25 червня 2019 р.Справа № 1640/2876/18
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бенедик А.П.,
Суддів: Гуцала М.І. , Донець Л.О. ,
за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Чеснокова А.О.) від 27.11.2018 року (повний текст рішення складено 04.12.2018 року) по справі № 1640/2876/18
за позовом ОСОБА_1
до Управління Держпраці у Полтавській області
про скасування постанови про накладення штрафу,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду із адміністративним позовом до Управління Держпраці у Полтавській області, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 19 липня 2018 року № ПЛ1369/154/АВ/ПТ/ТД-ФС.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що спірна постанова винесена відповідачем без достатніх на те правових підстав та з порушенням встановленого порядку її винесення.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27.11.2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.11.2018 року та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач посилається порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Вказує, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови про накладення штрафу. Зазначив, що оскільки позивачем не було порушено вимог діючого законодавства в частині допущення до роботи працівників без укладання трудового договору, то висновки перевіряючих є помилковими. Також вказує, що відповідачем було порушено процедуру притягнення позивача до відповідальності, зокрема, в зв'язку з неналежним повідомленням у визначений строк про дату, час та місце розгляду справи.
Відповідач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Представники сторін про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач підтримала вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується випискою з ЄДР /т. 1 а.с. 34-35/. Свою господарську діяльність позивач здійснює, зокрема, у кафе "Чудова-столова", розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 .
20.06.2018 року робочою групою з питань легалізації виплати заробітної плати та зайнятості населення, відповідно до розпорядження міського голови від 13.03.2018 року №36-в проведено спостереження за місцем здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 у кафе "Чудова-столова", розташованому за адресою: вул. Гоголя, 102-2 в м.Миргород, Полтавської області, за наслідками якого складено довідку спостереження від 20.06.2018 року, за відомостями якої в ході спостереження виявлено факт здійснення господарської діяльності позивачем із залученням гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Згідно письмових та усних пояснень вказаних осіб, останні працюють без оформлення трудових відносин з роботодавцем /т. 1 а.с. 57/.
За наслідками вивчення вищевказаної інформації Управлінням Держпраці у Полтавській області оформлено наказ від 23.06.2018 року № 104-П "Про проведення заходів державного контролю", відповідно до якого наказано провести інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_6 щодо відповідності вимогам законодавства про працю у зв'язку з надходженням листа виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області № 1271/01-35 від 21.06.2018 року /т. 1 а.с. 58-59/.
На підставі наказу від 23.06.2018 року № 104-П "Про проведення заходів державного контролю" та листа виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області №1271/01-35 від 21.06.2018 року відповідачем оформлено направлення від 23.06.2018 року №1068 на проведення заходу державного контролю-інспекційного відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю у діяльності позивача в період з 26.06.2018 року по 27.06.2018 року /т. 1 а.с. 55/.
На підставі вищевказаного направлення уповноваженою особою відповідача в період з 26.06.2018 року по 27.06.2018 року проведено інспекційне відвідування позивача, за наслідками якого складено Акт від 27.06.2018 року № ПЛ/1369/154/АВ, який підписано позивачем без заперечень /т. 1 а.с. 60-61/.
За наслідком проведеного заходу державного контролю встановлено факт допущення позивачем працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням.
05.07.2018 року начальником Управління Держпраці у Полтавській області прийняте рішення № ПЛ/1369/154/АВ/П/ПТ/ТД щодо розгляду справи про накладення штрафу і призначення його на 19.07.2018 року в Управлінні Держпраці у Полтавській області за адресою м. Полтава, вул. Пушкіна, 119 /т. 1 а.с. 62/.
За наслідками розгляду справи, відповідачем винесено постанову про накладення штрафу від 19.07.2018 року № ПЛ1369/154/АВ/ПТ/ТД-ФС в сумі 446760,00 грн. /т. 1 а.с. 64-65/.
Розгляд справи про накладення штрафу був проведений за відсутності позивача, копію вказаної постанови отримано позивачем засобами поштового зв'язку 30.07.2018 року /т.1 а.с. 66/.
Позивач, не погоджуючись із правомірністю вищевказаної постанови, звернулась до суду із даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість виявлених за наслідком проведеного заходу державного контролю порушень позивачем вимог діючого законодавства, дотримання контролюючим органом встановленої процедури проведення заходу державного нагляду та розгляду справи про накладення штрафу, та як наслідок правомірність винесення оскаржуваної постанови про накладення на позивача штрафу.
Колегія суддів не погоджується з даними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до преамбули Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» №877-V від 05.04.2007 (далі - Закон №877-V), цей Закон визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).
У цьому випадку слід наголосити, що Закон №877-V визначає основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно дефініції наведеної у статті 1 Закону №877-V, державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Заходами державного нагляду (контролю) є планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.
Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 386/2011, затверджено Положення про Державну інспекцію України з питань праці (далі - Положення № 386/2011), відповідно до пункту 1 якого Державна інспекція України з питань праці (Держпраці України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра соціальної політики України (далі - Міністр).
Держпраці України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує, зокрема, реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення.
Одними із основних завдань Держпраці України є реалізація державної політики з питань державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю /пункт 3 Положення №386/2011/.
Статтею 259 Кодексу законів про працю України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» визначається Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17.07.2013 ( далі - Порядок № 509).
Пунктом 2 Порядку № 509 визначено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).
Згідно з п. 3 Порядку № 509, уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа).
Відповідно до п. 4 Порядку № 509 справа розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.
Згідно з п. 6 Порядку № 509, про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Ключовим правовим питанням у справі є застосування п. 6 Порядку № 509, а саме зміст обов'язку державного органу повідомляти особу, яка притягується до відповідальності, про час та місце розгляду справи, а також правові наслідки неповідомлення.
Відповідно до п. 9 ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Насамперед, колегія суддів звертає увагу на те, що штраф у розмірі 446760 грн., який було застосовано до позивача, є суттєвим. Така санкція співмірна з покараннями за злочини. Відповідно до ч. 2 ст. 53 Кримінального кодексу України розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до п'ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу.
Особі, до якої застосовуються такі суттєві санкції відповідальності, повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав - на участь в засіданні, висловлення заперечень, надання доказів, захист тощо.
Положення п. 6 Порядку № 509 покладає цей обов'язок на уповноважену посадову особу. Зміст цього обов'язку не вичерпується надсиланням тексту відповідного повідомлення, оскільки саме лише надсилання, без отримання, не свідчить про поінформованість особи про час та місце розгляду справи, а отже робить це право недієвим.
Для інформування особи про час та місце розгляду справи можуть використовуватися різні способи: рекомендований лист, телеграма, телефакс, телефонограма, особисте вручення повідомлення представникам. Множинність способів повідомлення дозволяє уповноваженій посадовій особі обрати один або декілька способів, які забезпечують поінформованість особи.
Відповідно до п. 7 Порядку 509, справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду. Отже, саме на уповноважену посадову особу покладається обов'язок з'ясувати чи поінформовано особу. При цьому, саме лише надсилання повідомлення (без доказів його отримання) не свідчить про її поінформованість. У разі неналежного поінформування особи, яка притягується до відповідальності, уповноважена особа не може розпочинати розгляд справи.
З огляду на це, обов'язок уповноваженої посадової особи письмово повідомляти суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду справи про накладення штрафу вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за п'ять днів до дати розгляду справи. Обов'язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.
Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12.06.2019 року по справі №813/3415/18.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Дане тлумачення п. 6 Порядку № 509 відповідає завданням адміністративного судочинства та принципу верховенства права, оскільки має наслідком більш ефективний захист права та інтереси фізичних та юридичних осіб.
Відповідно до п. 5 Порядку № 509, у разі надходження від суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою посадовою особою, але не більше ніж на 10 днів.
Якщо особа з'явилася на засідання, взяла у ньому участь і не клопотала про відкладення, то несвоєчасність отримання повідомлення (порушення п'ятиденного строку) не є підставою для визнання постанови протиправною.
Судовим розглядом встановлено та не заперечувалось сторонами, що розгляд справи про накладення на позивача штрафу проведений за відсутності позивача. Доказів направлення позивачем клопотань про розгляд справи без її участі матеріали справи не містять.
Як зазначив під час розгляду справи представник відповідача, про дату розгляду справи позивача повідомлено листом від 13.07.2018 року №02-12/3626 /т. 1 а.с. 63/, а також телефонограмою від 16.07.2018 року.
Так, зі службової записки головного державного інспектора Управління Держпраці у Полтавській області Гармаш С.М. вбачається, що запрошення позивачу щодо розгляду справи про накладення штрафу передано 16.07.2018 року о 14 год. 45 хв. та вручено особисто 16.07.2018 року о 15 год. 25 хв. /т. 1 а.с. 70/.
Тобто, в даному випадку сам відповідач фактично підтвердив факт інформування позивача пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду справи про накладення штрафу, тобто з порушенням строку встановленого п. 6 Порядку № 509.
Інших доказів, які б підтверджували факт належного повідомлення позивача про розгляд справи матеріали справи не містять.
Отже, відповідач не довів, що про час розгляду справи про накладення штрафу позивач був поінформований належним чином.
Висновки суду першої інстанції про те, що запрошення на розгляд справи було запропоновано позивачу до вручення під час завершення інспекційного відвідування, проте остання відмовилась від його вручення, колегія суддів вважає помилковими, оскільки як вбачається з матеріалів справи, інспекційне відвідування було завершено 27.06.2018 року, в свою чергу, рішення про призначення розгляду справи прийнято 05.07.2018 року, а запрошення викладено листом від 13.07.2018 року. Тобто станом на час завершення інспекційного відвідування дату розгляду справи про накладення штрафу ще не було визначено.
Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 року (далі - Конвенція), є частиною національного законодавства.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами (ст. 46 Конвенції).
Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskalv. Poland).
Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatismutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), заява №36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обовязків (див. рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelasv. Croatia).
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду не довів належними та допустимими доказами факт дотримання процедури розгляду справи про накладення штрафу, зокрема, щодо належного інформування позивача про дату, час та місце її розгляду.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова про накладення штрафу є протиправною та підлягає скасуванню у судовому порядку.
На підставі викладеного, висновки суду першої інстанції щодо законності та правомірності оскаржуваної постанови є помилковими.
Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню із прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.
Судові витрати позивача зі сплати судового збору за подання адміністративного позову та апеляційної скарги на підставі положень ст. 139 КАС України підлягають розподілу, шляхом стягнення сплачених сум за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.11.2018 року по справі №1640/2876/18 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 19 липня 2018 року №ПЛ1369/154/АВ/ПТ/ТД-ФС.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Полтавській області (вул. Пушкіна, 119, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 39777136) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , паспорт НОМЕР_1 ) судовий збір сплачений за подання адміністративного позову у розмірі 4467 (чотири тисячі чотириста шістдесят сім) грн. 61 коп. та сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 6701 (шість тисяч сімсот одна) грн. 40 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя (підпис)А.П. Бенедик
Судді(підпис) (підпис) М.І. Гуцал Л.О. Донець
Повний текст постанови складено 27.06.2019 року.