступного розгляду справи та не надсилались такі ухвали сторонам у п'ятиденний термін. Повідомлення сторони вважається неналежним, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце розгляду справи, надіслано з порушенням вимог ст. 87 ГПК України.
Відповідач вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд керувався лише доводами позивача. Так, скаржник, вважає, що до позивача перейшло право лише грошової вимоги за Договором поставки № 893/070720р від 20.07.2007 року, а не право на стягнення санкцій і збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням зобов'язань.
Також, скаржник, зазначає, що судом першої інстанції не досліджено виконання новим кредитором - позивачем зобов'язань за Договором № 1 від 06.07.2009 р. про відступлення права вимоги, а саме, п.2.2., за яким новий кредитор зобов'язався протягом 60 банківських днів після підписання договору, перерахувати на користь первісного кредитора грошову суму, визначену у п.2.1.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач повністю заперечує проти доводів апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Ухвалою від 25.01.2010 розгляд апеляційної скарги було призначено на 02.03.2010.
Представники сторін в судове засідання з'явилися, представники позивача заперечили проти доводів апеляційної скарги, а представник відповідача підтримав апеляційну скаргу.
Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, заперечення на неї, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне:
До Господарського суду м.Києва звернулося з позовом ТОВ “Фенікс Ресурс” до ЗАТ „Нова лінія” про стягнення 1 086 826,94 грн. - заборгованості (977766,44 грн. - основний борг, 83061,77 грн. - пеня, 13060,07грн. - інфляційні, 12938,66 грн. - 3% річних) за Договором поставки № 893/070720Р від 20.07.2007.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконав договірні зобов'язання, а саме, не оплатив позивачу поставлений товар.
Відповідачем було надано відзив на позовну заяву, в якому він просить провадження у справі припини в частині стягнення основного боргу, в зв'язку з погашенням даної заборгованості та відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
Судова колегія повністю підтримує позицію суду першої інстанції при ухваленні судового рішення щодо задоволення позовних вимог з наступних підстав:
Між ПП “Корпорація Мрій” (постачальником) та ЗАТ „Нова лінія” (покупцем) укладений Договір поставки № 893/070720Р від 20.07.2007 (далі - Договір) з подальшим укладанням Додаткової угоди №1 від 20.07.2007.
Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник (позивач) зобов'язується поставити та передати у власність покупця товари разом із усіма його приналежностями та документами, що стосуються товару в асортименті, кількості та за цінами, зазначеними у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору, а покупець (відповідач) зобов'язується прийняти товар і оплатити його на умовах цього Договору.
В п. 4.4 Договору сторони погодили, що право власності на поставлений товар і ризик випадкової його загибелі або пошкодження переходить від позивача до відповідача з моменту, коли товар поставлено відповідачу та вивантажено на приймальну платформу відповідного торгового центру відповідача та відповідачем зроблено відмітку про прийом товару на транспортній накладній.
Виконуючи умови Договору, постачальник, в період з 21 січня 2008р. по 30 грудня 2008р., поставив відповідачу товар на загальну суму 1094081,80грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними, які підписані уповноваженою особою ПП “Корпорація Мрій” та уповноваженою особою відповідача.
Пунктом 5.1 Договору передбачено, що покупець оплачує товари шляхом банківського переказу на рахунок постачальника протягом 90 банківських днів з моменту прийому товару покупцем за умови, що постачальник надасть належним чином оформлені податкові накладні та видаткові накладні (з врахуванням коригувань та виправлень недоліків, які можуть бути виявлені під час прийому товару) до головного офісу покупця, в термін не більше ніж 3 календарних дні з дня поставки товарів.
Відповідач здійснив оплату за товар на банківський рахунок постачальника лише в сумі 79 301,75 грн., що підтверджується банківськими виписками.
В подальшому, між ПП “Корпорація Мрій” та ТОВ “Фенікс Ресурс” укладено Договір №1 від 06.07.2009 про відступлення права грошової вимоги (далі - Договір №1).
Відповідно до п.1.1 Договору №1 первісний кредитор (ПП “Корпорація Мрій”) уступає, а новий кредитор (ТОВ “Фенікс Ресурс”) приймає на себе право вимоги виконання зобов'язань за Договором поставки № 893/070720Р від 20.07.2007, укладеним між первісним кредитором та ЗАТ “Нова Лінія”.
За даним Договором, новий кредитор (ТОВ “Фенікс Ресурс”) отримав право вимоги від боржника (ЗАТ „Нова лінія”) грошову суму в розмірі 1 070 248,89 грн. в рахунок погашення боржником боргу перед первісним кредитором за Договором поставки № 893/070720Р від 20.07.2007 (п.1.2 Договору №1).
Позивач належним чином повідомив відповідача про відступлення права вимоги за Договором поставки № 893/070720Р від 20.07.2007 і наступні розрахунки відповідач здійснював на банківський рахунок позивача.
Як вбачається з банківської виписки, відповідач здійснив оплату за товар, згідно умов Договору, на банківський рахунок позивача частково в сумі 92 482,45 грн.
Крім того, відповідачем не заперечується той факт, що на день пред'являння позову існував борг, даний факт підтверджений і Актом звірки розрахунків від 01.09.2009, який підписаний і завірений обома сторонами.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу (далі - ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах.
Внаслідок укладення Договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно пунктів 1 та 2 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання в силу ст. 525 ЦК України не допускається.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов Договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ст.. 692 ЦК України).
Приписами ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме, відповідно до платіжних доручень №39521 від 06.11.2009 та №39833 від 12.11.2009 відповідачем було сплачена на користь позивача сума основного боргу після звернення позивача з позовом до суду першої інстанції, отже в зазначеній частині вимог спір врегульовано самими сторонами, шляхом перерахування відповідачем грошових коштів, тому в зазначеній частині вимог судом першої інстанції правомірно провадження у справі припинено на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Сплачене позивачем державне мито, у даному випадку, відповідно до ст.. 49 ГПК України, покладається на відповідача (див. п.3.1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 №02-5/612 „Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України” зі змінами та доповненнями президії Вищого господарського суду України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України).
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 8.4 Договору за порушення строку оплати товару, визначеного п.5.1. договору, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на той період та яка нараховується від суми партії товару, за кожен день прострочення виконання своїх зобов'язань.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Відповідно до п.3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Оскільки, сума основного боргу ще існувала на день пред'явлення позову і була погашена відповідачем лише після порушення провадження по даній справі, тому позовні вимоги в частині стягнення штрафних санкцій (83061,77 грн. - пені) підлягають задоволенню, оскільки пеня нарахована позивачем вірно, відповідно до умов Договору.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений (п 2 ст. 625 ЦК України).
В зв'язку з вищезазначеним, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 12938,66 грн. - трьох процентів річних та 13060,07грн. - інфляційних, слід визнати обґрунтованими та такими, що доведені матеріалами справи.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень. Це стосується і відповідача, який мав довести з посиланням на конкретні письмові докази (ст..32 ГПК України), що ним було виконано зобов'язання за Договором поставки № 893/070720Р від 20.07.2007 в повному обсязі та вчасно.
Судова колегія вважає, що посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, мають формальний характер, з огляду на те, що місцевий господарський суд належним чином повідомив відповідача про судове засідання 09.12.2009 (в матеріалах справи міститися розписка щодо повідомлення про перерву у судовому засіданні 25.11.2009 на 09.12.2009, яка містить підпис представника відповідача „Матківський А.С.” (а.с. 131).
Згідно п.2.ч.3ст.104 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь - якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутності будь - якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.
Зважаючи на вищевикладене, відповідач був належним чином повідомлений про місце, час та дату судового засідання, але не скористався наданим йому процесуальним правом.
Крім того, судова колегія зазначає, що відповідно до приписів ст..77 ГПК України, про оголошення перерви у судовому засіданні ухвала не виноситься.
Стосовно того, що суд не задовольнив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, то судова колегія звертає увагу, що це право суду.
Крім того, доводи апеляційної скарги мають формальний характер, оскільки відповідач невірно зазначає що в п.1.2. Договору №1 від 06.07.2009 визначене право нового кредитора на отримання від боржника виключно грошової суми. Дане твердження не відповідає дійсності, адже п.1.2. Договору №1 від 06.07.2009 передбачено: „За даним Договором Новий кредитор отримує право вимоги від Боржника грошової суми в розмірі 1070248,89 (один мільйон сімдесят тисяч двісті сорок вісім гривень, 89 коп.) в рахунок погашення Боржником боргу перед Первісним кредитором за Договором № 893/07072ОР від 20.07.2007р.”. В даному пункті відсутнє слово „виключно”, в свою чергу, по тексту Договору №1 від 06.07.2009 р. не зазначено, що до нового кредитора переходить право вимоги виключно грошової суми. Навпаки, в п.1.7. вказаного Договору зазначено: „З даного Договору випливає, що Новий кредитор займає місце Первісного кредитора в зобов'язаннях, що виникли з Основного Договору в обсязі та на умовах, що існують, на момент укладення цього Договору...”.
Відповідно до ст. 197 ЦК України уступка вимоги кредитором іншій особі допускається, якщо вона не суперечить закону або договору або коли вимога не пов'язана з особою кредитора. До набувача вимоги переходять права, що забезпечують виконання зобов'язання. Виходячи з цього, кредитор не має права залишити за собою основні вимоги за зобов'язанням і уступити іншій особі тільки права, що забезпечують його виконання, наприклад, стягнення неустойки за недопоставку продукції або штрафу за прострочку повернення засобів упаковки багаторазового використання.
Як випливає із ст.. 197 ЦК України, у разі уступки кредитором основної вимоги за зобов'язанням до набувача автоматично переходять права, що забезпечують його виконання. Отже, якщо кредитор уступає іншій особі основні вимоги, угода про таку уступку не вимагає окремої умови про уступку права на вжиття до боржника заходів, що забезпечують виконання зобов'язання (неустойка, штраф, пеня) (див. Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 14.12.1993 № 01-6/1301 „Про деякі питання уступки вимоги і переводу боргу” із змінами та доповненнями станом на травень 2002р.).
Тобто, позивач мав право вимагати від відповідача сплати пені, трьох процентів річних та інфляційні.
Стосовно посилань скаржника, що судом першої інстанції не досліджено виконання новим кредитором (позивачем) зобов'язань за Договором № 1 від 06.07.2009 р. про відступлення права вимоги, то судова колегія зазначає, що дані правовідносини не стосуються спору, який виник між позивачем та відповідачем.
Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду м. Києва від 09.12.2009 у справі №31/424 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Керуючись ст..ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Нова лінія” на рішення Господарського суду м. Києва від 09.12.2009 у справі №31/424 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 09.12.2009 у справі №31/424 залишити без змін.
2. Матеріали справи №31/424 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді