Провадження № 22-ц/803/4940/19 Справа № 204/6751/17 Суддя у 1-й інстанції - Самсонова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
25 червня 2019 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.
суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.
за участю секретаря - Гулієва М.І.о.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 15 січня 2018 року
по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог по предмету спору - Орган опіки та піклування виконкому Чечелівської районної у місті Дніпрі ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Рада опіки та піклування при Українській сільській раді, про визначення місця проживання малолітньої дитини, -
У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з даною позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просила шлюб з відповідачем, зареєстрований 04 вересня 2015 року в Бабушкінському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 601 - розірвати, та визначити місце проживання малолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю - ОСОБА_2 , а також стягнути з відповідача судові витрати.
Позовні вимоги мотивовані тим, що від шлюбу вони з відповідачем мають малолітню дитину: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Фактичні шлюбні відносини між сторонами припинені з липня 2017 року. Причиною розпаду сім'ї є психологічна несумісність між ними, яка негативно вплинула на подружні стосунки та призвела до непорозумінь та втрати моральної рівноваги в сім'ї. До теперішнього часу поліпшення у їх стосунках не відбулося, так як кожен з них продовжує жити окремим життям. Позивачка вважає, що сім'я розпалася остаточно і відновлена бути не може. Дитина має проживати з нею, оскільки вона ще є дуже малою та потребує тепла та турботи матері.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 23 жовтня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини виділені в самостійне провадження.
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просив встановити місце проживання малолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем його мешкання, а саме: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що 04 вересня 2015 року між сторонами був укладений шлюб. Від шлюбу мають малолітню дитину, сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З серпня 2017 року сімейні відносини мж ними припинені з причини відсутності взаєморозуміння, поваги один до одного, та різниці у віці, що призводило до постійних та систематичних конфліктів, сварок при вирішенні будь-яких сімейних питань. Спільного господарства з серпня 2017 року вони не ведуть. Протягом червня та липня 2017 року він намагався вжити заходів задля налагодження сімейних відносин з відповідачкою, але цього йому так і не вдалося. Більш того, відповідач з червня 2017 року регулярно і без пояснення причини стала відлучатися з орендованої квартири АДРЕСА_2 , в якій вони мешкали, на один-два дні в невідомому напрямку без попередження його про своє місцеперебування. Так, 19.08.2017 року вона пішла з орендованої квартири, не відповідала на телефонні дзвінки та на повідомлення в соціальних мережах, не повідомляла про своє місцеперебування. Враховуючи тривалу відсутність відповідачки і те, що її іншому малолітньому сину: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , також потрібен догляд, він подзвонив його батькові ОСОБА_5 , щоб хоча б він здійснював за ним нагляд, адже після цього інциденту позивач вирішив остаточно розірвати будь-які зв'язки з відповідачкою та більше не мешкати на орендованій квартирі, а повернутися з сином до свого житла і місця реєстрації по АДРЕСА_1 . З моменту свого зникнення та до цього часу відповідачка не надає йому жодних коштів на утримання (харчування, одежа, ліки тощо) їхнього спільного сина. Усі витрати несе лише позивач та його батьки, які і допомагають йому, в тому числі з вихованням сина. ОСОБА_6 проживає з ним за місцем їхньої реєстрації в будинку батьків позивача, в якому він проживає з дитинства. Цей будинок належить на праві приватної власності його батькам. Земельна ділянка площею 0,2500 га, на якій розташований вищевказаний житловий будинок, також належить його батькам. Також, для ведення особистого селянського господарства за даною адресою, його батькам належить земельна ділянка площею 0,2601 га. На даний момент позивач зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , основним видом його діяльності є неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами. Від підприємницької діяльності він має стабільний дохід, який дозволяє йому утримувати як себе, так і сина. Також, в позивача, окрім підприємницької діяльності, є на праві особистої приватної власності земельна ділянка площею 2,0000 га, яка розташована на території села Українське, Петропавлівського району, Дніпропетровської області, яка використовується для ведення особистого селянського господарства, з якого він також має регулярні доходи. Крім того, йому на праві особистої приватної власності належить автомобіль «OPEL VECTRA», державний номер НОМЕР_1 . В батьків позивача у власності є земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Позивач, його син та батьки живуть однією сім'єю, ведуть спільне господарство та також займаються спільно сільськогосподарським товаровиробництвом, від якого мають стабільний та регулярний прибуток. Завдяки цьому в позивача та його сина немає ні проблем з харчуванням, ні потреб в одязі, іграшках, на столі та в коморі завжди є свіжа і екологічно чиста городина (фрукти, овочі та ягоди тощо), консервація, кисломолочна продукція, що так необхідні швидко ростучому молодому організму. А головне, селище Українське знаходиться в екологічно чистій місцевості без шкідливих викидів в атмосферне повітря, що у поєднанні з екологічно чистим повітрям, водою та харчами, постійною турбото батька, дідуся та бабусі дають сину позивача найкращі умови для розвитку. Батьки позивача не є пенсіонерами, працюють, є соціально активними, допомагають йому у вихованні їх онука та сина позивача. Вони дуже прив'язалися до нього. Бабуся та дідусь для сина позивача стали важливою частиною сімейного життя. Як і позивач, вони проводять багато часу з малолітнім ОСОБА_7 , беруть активну участь у його розвитку, турбуються про нього. Натомість відповідачка не має у власності ні свого житла, ні свого автомобіля, ні іншої нерухомості, ніде не працює, а отже і не має стабільного і регулярного доходу. Весь фінансовий тягар по утримування родини ніс лише позивач. ОСОБА_6 позивача - ОСОБА_3 має власну окрему кімнату в житловому будинку по АДРЕСА_1 , в якій є меблі, іграшки, книги, тощо, які задовольняють усі його духовні і фізіологічні потреби. Допомоги, згідно Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» він не отримує, адже її не потребує, про що свідчить довідка з Управління соціального захисту населення Петропавлівської районної державної адміністрації. Позивач в повній мірі виконує вимоги передбачені Законом України «Про охорону дитинства» щодо своєї дитини, а отже дитина, він вважає, має проживати з ним.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 24 жовтня 2017 року первісний позовом ОСОБА_2 та зустрічний позов ОСОБА_1 були об'єднані в одне провадження.
Рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 15 січня 2018 року первісні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено у повному обсязі.
Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір'ю ОСОБА_2 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2018 року рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 15 січня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення.
Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом із батьком ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 .
У задоволенні первісного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року скасовано постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2018 року року та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В апеляційній скарзі позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 15 січня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити повністю, а позовні вимоги ОСОБА_2 залишити без задоволення у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що він після зникнення дружини виховував сина, який звик до нього та його батьків, та саме у інтересах дитини буде виховуватися у його сім'ї.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 04 вересня 2015 року, який розірваний на підставі рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 23 жовтня 2017 року.
Від шлюбу сторони мають малолітнього сина - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Малолітній ОСОБА_9 та його батько ОСОБА_1 зареєстровані у будинку АДРЕСА_1 .
На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 31 березня 2017 року ОСОБА_10 належить квартира АДРЕСА_3 .
Згідно з висновком органу опіки та піклування виконкому Чечелівської районної у місті Дніпрі ради від 05 грудня 2017 року № 1281, орган опіки та піклування виконкому вважає доцільним проживання дитини разом з матір'ю (т.1.а.с.170,171).
Відповідно до висновку ради опіки та піклування при Українській сільській раді від 12 грудня 2017 року, рада опіки та піклування при Українській сільській раді вважає доцільним проживання дитини за місцем реєстрації і проживання батька (т.1.а.с.159,160).
Також, колегія звертає увагу, що Рада опіки та піклування при Українській сільській раді надала висновок від 12 грудня 2017 року про доцільність проживання дитини за місцем реєстрації і проживання батька, а не разом із батьком.
Колегія суддів звертає увагу, що зазначені висновки мають рекомендаційний характер та не є обов'язковими для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України). Однак, колегія суддів погоджується з висновком органу опіки та піклування виконкому Чечелівської районної у місті Дніпрі ради від 05 грудня 2017 року № 1281.
У відповідності до приписів ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Батьки дитини позитивно характеризуються, психічних чи наркологічних захворювань не мають. При цьому, між ними наявні неприязні стосунки на ґрунті взаємних непорозумінь та неможливості вирішення питання щодо проживання їхнього малолітнього сина.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до принципів 2, 6, 9 Декларації прав дитини прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які дозволили б їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності. Дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю. Дитина повинна бути захищена від усіх форм недбалого ставлення, жорстокості і експлуатації.
Згідно ст.ст. 3, 9, 12, 16, 19 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. Жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження або експлуатації.
Згідно до ст.ст. 1, 4, 11, 18 Закону України «Про охорону дитинства», забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Система заходів щодо охорони дитинства в Україні включає - забезпечення належних умов для охорони здоров'я, навчання, виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та рівності. Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
У рішенні в справі «М.С. проти України» від 11.07.2017 року, Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання проте, що найкраще відповідає інтересам дитини, у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому, Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків.
Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ч. 4, 5, 6 ст. 19 Сімейного кодексу України, при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції про права дитини покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.
У рішенні у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року ЄСПЛ наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Як вбачається із пояснень ОСОБА_2 , відповідно до яких відносно неї ОСОБА_1 вчинялись насильницькі дії, внаслідок чого вона звертався до Чечелівського відділу поліції ДВП Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області у період з 04 вересня 2015 року до 23 серпня 2017 року.
Листами Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 26 серпня 2016 року, 11 вересня 2017 року, 12 жовтня 2017 року повідомлено про те, що з її чоловіком проведена профілактична бесіда про неприпустимість протиправної поведінки відносно ОСОБА_2 , а також про те, що він буде притягнутий до адміністративної відповідальності за статтею 173-2 КупАП.
Також судом встановлено, що до 19 серпня 2017 року дитина проживала разом із матір'ю на АДРЕСА_4 , проте ОСОБА_1 самочинно змінив місце проживання їх малолітнього сина без її згоди та відмовився його повертати.
У подальшому їй стало відомо, що дитина знаходиться за місцем реєстрації батька на АДРЕСА_1 .
Відповідно до ст. 162 СК України, якщо один з батьків, або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала дитина, змінить її місце проживання, утому числі способом іі викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала. Статтею 163 СК України передбачено, що батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини у будь-якої особи, яка тримає її не на підставі закону або рішення суду.
Суд апеляційної інстанції , у зв'язку з наведеним, наданими сторонами доказами, урахувавши вимоги ст. 7, 160-162 СК України та обставини справи, погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач самоправно, без згоди матері, забрав у неї малолітню дитину, тому має повернути її матері і на даний час є підстави для відібрання дитини.
Колегія виходить з того, що дитина була самоправно відповідачем забрана у матері, відокремлена від матері та певний час проживала з батьком, враховує вік дитини, на день розгляду справи, оскільки, дитина такого віку, може бути відокремлена від матері лише за наявності виключних обставин, яких у даній справі судом не встановлено.
Крім того, суду не надано переконливих доказів того, що тривалість та умови проживання дитини саме з батьком, мають перевагу над умовами його проживання з матір”ю та можуть стати важливими чинниками при визначенні інтересів саме дитини.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що дитина на теперішній час проживає саме з матір” НОМЕР_2 та своїм рідним братом - ОСОБА_11 , за місцем свого народження, що свідчить про перебування дитини у благополучному психологічному стані. Крім того, мати дитини перебуває у відпустці по догляду за дитиною, що також позитивно впливає на психологічний стан дитини та її розвиток, та відповідає як найкращим інтересам дитини.
Судом встановлено, що малолітній: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно з 13.09.2017 року по теперішній час зареєстрований за вказаною адресою, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи, виданою Українською сільською радою Петропавлівського району Дніпропетровської області (т.1а.с.67).
Реєстрацією місця проживання малолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , займалася його бабуся ОСОБА_12 , на яку розпорядженням сільського голови с. Українське за № 02-04-22 покладені обов'язки щодо реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання осіб на території сільської ради (а.с.69-70), що підтвердила й сама ОСОБА_12 , яка була допитана в судовому засіданні у якості свідка.
Самою ж ОСОБА_12 , а також й сільським головою ОСОБА_13 , який приймав участь у справі як представник третьої особи по зустрічному позову, було підтверджено, що реєстрація місця проживання малолітньої дитини була здійснена без письмової згоди матері дитини, що є порушенням чинного законодавства.
Згідно з абзацом 2 п. 2.3 розділу II Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого Наказом Міністерства Внутрішніх Справ України від 22.11.2012 року № 1077, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2012 року за № 2109/22421, при проживанні батьків за різними адресами для реєстрації місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, разом з одним з батьків надається письмова згода другого з батьків та довідка територіального підрозділу або адресно-довідкового підрозділу територіального органу ДМС за місцем його проживання про те, що дитина не зареєстрована разом з ним. У разі якщо місце проживання другого з батьків зареєстровано в межах обслуговування адміністративно-територіальної одиниці територіального підрозділу, яким розглядається заява про реєстрацію місця проживання дитини, інформація перевіряється цим територіальним підрозділом або надається адресно-довідковим підрозділом відповідного територіального органу ДМС.
Тому, посилання апеляційної скарги щодо місця реєстрації малолітньої дитини, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки така реєстрація відбулася з порушенням вищевказаного порядку.
Також, колегія виходить з того, що матеріально-побутові умови батьків не є вирішальними при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини - оскільки, тут не має найкращих інтересів дитини.
Крім того, на теперішній час ОСОБА_1 з 11 січня 2019 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою - ОСОБА_14 . Разом з ними проживають і двоє її неповнолітніх дітей. Матеріали справи не містять відомостей щодо особи ОСОБА_15
Батько дитини - ОСОБА_1 особисто до суду апеляційної інстанції не з”явився, причини неявки суду не повідомив.
Суду стало відомо, що на теперішній час він проживає у м. Дніпрі, житлові умови теперішнього його місця проживання не відомі, відповідними органами опіки не обстежувались.
Дана обставина не дає суду апеляційної інстанції переконатись, що умови проживання апелянта відповідають потребам дитини, є достатніми для її комфортного проживання та розвитку. Враховуючи, що разом з дитиною будуть проживати ще двоє дорослих дітей та двоє дітей.
Колегія суддів погоджуєтсься із висновком суду першої інстанції, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.
Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п'ята статті 263 ЦПК України).
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що правових підстав для його скасування немає, а тому доводи апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Судові витрати понесені сторонами в зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
Керуючись ст.ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 15 січня 2018 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: Т.П.Красвітна
І.А. Єлізаренко