Справа № 629/1699/19
Провадження № 22-ц/818/2814/19
26 червня 2019 року
м.Харків
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Овсяннікової А.І.
суддів - Коваленко І.П., Сащенко І.С.
за участю секретаря - Чабан А.В.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідачі: суддя Орджонікідзевського районного суду міста Харкова Бабенко Юрій Петрович,
Державна казначейська служба України
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 квітня 2019 року у складі судді Каращука Т.О. по справі № 629/1699/19 за позовом ОСОБА_1 до судді Орджонікідзевського районного суду міста Харкова Бабенко Юрія Петровича, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності та відшкодування моральної шкоди,-
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до судді Орджонікідзевського районного суду міста Харкова Бабенко Юрія Петровича, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності та відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 квітня 2019 року у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвала мотивована тим, що судді, суд як орган, що здійснюють правосуддя, не можуть бути відповідачем або іншою стороною, котра бере участь у цивільній справі, відповідно до закону є інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя, а тому справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду.
Відмова у відкритті провадження порушує його право на отримання відшкодування шкоди, завданої йому незаконними діями суду та доступу до правосуддя взагалі.
Суд прийшов до помилкового висновку застосування норм права щодо неможливості розгляду судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є оскарження процесуальних дій судді. Між тим, предметом його позову є бездіяльність судді у випадку не виконання судом обов'язку по прийняттю постанови (ухвали) в визначеному Законом порядку.
Колегія суддів, вислухав суддю - доповідача, дослідив матеріали справи та обговорив доводи апеляційної скарги вважає, що скарга не підлягає задоволенню.
Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції обґрунтовано виходив з тих обставин, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
У частині першій статті 19 ЦПК України зазначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» зазначено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд, згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» вказано, що суди та судді при розгляді ними цивільних,господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.
У статтях 62, 126, 129 Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись в порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності суддів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.
Аналогічної позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Аналіз зазначених положень свідчить про те, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з розглядом конкретної справи, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності суддів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.
У зв'язку із вищевикладеним, розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов'язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.
Таким чином, суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа, до якої можна звернутися з позовом.
Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.
Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність (статті 126 і 129 Конституції України).
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позов до судді не носить цивільно-правового характеру, що виключає можливість вирішення його у порядку ЦПК України, оскільки суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, тобто не є приватною особою, до якої можна звернутися з позовом.
Заяви, скарги, спрямовані на притягнення судді як відповідача, не підлягають розгляду в суді, так як законом передбачений інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя, а відтак суд першої інстанції правильно застосував положення ст.ст.125,129,129-1 Конституції України, п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року №8 «Про незалежність судової влади».
Зазначене також відповідає вимогам статей 6,41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї із справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що, з огляду на обставини тієї справи, таке обмеження було пропорційним (Плахтєєв та Плахтєєва проти України, № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року).
Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174 і 1176 Цивільного кодексу України № 435-IV від 16 січня 2003 року (далі - ЦК України). Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду покладається на державу, а не на суд.
Аналогічний висновок зроблено й Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 1 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до судді Орджонікідзевського районного суду міста Харкова Бабенко Ю.П., Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності та відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства
З тексту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що він просить визнати бездіяльність судді Орджонікідзевського районного суду міста Харкова Бабенко Ю.П. по виконанню обов'язку, покладеного на нього пунктом 6 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», а також стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України відшкодування моральної шкоди у сумі 2503 гривен 80 коп.
Як вбачається із підстав та предмету позовної заяви ОСОБА_1 він не згодний саме з процесуальними діями судді Орджонікідзевського районного суду м.Харкова Бабенка Ю.П., пов'язаних із відмовою у наданні повідомлення за формою, визначеною Положенням, що, на думку позивача, порушує його права на отримання компенсації втраченого заробітку.
Враховуючи, що ОСОБА_1 позов пред'явлено саме до судді Орджонікідзевського районного суду міста Харкова Бабенко Ю.П., то висновки суду щодо відмови у відкритті провадження відповідають вимогам процесуального закону.
За таких обставин підстав для скасування ухвали суду не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 квітня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 27 червня 2019 року.
Головуючий - А.І. Овсяннікова
Судді: І.П. Коваленко
І.С. Сащенко