1-кп/381/46/19
381/3942/17
26 червня 2019 року м. Фастів
Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
при секретарі - ОСОБА_2 ,
за участі сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_3
обвинувачених - ОСОБА_4 , ОСОБА_5
захисника - ОСОБА_6
провівши в приміщенні суду м. Фастова Київської області судове засідання по кримінальному провадженню № 12018110310001115 від 10.10.2018 року за обвинуваченням ОСОБА_4 , в скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, ОСОБА_5 , в скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 289, ч.2 ст.185 КК України,
В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на вагомість доказів обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину, наявних ризиків переховування обвинуваченого від суду.
Захисник ОСОБА_6 , якого підтримав обвинувачений ОСОБА_4 заперечив проти продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, заявив клопотання про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді домашнього арешту.
Заслухавши думку учасників судового розгляду, суд приходить до наступного.
Заперечуючи проти клопотання захисту про зміну обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт прокурор вказує на наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, а саме: що обвинувачений може переховуватись від суду, вчиненими інше кримінальне правопорушення, незаконного впливати на свідків, іншим способом перешкоджати кримінальному провадженню.
Але такі посилання на наявність всіх цих ризиків є непереконливими, оскільки відповідні докази, які підтверджують наявність у ОСОБА_4 таких намірів, прокурором не надано.
Лише зазначення прокурором, що обвинувачений, знаходячись на свободі, буде впливати на свідків, говорять лише про можливість існування передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України ризику щодо незаконного впливу на таких свідків, але ні в якій мірі не обґрунтовують недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання зазначеним ризикам.
Не зазначив прокурор і про те, яким же чином ОСОБА_4 може перешкоджати кримінальному провадженню, або на підставі яких відомостей чи даних прокурор обґрунтовує наявність ризику, передбаченого п. 4 ч.1 ст.177 КПК України.
Доводячи недостатність застосування в даному випадку більш м'яких заходів для запобігання ризику, прокурор також вказував на тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_4 , проте, вказані твердження не може бути прийнято до уваги, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, прийнятої 04 листопада 1950 року та ратифікованої Україною 17 липня1997 року, а також практики Європейського суду з прав людини.
Так, рішенням Європейського суду з прав людини від 01 червня 2006 року у справі «Мамедова проти Росії», визначено, що хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу подальшого позбавлення волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину. Якщо держава не наведе відповідних і достатніх підстав для тримання під вартою обвинуваченого у правопорушенні особи, така особа завжди має бути звільнена після затримання і перебувати на волі до початку судового розгляду її справи (див. рішення Суду у справі «Вемгофф проти Німеччини).
Згідно ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
При вирішенні питання про зміну обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу прокурор не довів, що запобіжний захід у вигляді домашнього арешту не забезпечить виконання останнім покладених на нього процесуальних обов'язків.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, яким він є, повинно бути переконливо наведено державою, а квазіавтоматичне продовження такого періоду суперечить гарантіям, встановленим у пункті 3 статті 5 Конвенції (пункт 66 рішення від 9 січня 2003 року у справі "Шишков проти Болгарії", пункт 40 рішення від 10 червня 2008 року у справі "Тасе проти Румунії").
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України" вказав на порушення пункту 3 статті 5 Конвенції національними судами України, які часто обґрунтовують продовження строку тримання під вартою однаковими підставами протягом всього періоду ув'язнення, та зазначив, що суди зобов'язані обґрунтовувати свої рішення про продовження строку тримання під вартою іншими підставами, які мають бути чітко вказані (пункт 99). Ненаведення судовими органами у своїх рішеннях будь-яких підстав, які дозволяють тримання особи під вартою протягом тривалого проміжку часу, є несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим у пункті 1 статті 5 Конвенції (пункт 36 рішення Європейського суду з прав людини від 15 грудня 2016 року у справі "Ігнатов проти України").
Вирішуючи питання про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого, суд враховує вимоги п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
Оцінюючи в сукупності доцільність подальшого продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 та можливість застосування щодо обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, суд враховує, що судовий розгляд по кримінальному провадженню не закінчено, ОСОБА_4 обвинувачуються у вчиненні тяжкого злочину та злочину середньої тяжкості а тому тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання його виним, на думку суду, свідчить, що ризик можливого переховування від суду, який став підставою обрання щодо обвинуваченого найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, продовжує існувати, однак не є настільки суттєвим, що сам по собі потребує застосування найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Таким чином, на думку суду,запобіжний захід у вигляді домашнього арешту забезпечить виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків та попередить можливе переховування від правосуддя.
На думку суду, з врахуванням його віку, стану здоров'я, маючого постійне місце проживання, наявність міцних соціальних зв'язків, конкретних обставин справи у їх сукупності, дає підстави для застосування до нього менш суворого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, з покладенням обов'язків передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.176,177,183 КПК України, ст.ст. 5 та 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,суд, -
В задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 - відмовити.
Клопотання захисту задовільнити.
Змінити обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт у певний період доби строком на два місяці, а саме, до 26 серпня 2019 року.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 такі обов'язки:
- прибувати до суду за першою вимогою;
- заборонити обвинуваченому залишати місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 з 21 год.00 хв. до 07 год.00 хв.
- негайно повідомляти суд про зміну свого місця проживання;
- не відвідувати місця загального відпочинку людей, заклади, у яких дозволяється вживання алкогольних напої.
- не залишати без дозволу слідчого або суду місце постійного проживання.
- носити електронний засіб контролю.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_4 , що в разі невиконання покладених на нього обов'язків до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід.
Контроль за виконанням даного запобіжного заходу покласти на органи Національної поліції в Київській області за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_4 .
Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляції через Фастівський міськрайонний суд Київської області до Київського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1