Справа № 344/6312/19
Провадження № 33/4808/270/19
Категорія ст.130 ч.1 КУпАП
Головуючий у 1 інстанції Лазарів О. Б.
Суддя-доповідач Васильєв
27 червня 2019 року м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 та його захисника адвоката Сторожука А.Л.,
розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою адвоката Сторожука А.Л. в інтересах ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 травня 2019 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , громадянина України,-
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі шестисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 10 200 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, а також стягнуто судовий збір в розмірі 384 грн. 20 коп.,-
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 05 квітня 2019 року о 01-05 год. в м. Івано-Франківську по вул. Василя Симоненка, буд.№24, керував транспортним засобом марки "Renault" д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушена координація рухів, порушення мови. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку водій відмовився в присутності двох свідків, чим порушив п.2.5 ПДР в Україні.
Не погодившись з вказаним рішенням суду адвокат Сторожук А.Л. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом першої інстанції допущено порушення матеріального та процесуального права, не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та фактичним обставинам справи, а тому постанова суду є незаконною та такою, що підлягає скасуванню.
Зазначає, що висновки суду щодо факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом не відповідають обставинам справи та призвели до ухвалення незаконного рішення по справі, оскільки жодного доказу в матеріалах справи на підтвердження керування ОСОБА_1 транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп'яніння не існує, автомобіль перебував припаркований на прибудинковій території будинку АДРЕСА_2 , не був заведений, а ключі в запалюванні були відсутні.
Вважає, що інспектор ОСОБА_2 ввела в оману суд, виклавши в рапорті інформацію, про те, що водія вказаного транспортного засобу було зупинено, що спростовується і відеоматеріалами з нагрудних камер працівників поліції, долучених до матеріалів справи.
Вказує на те, що самі відеофайли не містять даних про те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом, відеозаписи є неповні та не містять даних про відмову правопорушника від зазначеного огляду в присутності свідків. Відеозйомка повинна бути безперервною до її завершення, а не розірвана в часі та непослідовна.
Зазначених свідків у протоколі про адміністративне правопорушення складеного щодо ОСОБА_1 на відеофайлах не міститься, а тому такі докази не підтверджують в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, а тому посилання на них судом першої інстанції як обґрунтування його винуватості є незаконним.
Вважає, що відмова ОСОБА_1 від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння не утворює об'єктивну сторону адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки він не керував транспортним засобом і не був водієм, а лише був присутнім в ньому, спав.
Судом не були викликані та допитані в судовому засіданні свідки, зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення, а також не допитано дружину ОСОБА_1
Окрім того, працівниками поліції не були роз'яснені права та обов'язки ОСОБА_1 під час складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Висновки суду про затягування правопорушником розгляду справи з метою уникнення відповідальності за вчинене правопорушення не відповідають обставинам справи.
Просить постанову суду скасувати та закрити провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши та дослідивши доводи адвоката Сторожук А.Л., що діє в інтересах ОСОБА_1 , та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , апеляційний суд вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а постанову судді залишити без змін з наступних підстав.
Згідно ст.245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог ст.280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з'ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Так, в своїй апеляційній скарзі адвокат Сторожук А.Л, що діє в інтересах ОСОБА_1 , посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно розглянув справу без участі правопорушника, чим порушив його право на захист.
Перевіряючи вищевказані доводи апеляційної скарги, апеляційний суд звертає увагу на те, що право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у розгляді справи є беззаперечним і випливає з вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Право на участь в судовому засіданні суду першої інстанції особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, встановлено ст.268 КУпАП, відповідно до якої, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
За відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю ОСОБА_1 , який неодноразово не з'являється в судові засідання, не забезпечує участь в них свого захисника, подає через канцелярію суду клопотання про відкладення розгляду справи, проте відповідних підтверджуючих документів про поважність причини своєї неявки в судові засідання долучено не було, що суд розцінив як спробу затягування строків розгляду справи з метою уникнення відповідальності за вчинене правопорушення передбачене ч.1 ст.130 КУпАП..
