Провадження № 22-ц/803/2642/19 Справа № 185/2199/18 Суддя у 1-й інстанції - Зінченко А.С. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О.
26 червня 2019 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Каратаєвої Л.О.
суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.,
за участю секретаря судового засідання - Лященко С.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2018 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Другої Павлоградської державної нотаріальної контори, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання протиправної та скасування відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, -
22 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Другої Павлоградської державної нотаріальної контори, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправної та скасування відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії. (а.с.2-4).
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2018 року у задоволені позову ОСОБА_3 до Другої Павлоградської державної нотаріальної контори, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання протиправної та скасування відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії - відмовлено у повному обсязі (а.с.50-52).
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (а.с.57-60).
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилалася на порушення і неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а тому таке рішення є незаконним, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с. 8).
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є донькою померлого ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження позивача, витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб (а.с. 7,9).
05 березня 2018 року позивач звернулася до Другої Павлоградської державної нотаріальної контори із письмовою заявою про залишення на її ім'я обов'язкової частки у спадщині відповідно до ст.1241 ЦК України, на що отримала відмову у видачі свідоцтва на обов'язкову частку у спадщині - лист від 05.03.2018 № 386/02-14, у зв'язку із тим, що позивач не досягла, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсійного віку.
Відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 28.02.2011 року, а також довідки №1875/03-23 від 09.10.2017, виданої Центральним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Дніпрі, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , знаходиться на обліку в Центральному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Дніпрі, як отримувач пенсії за віком багатодітним матерям (а.с. 12,13).
На день смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач ОСОБА_1 мала вік 56 років 4 місяці.
05 березня 2018 року нотаріус листом за № 386/02-14 роз'яснила позивачу, що вона не є особою, яка досягла пенсійного віку або інвалідом 1, 2, 3 груп, а тому немає підстав вважати що їй може бути залишена обов'язкова частка у спадщині померлого ОСОБА_4 (а.с. 10).
Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції, виходив із того, що позивач не надала суду докази на підтвердження того, що постановою нотаріуса їй відмовлено у видачі свідоцтва на обов'язкову частку у спадщину, в позові зазначила, що відмова протиправно їй надана листом, а відповідну постанову вона не отримувала, у зв'язку з чим, позовні вимоги є передчасними.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 11 лютого 2014 року № 1-рп/2004 (справа № 1-1/2014) у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 1241 ЦК України зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в абзаці 1 ч. 1 ст. 1241 ЦК України щодо права на обов'язкову частку у спадщині, ґрунтується на положеннях ч. 3 ст. 75 СК України, яка відносить до категорії «непрацездатні» інвалідів I, II та III груп, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття «непрацездатний».
Визначення поняття непрацездатної особи міститься в ч. 3 ст. 75 СК України та в ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зокрема, непрацездатними є особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсійний вік для жінок встановлений у 59 років, для жінок які народились з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; (в редакції чинній на момент смерті спадкодавця - 23.03.2017 року).
На підставі встановлених обставин справи та наведених вище норм, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що непрацездатність ОСОБА_1 , в розумінні ст. 1241 ЦК України, не свідчить про те, що вона досягла пенсійного віку та відповідно, має право на обов'язкову частку у спадщині, оскільки на день смерті ОСОБА_4 , вона досягла 56 років, а не 59 років, як це передбачено ст. 26 Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Крім того, особи, які втратили працездатність у зв'язку з виходом на пенсію за віком у зв'язку з доглядом за дитиною-інвалідом, не підпадають під категорію осіб, визначених ст. 1241 ЦК України, як таких, що мають право на обов'язкову частку у спадщині.
Вказане узгоджується з висновками на конституційне звернення громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 1241 ЦК України на підставі яких було прийняте Рішення Конституційного Суду України від 11 лютого 2014 року № 1-рп/2004 (справа № 1-1/2014) у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 1241 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а є лише власним тлумаченням чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду щодо передчасного звернення з позовом з огляду на наступне.
Статтею 49 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус, або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов'язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.
Згідно Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністра юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року (Глава 13 ч.3), нотаріус на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, зобов'язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. У цих випадках нотаріус протягом трьох робочих днів виносить постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. У постанові про відмову зазначаються: дата винесення постанови;прізвище, ініціали нотаріуса, який виніс постанову, найменування та місцезнаходження державної нотаріальної контори або найменування нотаріального округу та адреса розташування робочого місця приватного нотаріуса; прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, місце її проживання або найменування і місцезнаходження юридичної особи; про вчинення якої нотаріальної дії просила особа, що звернулася до нотаріуса (короткий зміст прохання) причини відмови у вчиненні нотаріальної дії з посиланням на чинне законодавство; порядок і строки оскарження відмови з посиланням на норми цивільного процесуального законодавства.
В матеріалах справи постанова нотаріуса Другої Павлоградської державної нотаріальної контори про відмову у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом відсутня.
У позовній заяві зазначено, що така постанова нотаріусом не видавалась.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач не надав суду доказів на підтвердження того, що постановою нотаріуса йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки саме відмова нотаріуса у вчиненні вказаної нотаріальної дії з винесенням відповідної постанови, свідчить про здійснення особою усіх засобів досудового врегулювання спадкового спору. Така позиція висловлена і у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування».
Бездіяльність нотаріуса, щодо порушення вимог ст.49 Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України в судовому порядку не оскаржується.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду та не впливають на правильність прийнятого рішення, оскільки суду не було надано інших доказів, на які апелянт посилається на підтвердження обставин, крім тих, на які суд послався в своєму рішенні.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
З урахуванням зазначеного апеляційна скарга підлягає залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.
Судді: