25 червня 2019 року
м. Рівне
Справа № 569/15549/18
Провадження № 22-ц/4815/678/19
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Ковальчук Н. М.
суддів: Бондаренко Н. В., Шимківа С. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Поліщук Ольги Василівни та ОСОБА_3 Андрійовича на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 березня 2019 року у складі судді Панас О.В., ухвалене в м. Рівне о 17 год. 20 хв., повний текст рішення складено 14 березня 2019 року,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вони з відповідачем є батьками неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу відповідач самоусунувся від батьківських обов'язків, допомогу на утримання дочки не надає, і домовленості з ним досягнути не вдалося. Вказувала, що згідно електронної декларації відповідача, у його власності є квартира загальною площею 55,9 кв. м. та 1/4квартири загальною площею 64,7 кв. м, а також легковий автомобіль марки Тоуota Сamry 2008 року випуску, що в свою чергу свідчить про його гарний матеріальний стан. Зазначала, що дитина потребує значних коштів для повноцінного фізичного, інтелектуального, морального розвитку, а також витрат на лікування та обстеження у зв'язку із встановленим діагнозом «міопія середнього ступеню».
Просила стягнути стягнути із відповідача аліменти натсвою користь на дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення від дня подання позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 березня 2019 року вказаний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розміні 1/6 всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20 серпня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.Рішення суду в частині стягнення аліментів на дітей у межах суми платежу за один місяць з допущено до негайного виконання. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір в сумі 704, 80 грн. в дохід держави.
Рішення суду першої інстанції вмотивоване передбаченим законом обов'язком батьків утримувати дітей до досягнення ними повноліття, та обґрунтовано тим, що відповідач є фізично здоровою особою працездатного віку та спроможний і зобов'язаний утримувати своїх неповнолітніх дітей незалежно від працевлаштування, наявності постійного заробітку чи доходу. Судом враховано, що оскільки відповідач має трьох неповнолітніх дітей, а максимальний розмір аліментів на трьох і більше дітей не може перевищувати половини доходу платника, то до стягнення на користь позивачки на утримання спільної неповнолітньої дитини підлягають аліменти в розмірі 1/6 частини всіх доходів відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Не погодившись із рішенням суду, сторони оскаржили його в апеляційному порядку.
В поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Поліщук О.В. вважає рішення суду незаконним, ухваленими з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Пояснює, що позивачка з дочкою проживає на території Автономної Республіки Крим у орендованій квартирі, оскільки не має у власності житла, та саме вона несе всі витрати по утриманню дитини. Звертає увагу, що попри встановлення судом обставин щодо хвороби дитини сторін, все ж її не було враховано при визначенні розміру аліментів, що суперечить положенням ст.182 СК України. Зазначає, що відповідач у відзиві на позовну заяву вказував про наявність судового рішення про стягнення з нього 1/2 частини доходів у якості аліментів на двох неповнолітніх дітей від іншого шлюбу, проте така обставина не позбавляє його звернутися із заявою про зменшення розміру аліментів у зв'язку із аліментними зобов'язаннями щодо третьої дитини. Заперечує наявність кредитних зобов'язань відповідача, на які він вказував у якості свого важкого майнового стану, оскільки в декларації про доходи відомості про наявність фінансових зобов'язань відсутні. Додає, що дитина сторін перебуває на повному утриманні позивача, а відповідач не бере жодної участі у вихованні дитини, спілкуванні, не надає їй підтримки та піклування. З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог та стягнення аліментів з відповідача в розмірі ј частини всіх його доходів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказує на незаконність та необґрунтованість рішення місцевого суду та невідповідність його висновків фактичним обставинам справи. З приводу свого матеріального стану пояснює, що і квартира, і автомобіль придбані ним у кредит, який станом на 2019 рік не погашений. Зазначає, що після розірвання шлюбу з позивачкою вона разом з дочкою переїхала до АР Крим, де і проживає постійно, прийнявши громадянство Росії. Додає, що після анексії Криму будь-які перекази грошових коштів були зупинені, що, в свою чергу, унеможливило його матеріальну підтримку дочки. Покликається на рішення Рівненського міського суду від 08.08. 2017 року, яким з нього стягнуто аліменти в розмірі 1/2 частини всіх доходів, та рішення Рівненського міського суду від 07.03.2019р. , яким з нього стягнуто аліменти у розмірі ј частини всіх видів доходів. У зв'язку з такими обставинами звертає увагу на те, що при залишенні в силі оскаржуваного рішення, розмір аліментів яким визначено у 1/6 частині доходів, загальний розмір стягнення становитиме 100% усіх його доходів. Зазначає, що розмір його доходу за період з 01.08.2018р. по 31.01.2019р. склав 101 625,11 грн, з якого відраховано податок в сумі 18 292,52 грн та аліменти за рішенням суду в розмірі 40 904,11 грн, а також він сплачує комунальні послуги. Стверджує, що після сплати необхідних платежів у нього лишається близько 300,00 грн на свої потреби, при тому, що інших джерел доходу він не має. З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про стягнення з нього аліментів на користь позивача на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відзивів на апеляційні скарги не подано.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний у судовому порядку.
Від шлюбу сторони мають дочку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини (повторне) серії НОМЕР_1 від 22 червня 2018 року (а.с 20).
Після розірвання шлюбу дитина сторін проживає з матір'ю та перебуває на її утриманні.
Як встановлено судом та не спростовано відповідачем у апеляційній скарзі, останній самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків по утриманню дитини, домовленості щодо утримання дитини між ними не досягнуто.
Стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. ст. 150, 180 Сімейного кодексу України передбачають, що батьки повинні проявляти турботу про дітей, утримувати їх до досягнення повноліття.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка була ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з частиною 2 статті 3 Конвенції про права дитини, держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (частина 2 статті 6 Конвенції про права дитини).
Частиною 1 та 2 статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною 2 статті 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно із ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
У відповідності до ч.1 ст. 182 СК України, при призначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружину, батьків, дочки, сина, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років: з 1 січня 2019 року - 1626 гривень, з 1 липня - 1699 гривень, з 1 грудня - 1779 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2019 року - 2027 гривень, з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2218 гривень.
Як вбачається із довідки про доходи відповідача від 20.02.2019р № 9, розмір його доходу за період з 01.08.2018р. по 31.01.2019р. склав 101 625,11 грн, з якого відраховано податок в сумі 18 292,52 грн та аліменти в розмірі 40 904,11 грн (а.с. 52).
Довідка про доходи від 11.04.2019р. № 14 підтверджує, що дохід ОСОБА_2 за період з 01.01.2019р. по 31.03.2019р. склав 38 930,71 грн, з яких 7 007,53 грн - сплаченого податку, а 17 690,93 грн. - аліментів (а.с. 82).
Враховуючи прожитковий мінімум на дитину відповідного віку, розмір доходу платника аліментів та наявність на його утриманні інших осіб, апеляційний суд приходить до переконання, що стягнення аліментів в сумі 1/6 частини всіх видів доходу відповідача на дитину відповідає чинним нормам Сімейного кодексу України та не порушує прав відповідача як платника аліментів і прав позивача - як їх одержувача.
Покликання апеляційної скарги на те, що відповідач не може сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі, оскільки він вже сплачує аліменти на інших неповнолітніх дітей, апеляційним судом відхиляються як такі, що не можуть слугувати підставою для відмови у стягненні аліментів, оскільки за положеннями сімейного законодавства обов'язок батьків утримувати свою неповнолітню дитину є абсолютним.
Обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері так і батька, при чому обов'язком особистим, індивідуальним, який не залежить від віку батьків.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що місцевим судом не було взято до уваги передбачених ч.1 ст. 182 СК України обставин, які необхідно враховувати суду при призначенні розміру аліментів, не заслуговують на увагу апеляційного суду, оскільки вони місцевим судом були враховані при встановленні розміру аліментів у меншій сумі, ніж заявлена позивачкою.
Покликання апеляційної скарги позивача на те, що дитина сторін потребує, в тому числі, витрат на обстеження і лікування у зв'язку із встановленим діагнозом «міопія середнього ступеню» не можуть слугувати підставою для збільшення розміру аліментів, адже такі витрати відносяться до додаткових витрат на дитину і є окремим предметом звернення до суду.
Так, відповідно до ст. 185 СК України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Оцінивши обставини справи у взаємозв'язку із нормами закону, що регулює дані правовідносини, апеляційний суд приходить до переконання, що визначений місцевим судом розмір аліментів, які підлягають до стягнення з відповідача на користь позивачки на неповнолітню дитину, є достатнім та справедливим.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без зміни, апеляційний суд також враховує передбачену законом можливість як платника, так і одержувача аліментів звернутися до суду з позовом про їх зміну у передбачених ст. 192 СК України випадках (у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них тощо).
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом
на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особами, які звернулися з апеляційними скаргами, не надано. Доводи апеляційних скарг апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 березня 2019 року залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 26 червня 2019 року.
Головуючий підпис Ковальчук Н. М.
Судді: підпис Бондаренко Н. В.
підпис Шимків С. С.
Копія вірна: суддя Рівненського
апеляційного суду Ковальчук Н. М.