Зі змісту матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції неодноразово приймав заходи щодо забезпечення участі ОСОБА_1 в судовому засіданні, повідомляючи останнього у встановленому законом порядку за адресою, яку вказано у протоколі про адміністративне правопорушення.
Суд неодноразово призначав справу щодо ОСОБА_1 до розгляду, а саме: 20.04.2019 року, 03.05.2019 року, 13.05.2019 року та на 22.05.2019 року, проте правопорушник не з'являвся без поважних на те причин, хоча знав, що в проваджені Івано-Франківського міського суду перебуває на розгляді справа про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП.
Так, 26.04.2019 року та 13.05.2019 року ОСОБА_1 подав заяви про відкладення справи у зв'язку із бажанням мати захисника, судове засідання були відкладені на інший день, а правопорушником так і не було прийнято заходів на укладення договору із адвокатом на захист його прав та інтересів.
14.05.2019 року ОСОБА_1 ознайомився із матеріалами справи, зняв з матеріалів справи фотокопії, однак 22.05.2019 року в судове засідання не з'явився не повідомили про причини своєї неявки.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Враховуючи сукупність вищевказаних обставин суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що процесуальна поведінка ОСОБА_1 свідчила про неналежне виконання своїх обов'язків та обґрунтовано розглянув справу за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Суд першої інстанції визнав такі дії зловживанням правом на відкладення розгляду справи та затягуванням строків розгляду справи, з метою уникнення адміністративної відповідальності.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що в своєму рішенні по справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав на те, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що його безпосередньо стосуються, утримуватися від використання методів, які пов'язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під зловживанням правом, як матеріальним, так і процесуальним, необхідно розуміти таке його використання, яке спрямоване на боротьбу із закладеним у ньому ж позитивним регулятивним потенціалом, в тому числі, що суперечить принципу правової визначеності.
Апеляційний суд вважає, що вищевказані обставини та процесуальна поведінка особи, яка притягалась до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 протягом розгляду справи в суді першої інстанції дозволили суду прийти до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для встановлення факту зловживання правом на відкладення розгляду справи та можливість розглянути справу без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Вищевказані обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 неодноразово не з'явився в судові засідання суду першої інстанції, намагаючись затягнути розгляд справи з метою перешкоджання ухваленню несприятливого для себе судового рішення, використовуючи надані процесуальні права всупереч інтересам забезпечення справедливого та неупередженого правосуддя у розумний строк.
За своїм значенням принцип диспозитивності не є абсолютним, тому він не може служити виправданням безпідставного здійснення процесуальних прав, не пов'язаних з метою реального захисту своїх інтересів у встановленому законом порядку.
Вказані дії, спрямовані на зловживання процесуальними правами, хоч і виглядають як дії, спрямовані на повне та всебічне дослідження обставин справи або захист порушеного права, однак по суті були спрямовані на деструктивність судового розгляду.
Приймаючи до уваги правову природу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, його характер і ступінь суворості передбачених стягнень, апеляційний суд вважає, що особа, яка обвинувачується у вчиненні, вказаного правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення.
Разом з тим, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що правопорушення у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 посягає на безпеку дорожнього руху та пов'язано із використанням джерела підвищеної небезпеки, що свідчить про необхідність захисту суспільного інтересу, який спрямований на забезпечення порядку притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які допускають грубе порушення правил дорожнього руху.
Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини адміністративного правопорушення, належним чином мотивував свої висновки щодо доведеності вини ОСОБА_1 та призначив йому справедливе стягнення, яке відповідає особі правопорушника та характеру вчиненого правопорушення.
Постанова суду відповідає вимогам ст.283 КУпАП, і містить опис обставин, встановлених при розгляді справи, зазначення нормативного акту, який передбачає відповідність за дане правопорушення та прийняте по справі рішення.
