Провадження № 22-ц/803/5465/19 Справа № 215/939/19 Суддя у 1-й інстанції - Коноваленко М. І. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
27 червня 2019 року м.Кривий Ріг
Справа №215/939/19
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_2 , відповідача Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 04 квітня 2019 року, яке ухвалене суддею Коноваленком М.І. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 22 квітня 2019 року,-
У лютому 2019 року позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Гузєв І.Г., звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі - ПРАТ «ПІВНГЗК») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'ю.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 16.03.2004 року під час виконання своїх трудових обов'язків машиніста екскаватора на території виробничої дільниці №5 Першотравневого кар'єру ПРАТ «ПІВНГЗК» з ним стався нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, в результаті якого, висновком МСЕК від 30.06.2004 року, йому встановлено 25% втрати професійної працездатності у зв'язку з виробничою травмою.
При повторному переогляді, висновком МСЕК від 21.09.2011 року позивачу встановлено 20% втрати професійної працездатності, при наступних переоглядах відсоток втрати працездатності не змінився та з 18.07.2018 року призначено на безстроковий термін.
Позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 104 325,00 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб.
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 04 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ПРАТ «ПІВНГЗК» на користь ОСОБА_1 , 25 000, 00 грн. моральної шкоди, без утримання податку та обов'язкових платежів.
Стягнуто з ПРАТ «ПІВНГЗК» на користь держави судові витрати у розмірі 768,40 грн.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_2 , просить змінити рішення суду в частині розміру стягнутої судом моральної шкоди, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт вказує на те, що визначений судом розмір моральної шкоди 25 000 грн. є значно заниженим, таким, що не відповідає роз'ясненням, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди». Судом не враховано відсоток втрати працездатності в розмірі 25 %, глибину моральних страждань позивача, які останній відчуває з урахуванням отриманої ним травми, необхідності постійного лікування та проходження чисельних оглядів МСЕК. Вказує, що суд при визначенні розміру моральної шкоди не врахував, що внаслідок отриманої травми позивач позбавлений можливості в повній мірі реалізовувати свої звички та бажання, у нього постійно виникають складнощі у зв'язку з загальною слабкістю, втомою, постійними болями. На даний час самопочуття позивача не поліпшується, негативні зміни у його житті є бестроковими, усвідомлення чого завдає позивачу душевного болю та страждань.
В апеляційній скарзі відповідач ПРАТ «ПІВНГЗК» ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального права. Вважає, що він є неналежним відповідачем у справі, оскільки відповідальність за відшкодування моральної шкоди позивачу, згідно з нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 року, повинен нести Фонд соціального страхування в особі управління виконавчої дирекції ФСС України в Дніпропетровській області.
Відзиви на апеляційні скарги не надано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Гузєв І.Г., підлягає залишенню без задоволення, а апеляційна скарга відповідача ПРАТ «ПІВНГЗК» - задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 з 20.08.2002 року виконував обов'язки машиніста екскаватора Першотравневого кар'єру ВАТ “Півн ГЗК”, правонаступником якого є ПРАТ «ПІВНГЗК» (а.с. 25-28).
16.03.2004 року, під час виконання посадових обов'язків, з позивачем стався нещасний випадок, внаслідок якого він отримав ушкодження здоров'я у вигляді термічного опіку полум'ям електровольтової дуги обличчя, шиї, тулуба, верхніх кінцівок ІІ-ІІІ АБ ст. 15% поверхні тіла.
Відповідно до Акту №5 від 19.03.2004 року про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом форми Н-1, причиною настання нещасного випадку на виробництві, під час якого був травмований ОСОБА_1 , є невиконання вимог інструкції з охорони праці.
Пунктом 10 цього Акту особою, яка допустила порушення законодавства про охорону праці, визнано машиніста екскаватора на відвалах виробничої дільниці №5 по прийманню гірничої маси у відвал Першотравневого кар'єру ВАТ “Півн ГЗК”, правонаступником якого є ПРАТ «ПІВНГЗК», ОСОБА_1 (а.с.15-18).
Висновком МСЕК від 30.06.2004 року ОСОБА_1 первинно встановлено 25% втрати професійної працездатності у зв'язку з виробничою травмою з 30 червня 2004 року (а.с. 10), який залишився незмінним при переогляді 01.08.2007 року та встановлений до 01 липня 2009 року (а.с. 11).
Висновком МСЕК від 23.09.2009 року ОСОБА_1 встановлено 20% втрати професійної працездатності у зв'язку з виробничою травмою з 01 липня 2009 року (а.с. 12).
При повторних переоглядах 27.06.2012 року, 09.07.2014 року, 29.06.2016 року та 18.07.2018 року відсоток втрати працездатності залишився незмінним та з 18.07.2018 року стійку втрату професійної працездатності у розмірі 20% позивачу ОСОБА_1 призначено на безстроковий термін (а.с. 12-14).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та покладаючи обов'язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача, суд першої інстанції керувався ст.ст. 23, 1168, 1172 ЦК України й виходив з доведеності факту заподіяння моральної шкоди позивачу при виконанні ним трудових обов'язків з вини відповідача.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня
2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
За вимогами ст.ст. 263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Суд першої інстанції ухвалюючи рішення названих вимог закону не дотримався.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.
Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому ОСОБА_3 дом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).
З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз'яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Тобто, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто 30.06.2004 року.
Частинами першою, третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення ОСОБА_1 висновком МСЕК від 30.06.2004 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.
Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов'язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.
Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.
Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП Україниїм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року.
Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.
Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Отже, з урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року та до 01 січня 2006 року, оскільки з цього часу суб'єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.
Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18).
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час заподіяння позивачеві моральної шкоди у зв'язку з настанням страхового випадку, яка передбачала, що обов'язок відшкодувати таку шкоду покладається на Фонд соціального страхування від нещасних випадків (на теперішній час - Фонд соціального страхування в особі управління виконавчої дирекції ФСС України в Дніпропетровській області) і доводи апеляційної скарги відповідача ПРАТ «ПІВНГЗК» є цілком прийнятними та ґрунтуються на наведених правових нормах.
Ухвалюючи рішення про стягнення з ПРАТ «ПІВНГЗК» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини, які мають суттєве значення для її вирішення, пославшись на норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час заподіяння позивачу моральної шкоди у зв'язку з настанням страхового випадку, яка передбачала, що обов'язок відшкодувати таку шкоду покладається на Управління Фонду, та процитувавши окремі його положення, дійшов висновку, що обов'язок з відшкодування моральної шкоди має бути покладено на відповідача ПРАТ «ПІВНГЗК», як на роботодавця, що не узгоджується із вищевикладеним.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, однак неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють виниклі правовідносини, а також порушено норми процесуального права, а тому, у відповідності з п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог з наведених вище підстав.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).
Згідно положення закріпленого в п.2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи, тобто позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору та судові витрати слід віднести на рахунок держави та компенсувати понесені відповідачем ПРАТ «ПІВНГЗК» судові витрати на оплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 152,60 грн. (а.с. 88, 93).
Керуючись ст. ст.. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Гузєв Ігор Григорович - залишити без задоволення
Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Північний гірничозбагачувальний комбінат» - задовольнити.
Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 квітня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, в зв'язку із ушкодженням здоров'я - відмовити.
Судові витрати Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» у розмірі 1 152 (одна тисяча сто п'ятдесят дві) гривні 60 (шістдесят) копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 27 червня 2019 року.
Головуючий:
Судді: