01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
16.02.2010 № 05-5-39/32997
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лосєва А.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Шабаліна О.О., довіреність б/н від 06.10.2008 року
від відповідача - не з"явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"
на ухвалу Господарського суду м.Києва від 03.12.2009
у справі № 05-5-39/32997 ( .....)
за позовом Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"
до Закрите акціонерне товариство "Телесистеми України"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 5220,22 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2009 року у справі № 05-5-39/32997 повернуто позовну заяву Державного підприємства „Міжнародний аеропорт „Бориспіль” до Закритого акціонерного товариства „Телесистеми України” про стягнення 5 220,22 грн. на підставі п.п. 3, 4, 6, 10 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України).
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Державне підприємство „Міжнародний аеропорт „Бориспіль” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою вих. № 35-12-150 від 21.12.2009 року (вх. № 02-4.1/200 від 14.01.2010 року), в якій просить суд поновити пропущений строк на подання апеляційної скарги, прийняти апеляційну скаргу до провадження, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.12.2009 року та направити справу на розгляд до місцевого господарського суду. Вважає, що судом порушено норми процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2010 року апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 16.02.2010 року о 12 год. 15 хв.
В судове засідання 16.02.2010 року з'явився представник позивача та підтримав свої вимоги, викладені в апеляційній скарзі.
На виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2010 року представником позивача було надано для долучення до матеріалів справи оригінали позовних матеріалів, які було повернуто останньому оскаржуваною ухвалою.
Представник відповідача в судове засідання, без поважних причин не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарга підлягає задоволенню, а ухвала скасуванню з наступних підстав:
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 5 220,22 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2009 року позовну заяву було повернуто позивачу без розгляду на підставі п.п. 3, 4, 6, 10 ч. 1 ст. 63 ГПК України.
Ухвала мотивована тим, що у позовній заяві не вказано доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини. Суд першої інстанції відзначає, що фактично зазначені позивачем у абз. 3 стор. 1 та абз. 3 стор. 2 позовної заяви відомості не містять посилань на існування конкретно - визначених доказів на підтвердження цих відомостей, оскільки такі докази позивачем не зазначені.
Також, місцевий господарський суд зазначив, що копію позовної заяви та доданих до неї документів позивачем було направлено відповідачу за адресою: 04655, м. Київ, вул. Червоногвардійська, буд. 24/А, проте, як вбачається зі змісту договору про комплекс сервісних послуг, що надаються авіапасажирам у терміналі „С” ДП МА „Бориспіль” (для резидентів) № 02.1.1-23.16-353 від 28.11.2007 року, який є предметом спору, відповідачем зазначено дві адреси: 04655, м. Київ, вул. Червоногвардійська, буд. 24/А та 02090, м. Київ, вул. Вікентія Хвойди, 15/15.
Втім, на думку господарського суду, оскільки позивачем до позовної заяви не додані установчі документи юридичної особи відповідача, дані його державної реєстрації як суб'єкта господарювання ( відповідні довідки з ЄДРПОУ, виписки з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців тощо), позивачем не доведено підставність зазначення у позовній заяві місцезнаходження відповідача саме за адресою 04655, м. Київ, вул. Червоногвардійська, буд. 24/А, а тому відсутні підстави вважати квитанцію № 912674 від 19.11.2009 року належним доказом направлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів.
Крім того, місцевий господарський суд зазначає, що позивачем не додано до позовної заяви доказів сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі, а також не додано доказів сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Фактично в доданих до позовної заяви платіжному дорученні № 2861 від 19.11.2009 року про сплату державного мита у розмірі 102,00 грн. та платіжному дорученні № 4011 від 19.11.2009 року про сплату витрат за інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн. реквізит Одержувача платежу вказаний не вірно - ВДК Шевченківського району. При цьому, у вказаних платіжних дорученнях відсутня печатка юридичної особи платника та підписи відповідальних осіб платника, тобто вказані реквізити не заповнені як того вимагає Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.04.2004 року № 22.
На підставі зазначених вище висновків суд першої інстанції повернув позивачу позовну заяву без розгляду.
Проте, колегія суддів з таким висновком місцевого господарського суду не погоджується з огляду на наступне.
У відповідності до пункту 3 статті 63 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо у позовній заяві не вказано обставин, на яких ґрунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, обґрунтований розрахунок стягуваної чи оспорюваної суми.
З тексту ухвали господарського суду міста Києва від 03.12.2009 року вбачається, що суд повернув позовну заяву без розгляду у зв'язку з тим, що в позовній заяві не вказано доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини.
Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, до позовної заяви було додано письмові докази для доведення обставин що стали підставою для подання позову, а саме: завірена копія договору № 02.1.1-23.16-353 від 28.11.2007 року, завірені копії рахунків та актів виконаних робіт та завірені копії поштових реєстрів - підтвердження направлення відповідачу рахунків та актів виконаних робіт.
Більше того, посилання на такі докази містяться і в тексті позовної заяви, а саме, на першій сторінці позовної заяви зазначено - „відповідно до умов договору в травні та червні 2008 року Товариству надавались послуги з обслуговування авіапасажирів, для оплати яких було складено та надіслано рахунки - фактури: № СФ-2981 від 21.05.2008 року на суму 2 340,00 грн., № СФ-3128 від 27.05.2008 року на суму 780,00 грн. та № СФ-3781 від 24.06.2008 року на суму 780,00 грн. та акти приймання - здачі виконаних робіт від 31.05.2008 року від 30.06.2008 року”, а на другій сторінці позовної заяви йдеться про направлення відповідачеві претензії від 26.01.2009 року № 35-08-158.
Згідно зі статтею 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Якщо подані сторонами докази є недостатніми, суд, згідно з п. 4 ст. 65 ГПК України, ст. 38 ГПК України, зобов'язаний витребувати від сторін або підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, про що зазначити в ухвалі про порушення провадження у справі.
При цьому, як зазначено Вищим господарським судом України у п. 3.8 Роз'яснення від 18.09.1997 року № 02-5/289 „Про деякі питання практики застосування Арбітражного процесуального кодексу України” , якщо у позовній заяві є посилання на докази, що підтверджують викладені обставини, але самі докази до позовної заяви не додані, таку заяву не можна повертати з посиланням на статтю 63 ГПК України. У цьому випадку суддя в процесі підготовки справи до розгляду ухвалою витребовує ці докази від позивача чи відповідача.
Отже, в даному випадку місцевим господарським судом всупереч вищезазначеним вимогам процесуального законодавства безпідставно повернуто позовну заяву з посиланням на п. 3 ч. 1 ст. 63 ГПК України.
Повертаючи позовну заяву без розгляду за відсутності у ній посилань на докази, що підтверджують викладені обставини, місцевий господарський суд не звернув уваги, що звернення підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб, суб'єктів підприємницької діяльності до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів є їх правом, яке включає в себе визначення як предмету спору так і обсягу тих фактичних даних, якими обґрунтовуються вимоги і виходячи з покладеного ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язку доведення обставин справи на сторони, визнавати відсутність чи достатність доказів, тобто давати оцінку доведеності обставин справи на стадії підготовки справи до розгляду суд не вправі.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 63 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.
Згідно ч. 1 ст. 56 ГПК України позивач, прокурор чи його заступник зобов'язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих документів у сторін немає.
Пунктом 2 ст. 57 ГПК України передбачено, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до позовної заяви було долучено квитанцію № 912674 від 19.11.2009 року про направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу за адресою: 04655, м. Київ, вул. Червоногвардійська, буд. 24/А.
При цьому, така адреса зазначена позивачем у позовній заяві та в укладеному між сторонами договорі про комплекс сервісних послуг, що надаються авіапасажирам у терміналі „С” ДП МА „Бориспіль” (для резидентів) № 02.1.1-23.16-353 від 28.11.2007 року.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року № 270 „Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку” розрахунковий документ встановленої форми, що підтверджує надання послуг поштового зв'язку (касовий чек, поштова квитанція тощо), може вважатися належним доказом надсилання іншій стороні (сторонам) у справі копії позовної заяви.
При цьому, необхідно зазначити, що відповідно до пункту 3.3. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997 року № 02-5/289 (зі змінами і доповненнями), розрахунковий документ, виданий відправникові поштового відправлення відповідно до пункту 36 Правил надання послуг поштового зв'язку, може вважатися належним доказом надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.
Крім того, колегія суддів зауважує, що посилання місцевого господарського суду на ту обставину, що позивачем до позовної заяви не додані установчі документи юридичної особи відповідача та/або дані його державної реєстрації, виписки з ЄДРПОУ, а тому не доведено місцезнаходження відповідача саме за адресою, зазначеною в позовній заяві, що свідчить про відсутність підстав вважати квитанцію № 912674 від 19.11.2009 року в якості виконання вимог ч. 1 ст. 56 ГПК України, є таким, що не ґрунтується на нормах процесуального законодавства, оскільки нормами ст. 57 ГПК України не передбачено додання позивачем до позовної заяви документів на підтвердження юридичного статусу відповідача.
Отже, місцевим господарським судом безпідставно повернуто позовну заяву з посиланням на п. 6 ч. 1 ст. 63 ГПК України.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі.
Згідно з пунктом третім частини першої статті 57 ГПК до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 ГПК України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.
Проте, визнавши відсутніми належні докази сплати державного мита в установленому порядку, місцевий господарський суд не врахував, що при вирішенні питання щодо дотримання скаржником вимог п. 3 ч. 1 ст. 57 ГПК України юридичне значення має факт зарахування державного мита до державного бюджету.
До позовної заяви позивачем додане платіжне доручення № 2861 від 19.11.2009 року акцептоване відділенням № 924 АКІБ „Укрсиббанк”, в якому отримувачем державного мита вказано ВДК у Шевченківському районі міста Києва із зазначенням рахунку отримувача № 31110095700011, коду ЄДРПОУ 26077968 та коду банку отримувача 820019, що підтверджує перерахування державного мита до державного бюджету.
На зворотній стороні платіжного доручення № 2861 від 19.11.2009 року відповідно до вимог пункту 14 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, зроблено напис про зарахування державного мита до державного бюджету. Цей напис скріплений підписами посадових осіб і відтиском круглої печатки кредитної установи з зазначенням дати виконання платіжного доручення.
Та обставина, що в платіжному дорученні в рядку „Одержувач” зазначено „ВДК Шевченківського району Києва” замість „УДК Шевченківського району Києва”, на думку колегії суддів апеляційного господарського суду не може розглядатися в якості достатньої підстави вважати, що платіжне доручення № 2861 від 19.11.2009 року не є належним доказом сплати державного мита.
За наявності сумнівів у надходженні та зарахуванні державного мита до державного бюджету України місцевий господарський суд не позбавлений був права, прийнявши позов до провадження, в порядку ст. 65 ГПК України витребувати у позивача додаткові докази такого зарахування, зокрема, відповідне підтвердження територіального органу державного казначейства, якому мито перераховано.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів констатує відсутність підстав у місцевого господарського суду вважати платіжне доручення № 2861 від 19.11.2009 року про сплату 102,00 грн. неналежним доказом сплати державного мита.
Згідно п. 10 ч. 1 ст. 63 ГПК України підставою для повернення позовної заяви є неподання доказів сплати витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.
Додане до позовної заяви Державного підприємства „Міжнародний аеропорт „Бориспіль” платіжне доручення № 4011 від 19.11.2009 року свідчить про здійснення на користь ВДК у Шевченківському районі м. Києва платежу в сумі 236,00 грн. за призначенням: оплата за інформаційно -технічне забезпечення судового процесу.
Разом з тим, та обставина, що у зазначеному платіжному дорученні в рядку „Одержувач” вказано „ВДК Шевченківського району Києва” замість „УДК Шевченківського району Києва”, на думку колегії суддів не може розглядатися в якості достатньої підстави вважати, що платіжне доручення № 4011 від 19.11.2009 року не є належним доказом сплати витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.
При цьому, колегія суддів відмічає, що відповідно до п. 12 Порядку оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258, документом про оплату витрат є квитанція установи банку або відділення поштового зв'язку, які прийняли платіж, платіжне доручення, підписане уповноваженою посадовою особою і скріплене печаткою установи банку з відміткою про дату виконання платіжного доручення. У разі коли оплата витрат здійснюється шляхом перерахування коштів з рахунку вкладника, відкритого в установі банку, додається довідка, засвідчена підписом контролера, скріпленим печаткою фінансової установи.
Як вбачається з наявного в позовних матеріалах платіжного доручення № 4011 від 19.11.2009 року про сплату витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу, останнє містить всі необхідні реквізити та відповідає звичайним вимогам до платіжних документів, а тому є належним доказом сплати витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.
Враховуючи викладене вище, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, спростовують висновки господарського суду першої інстанції, оскільки останнім безпідставно та необґрунтовано повернуто позовну заяву без розгляду на підставі п. 3, 4, 6, 10 ч. 1 ст. 63 ГПК України, чим порушено норми процесуального права.
Тому, колегія суддів задовольняє апеляційну скаргу та скасовує ухвалу суду першої інстанції.
З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 104, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства „Міжнародний аеропорт „Бориспіль” на ухвалу Господарського суду міста Києва 03.12.2009 року у справі № 05-5-39/32997 задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва 03.12.2009 року у справі № 05-5-39/32997 скасувати.
3. Справу № 05-5-39/32997 передати на розгляд до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
22.02.10 (відправлено)