Зокрема, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії БД № 294762 від 05 квітня 2019 року, ОСОБА_1 05.04.2019 року о 01 год. 05 хв. в м. Івано-Франківську по вул. Василя Симоненка, 24, водій керував транспортним засобом марки "Renault", д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушена координація рухів, порушення мови. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку водій відмовився в присутності двох свідків, чим порушив п.2.5 ПДР в Україні.
Вказаний протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою на те особою - старшим інспектором відділу моніторингу УПП в Івано-франківській області старшим лейтенантом поліції Гураль Н.Р., з заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст.256 КУпАП, протокол підписаний уповноваженою особою.
До матеріалів справи долучено письмові пояснення свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.2-3), з яких вбачається, що 05.04.2019року о 01.15 год. в м. Івано АДРЕСА_3 Франківську по вул. Симоненка, 24, стали свідками того, що водій ОСОБА_1 автомобіля "Renault", д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови та на вимогу працівників поліції пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння відмовився за допомогою приладу Драгер та в медичному закладі.
В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його захисник адвокат Сторожук А.Л. не наполягали на виклику та допиті вищевказаних свідків в апеляційній інстанції.
Зокрема, в своїх доводах адвокат Сторожук А.Л. посилався на те, що під час телефонної розмови з одним із свідків встановив, що вказані свідки випадково опинились на місці події та були залучені працівниками поліції як свідки, вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення і не можуть підтвердити факт керування останнім транспортним засобом.
Разом з тим, правова оцінка вищевказаних пояснень свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не впливає на правильність висновків суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, оскільки зі змісту відеозапису з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) поліцейського вбачається, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою технічного приладу Алкотест Драгер та в медичному закладі.
Вказаний відеозапис надає можливість повно та об'єктивно дослідити обставини вчиненого правопорушення та встановити, що вищевказана відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння не була вимушеною.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що участь свідків встановлена законом тільки під час проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння, а факт відмови від такого огляду встановлюється судом на підставі сукупності належних та допустимих доказів, які повинні бути досліджені судом у встановленому законом порядку.
Зокрема, зі змісту доводів захисника адвоката Сторожук А.Л. та пояснень ОСОБА_1 вбачається, що вони не заперечують факт перебування останнього у стані алкогольного сп'яніння та те, що він відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку. Однак, стверджують, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом і не може бути суб'єктом правопорушення, передбаченого ч.1 сит.130 КУпАП.
Відповідно до вимог ст. 266 ч. ч. 2, 3 КУпАП огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, проводиться з використанням спеціальних технічних засобів поліцейським у присутності двох свідків. У разі незгоди водія на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я.
Таким чином, діючий закон дозволяє водію відмовитись від проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів і така відмова не утворює складу адміністративного правопорушення.
Однак, у цьому випадку водій транспортного засобу зобов'язаний пройти огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння в закладах охорони здоров'я.
Пункт 1.3 ПДР України зобов'язує учасників дорожнього руху знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
У разі невиконання вимог п. 2.5 ПДР України, передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
При цьому, згідно диспозиції даної частини статті, для настання адміністративної відповідальності, особа, яка керує транспортним засобом не може відмовитись від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції за виключенням обставин, які передбачені ст.17 КУпАП
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції.
З вищевказаних відеозаписів вбачається, що на неодноразові запитання працівника поліції про надання згоди на проходження огляду на місці за допомогою спеціального технічного засобу та в закладах охорони здоров'я ОСОБА_1 відмовився від проходження такого огляду.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що адвокат Сторожук А.Л. вказував на те, що суд першої інстанції не допитав дружину ОСОБА_1 , яка могла надати пояснення які мають істотне значення для розгляду справи.
Разом з тим, в судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його захисник адвокат Сторожук А.Л не заявляли відповідне клопотання про допит вищевказаного свідка, а в матеріалах справи відсутні дані, які свідчать про те, що таке клопотання було заявлено у суді першої інстанції.
Апеляційний суд вважає безпідставними доводи адвоката Сторожука А.Л та ОСОБА_1 . стосовного того, що останній не керував транспортним засобом і не може бути суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, оскільки вказані доводи спростовуються сукупністю доказів досліджених судом.
При вирішенні цього питання суд приймає до уваги, що вищевказані доводи вперше були наведені ОСОБА_1 тільки під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що свідчить про непослідовність його позиції та викликає недовіру щодо їх правдивості.
Зокрема, зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що під час його складання ОСОБА_1 відмовився від дачі пояснень на підставі ст.63 Конституції України.
Право відмовитись давати свідчення щодо себе, закріплене ст.63 Конституції України, є важливою гарантією захисту від незаконного тиску на особу з метою змусити її своїми показаннями створити підставу для притягнення її до відповідальності. Дотримання права не свідчити проти себе є складовою реалізації права особи на справедливий і публічний розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Проте заборона притягнення до відповідальності особи на підставі її відмови давати пояснення не свідчить про неможливість використання у доказуванні факту мовчання особи в ситуаціях, які чітко вимагають необхідність надання таких пояснень.
Зокрема, відповідно до практики розгляду справ Європейським судом з прав людини право на мовчання та право не давати свідчення проти себе не є абсолютними правами «не можна сказати, що рішення обвинуваченого мовчати впродовж усього кримінального провадження обов'язково не повинно мати наслідків, коли суд, що розглядає справу, намагатиметься оцінити докази проти нього. Питання, чи порушують статтю 6 негативні висновки, зроблені з мовчання обвинуваченого, має вирішуватися у світлі всіх обставин справи»
Право особи не давати пояснення не повинно перешкоджати «тому, щоб мовчання обвинуваченого в ситуаціях, які чітко вимагають його пояснення, бралося до уваги при оцінюванні переконливості доказів наведених обвинуваченням (справа «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства»):
Апеляційний суд вважає, що гарантії щодо реалізації права не свідчити проти себе не позбавляють суд можливості враховувати відмову особи, яка обвинувачується у вчиненні адміністративного правопорушення від дачі показань, за умови доведеності її вини поза розумним сумнівом на підставі сукупності доказів, досліджених судом.
Оцінюючи вищевказані апеляційні доводи, апеляційний суд приймає до уваги обставини, за яких було складено протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 які поза всяким розумним сумнівом свідчать про те, що він керував транспортним засобом.
Зокрема, матеріали відеозапису з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції надають можливості прийти до стійкого внутрішнього переконання, що ОСОБА_1 дійсно керував транспортним засобом та приїхав на ньому з явними ознаками алкогольного сп'яніння за місцем свого проживання.
В матеріалах справи міститься роздруківка електронного рапорту про реєстрацію повідомлення про вчинення адміністративного правопорушення, відповідно до якої 05.04.3029 року 00.23 год. Надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що за адресою: м. Івано-Франківськ АДРЕСА_4 вул АДРЕСА_5 19 , водій транспортного засобу у стані сп'яніння їздить по двору, внаслідок чого за вказаною адресою було направлено 119 екіпаж патрульної поліції. ( а.с.4)
Апеляційний суд приймає до уваги, що матеріали адміністративного провадження не містять відомостей щодо неправомірних дій працівників поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Таким чином, сукупність досліджених судом доказів поза всяким розумним сумнівом доводить вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки він відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою спеціального технічного засобу поліцейським та в медичному закладі, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України.
Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст.23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами.
Суд першої інстанції, враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, призначив ОСОБА_1 справедливе стягнення, яке відповідає вимогам закону.
З огляду на наведене підстав для скасування постанови не вбачається.
Керуючись ст.294 КУпАП,-
Апеляційну скаргу адвоката Сторожука А.Л., що діє в інтересах ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 травня 2019 року щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Івано-Франківського
апеляційного суду О.П. Васильєв