27 червня 2019 року м. Чернівці
справа № 714/1129/18
Провадження 22-ц/822/499/19
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Перепелюк І. Б.
суддів: Половінкіної Н.Ю., Литвинюк І.М.
секретар Собчук І.Ю.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 18 березня 2019 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства лісових ресурсів України, державного підприємства «Герцаївське спеціалізоване лісництво агропромислового комплексу» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку під час вимушеного прогулу (головуючий в першій інстанції Козловська Л.Д.)
встановив :
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державного агентства лісових ресурсів України, державного підприємства «Герцаївське спеціалізоване лісництво агропромислового комплексу» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку під час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обґрунтовував слідуючими обставинами. Наказом Держлісагенства лісових ресурсів України від 22.05.2017р. №155-к ОСОБА_1 звільнено з роботи з посади виконуючого обов'язки директора державного підприємства «Герцаївське державне лісництво агропромислового комплексу» на підставі п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України, на підставі листа Чернівецького обласного управління лісового та мисливського господарства від 19.05.217р. №05-08/394. Рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області по справі №2/714/239/17 вказаний наказ про звільнення був скасований. Наказом Держлісагенства №501-к від 19.11.2018р. ОСОБА_1 поновлено на посаді з 22.09.2017р.
Відповідно до наказу Держлісагенства №504-К від 20.11.2018р. його знову звільнено з посади виконуючого обов'язки директора державного підприємства «Герцаївське державне лісництво агропромислового комплексу» з 21.11.2018р. у зв'язку із закінченням строку трудового договору відповідно до п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України. З даним наказом його належним чином не ознайомлено, чим порушено вимоги ст. 47 КЗпП України. Окрім цього зазначає, що його звільнено у зв'язку із закінченням строку трудового договору, однак такого договору з ним укладено на було. Ще одне грубе порушення стало звільнення його під час перебування на лікарняному, так як згідно копії листа непрацездатності виданого Байраківською АЗПСМ від 21.11.2018р. він перебував на лікарняному з 21.11.2018р. по 23.11.2018р.
Станом на день подання позовної заяви з позивачем проведено розрахунок по заробітній платі, а саме виплачено компенсацію за вимушений прогул за період з 08.02.2018р. по 18.11.2018р. у розмірі 33362,18 грн. З даною сумою компенсації позивач не погоджується, обґрунтовуючи свій розрахунок компенсації за час вимушеного прогулу, у зв'язку з чим просив суд стягнути на його користь не виплачену йому суму заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 53890,96 грн. та виплачену компенсацію за невикористану відпуску за період з 22.05.2017р. по 21.11.2018р. яка складає 9496,44 грн.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив зобов'язати державне агентство лісових ресурсів України поновити його на роботі на посаді виконуючого обов'язки директора державного підприємства «Герцаївське державне лісництво агропромислового комплексу», стягнути з державного підприємства «Герцаївське державне лісництво агропромислового комплексу» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.11.2018р. по день поновлення на роботі, а також заробітну плату в розмірі 5389096 грн.
Рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області від 18 березня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Герцаївське спеціалізоване лісництво агропромислового комплексу» про зобов'язання поновити на роботі, стягнення середнього заробітку під час вимушеного прогулу відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивач міг обрати спосіб захисту свого порушеного права як скасування наказу про звільнення так і зобов'язання поновити на роботі, або ж обидва разом. Апелянт вважає, що відмовляючи у позові суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, та зробив неправильний висновок, що позивачем обрано не той спосіб захисту.
Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При розгляді справи, суд першої інстанції зробив висновок, що позивачем обраний неефективний спосіб захисту своїх порушених прав так як він просив поновити його на роботі без оскарження відповідного наказу про його звільнення чи незаконних дій щодо його звільнення.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Колегією суддів встановлено, що наказом заступника голови Державного агентства лісових ресурсів України №504-к від 20.11.2018р. позивача було звільнено з посади виконуючого обов'язки директора Державного підприємства «Герцаївське державне спеціалізоване лісництво агропромислового комплексу» з 21.11.2018р. у зв'язку з закінченням строку трудового договору на підставі п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Згідно ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення суду, який розглядає трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Згідно ч.2 ст. 5 ЦПК України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Суд першої інстанції зазначив, що позивач просив поновити його на роботі, посилаючись на його незаконне звільнення із займаної посади, однак не ставить перед судом вимогу про скасування відповідного наказу про його звільнення чи визнання дій щодо його звільнення з займаної посади незаконним, що і є підставою для поновлення на займаній посаді. Даний наказ є чинним, ніким не оскаржений та не скасований.
Суд першої інстанції зробив висновок, що позивачем обраний неефективний спосіб захисту своїх порушених прав так як просить поновити його на роботі без оскарження відповідного наказу про його звільнення чи незаконних дій щодо його звільнення.
Такий висновок суду є безпідставним, оскільки зі змісту позовної заяви вбачається, що не погоджуючись із наказом та вважаючи своє звільнення незаконним, позивач фактично оспорюючи його, просить поновити його на роботі. Отже, при розгляді справ зазначеної категорії про поновлення на роботі, суду необхідно з'ясовувати законність чи незаконність звільнення особи, а також наявність чи відсутність підстав для його поновлення на роботі, при цьому не є обов'язковою вимога про скасування наказу про звільнення.
Зазначеного суд першої інстанції не врахував, та не розглянувши справу по суті позовних вимог, безпідставно відмовив в позові, посилаючись на неефективний спосіб захисту обраний позивачем.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції відповідно до п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, слід скасувати, оскільки судом порушені норми процесуального та неправильно застосовані норми матеріального права, та ухвалити нове судове рішення.
З матеріалів справи вбачається, що Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 09 липня 2012 року № 174 к позивача було звільнено з посади директора державного підприємства «Герцаївське державне спеціалізоване лісництво агропромислового комплексу» Чернівецької області у зв'язку із закінченням строку дії трудового контракту та цим же наказом (п.2) його призначено виконуючим обов'язки вказаного підприємства. Зазначене звільнення та призначення на посаду виконуючого обов'язки відбулось на підставі листа-попередження Мінагрополітики України від 01.06.2012р. та заяви ОСОБА_1 . Отже, позивачу було відомо, що він тимчасово призначений на посаду виконуючого обов'язки директора.
У грудні 2013 року проведено перереєстрацію державного підприємства «Герцаївське спеціалізоване лісництво агропромислового комплексу» та змінено орган управління майном з Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України на Державне агентство лісових ресурсів України.
Наказом Держлісагенства лісових ресурсів України від 22.05.2017р. №155-к ОСОБА_1 звільнено з посади виконуючого обов'язки директора державного підприємства «Герцаївське державне лісництво агропромислового комплексу» відповідно до п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України, на підставі листа Чернівецького обласного управління лісового та мисливського господарства від 19.05.217р. №05-08/394. Рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області по справі №2/714/239/17 вказаний наказ про звільнення був скасований. Наказом Держлісагенства №501-к від 19.11.2018р. ОСОБА_1 поновлено на посаді виконуючого обов'язки з 22.09.2017р.
Відповідно до наказу Держлісагенства №504-К від 20.11.2018р. позивача звільнено з посади виконуючого обов'язки директора державного підприємства «Герцаївське державне лісництво агропромислового комплексу» з 21.11.2018р. у зв'язку із закінченням строку трудового договору відповідно до п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України, у зв'язку із призначенням з 22.11.2018р. ОСОБА_2 на посаду директора державного підприємства «Герцаївське державне лісництво агропромислового комплексу».
Відповідно до ч.1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 23 КЗпП України визначено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. У Постанові Пленумом Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що договір вважається укладеним, якщо видано наказ про призначення та фактично допущено працівника до роботи (пункт 7).
Також у пункті 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року, вказано, що при укладенні трудового договору на певний строк цей строк встановлюється угодою сторін і може визначатися не тільки конкретним періодом, але також і настанням певної події. Таким чином, строковий трудовий договір може укладатися на період тимчасово відсутнього працівника. У такому разі особа набуває статусу тимчасового робітника (службовця).
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Враховуючи зазначене, вбачається, що позивач здійснював виконання обов'язків директора та з ним був укладений строковий трудовий договір і строк дії цього строкового трудового договору був обумовлений настання певної події, а саме до заміщення в установленому законодавством порядку вакантної посади директора.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 ст. 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення. У нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк. А саме: у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту, такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв'язку із закінченням строку.
Зазначеним спростовуються доводи апелянта про те, що з ним не був укладений строковий трудовий договір і його звільнення є безпідставним.
Незаконність свого звільнення позивач також обгрунтовує тим, що звільнення відбулось під час перебування його на лікарняному. Однак, це є безпідставним, оскільки ч. 3 ст. 40 КЗпП України встановлює заборону звільнення працівника з роботи в період його тимчасової непрацездатності лише у випадках звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, тобто з підстав, передбачених статтями 40, 41 КЗпП України (п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України). Зазначена заборона не поширюється на випадок звільнення працівника за п. 2 ч. 1 ст. 36 зазначеного Кодексу.
За таких обставин, позовні вимоги про поновлення на роботі є безпідставними і задоволенню не підлягають. Враховуючи, відсутність підстав для поновлення на роботі, немає і підстав для стягнення середнього заробітку.
Керуючись ст.374, п.4 ч.1 ст. 376, 382, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 18 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повної постанови 27 червня 2019 року.
Головуючий (підпис)
Судді (підписи)
Вірно з оригіналом :