Провадження № 22-ц/803/790/19 Справа № 403/13559/12 Суддя у 1-й інстанції - Циганков В.О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
Категорія 2
19 червня 2019 року Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О.
за участю секретаря - Гречишникової О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності
за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради
на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 07 грудня 2012 року,
26 жовтня 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про зобов'язання виконати умови договору позики. В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що 05.01.2011 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики у розмірі 250 000,00 гривень. Умовами даного договору передбачено, що позику необхідно повернути до 31.12.2011 року. Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Позивач не одноразово звертався до відповідача з проханням повернути позику. Відповідач не заперечував про існування даної заборгованості, але повідомив що в даний момент не має можливості розрахуватися. Такими діями відповідач порушує права та інтереси позивача. Згодом вточнивши свої позовні вимоги просив передати будівлю підприємства побутового обслуговування розташовану по АДРЕСА_1 м. Дніпропетровську у його власність (а.с.а.с.2-3,15-17).
Рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 07 грудня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності - задоволені.
Визнано за ОСОБА_1 (інн НОМЕР_1 ) право власності на літ.А1-1 будівлю підприємства побутового обслуговування поз.1-4 загальною площею 29,2 кв.м., ганки літ.а1, літ.а2, розташоване по АДРЕСА_1 без прийняття в експлуатацію (а.с..42-44).
В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі (а.с.49-53).
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду слід скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання права власності, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно частин 1,3,5 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Судом 1 інстанції було встановлено, що 05 січня 2011 року між позивачем та відповідачем був укладений договір позики. Відповідно до умов даного договору позивач надавав відповідачу позику у розмірі 250 000,00 гривень на строк до 31 грудня 2011 року.
Позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням виконати умови договору. Від виконання умов договору відповідач не відмовляється, посилається на те, що сума позики ним буде повернута, але пізніше.
06 травня 2011 року між Департаментом корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради та ОСОБА_2 був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста №57ДКП/11. Відповідно до умов даного договору Відповідачу було надано в оренду нежитлове приміщення площею 11,46 кв.м АДРЕСА_2 по АДРЕСА_3 .
Відповідачем було самовільно побудовано до орендованого приміщення літ.А1-1 - будівлю підприємства побутового обслуговування загальною площею 29,2 кв.м. та ганки літ.а1,а2.
ЗАТ НВФ «Укрспецмонтажпроект»» (ліцензія АВ № НОМЕР_2 , яка дійсна з 07.04.2006 року до 07.04.2011 року, висновок в липні 2006 року) було проведено обстеження технічного стану будівельних конструкцій будівлі літ.А1-1 по АДРЕСА_1 . Згідно зробленого висновку, основні несучі конструкції нежитлового приміщення (фундаменти, стіни, перегородки, перекриття) знаходяться у нормальному і задовільному стані (категорія 1 і 2) і придатні для подальшої експлуатації.
Задовольняючи вимоги суд 1 інстанції виходив з того, що між позивачем та відповідачем був укладений договір позики від 05.01.2011 року на суму 250 000, 00 гривень. Свої зобов'язання по даному договору позивач виконав в повному обсязі, відповідач в свою чергу не повернув суму позики не тільки у встановлений договором термін але й до теперішнього часу. Оскільки Відповідач не має можливості погасити всю суму позики по договору позики від 05.01.2011 року, тому передає у власність позивача будівлю підприємства побутового обслуговування по АДРЕСА_1 , у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Однак, із вказаними висновками суду у повній мірі погодитись неможливо, оскільки вони зроблені передчасно та з порушенням норм матеріального й процесуального права.
Так, згідно ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.
Отже, представницьким органом, який наділений повноваженнями на представництво інтересів територіальної громади м. Дніпро, є Дніпровська міська рада.
Відповідно до ст. 375 ЦК України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.
Згідно ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Відповідно до ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава. У разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, суд відмовляє в позові до неналежного відповідача з цієї підстави і не повинен робити інших висновків, щодо обставин справи не пов'язаних із встановленням належності відповідача.
Із матеріалів справи вбачається, що доказів того, що Дніпровською міською радою приймалось рішення щодо передачі у користування або у приватну власність будь - яким особам земельну ділянку, на якій самовільно збудований спірний об'єкт нерухомого майна, відсутні.
Тобто, спірний об'єкт нерухомого майна збудований самочинно на земельній ділянці, яка не належить на праві власності чи користування ані позивачу, ані відповідачу, а земельна ділянка є комунальною власністю територіальної громади м. Дніпра.
Позовні вимоги до Дніпровської міської ради не заявлялись, оскільки саме права Дніпровської міської ради зачіпляються рішенням суду, як власника самовільно забудованої земельної ділянки.
Зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції позбавлений можливості вирішувати питання щодо залучення до участі у справі інших осіб, а суд 1 інстанції дане питання не вирішив, то колегія суддів вважає, що рішення суду, відповідно до п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, що не позбавляє ОСОБА_1 права звертатися з відповідним позовом до належного відповідача у передбачений законом спосіб та порядок.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради підлягає стягненню понесені судові витрати сумі 2700,00 грн.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради - задовольнити.
Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 07 грудня 2012 року - скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності- відмовити
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради судовий збір у розмірі 2700,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: