25 червня 2019 р. м. ХарківСправа № 440/459/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Гуцала М.І.,
Суддів: Донець Л.О. , Бенедик А.П. ,
за участю секретаря судового засідання Соколової О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Комунар" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.04.2019, головуючий суддя І інстанції: К.І. Клочко (повний текст складено 19.04.19) по справі № 440/459/19
за позовом Приватного підприємства "Комунар"
до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області , Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області , третя особа - ОСОБА_1
про визнання протиправним та скасування наказу та рішення,
Приватне підприємство "Комунар" (далі - ПП «Комунар», позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, відповідач-1), Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області (Великобагачанська СР Великобагачанського району Полтавської області, відповідач - 2) в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 27.09.2018 №6559-СГ в частині передачі Великобагачанській об'єднаній територіальній громаді в комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 5320285000:00:001:1144 загальною площею 10,4305 га;
- визнати протиправним та скасувати рішення 29 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області від 22.01.2019 "Про розгляд та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі у власність для ведення особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_1 ".
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10.04.2019 відмовлено у задоволенні позову.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач, Приватне підприємство «Комунар», звернулось до суду з апеляційною скаргою посилаючись на його незаконність.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідно до статті 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільсько господарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. Згідно пункту 7 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції від 25.10.2001 громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
Вважає, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що документом, який посвідчує право на землю є Державний акт, виданий у встановленому законом порядку. Вказує, що Державний акт на право колективної власності на землю серії ПЛ від 19.12.1995 є чинним, запис про його видачу не скасовувався.
Відповідачем надано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що апеляційна скарга ПП «Комунар» є безпідставною, необґрунтованою та не підтверджена належними доказами та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.04.2019 - без змін.
Розгляд справи проведено без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 27.09.2018 Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області винесено наказ № 6559-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», пунктом 1 якого вирішено передати Великобагачанській селищній об'єднаній територіальній громаді в особі Велибагачанської селищної ради у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 2470,3334 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Великобагачанської селищної ради згідно акта приймання - передачі.
27.09.2018 складено відповідний акт приймання - передачі земельних ділянок.
Пунктом 130 додатку до акту визначено, що передається земельна ділянка з кадастровим номером 53202285000:00:001:1144, щодо якої відомості про обтяження речових прав та про обмеження у користуванні відсутні.
В подальшому, рішенням Великобагачанської селищної ради від 22.01.2019 погоджено поділ земельної ділянки з кадастровим номером 53202285000 НОМЕР_1 00:001:1144 загальною площею 10,4305 га на 2 земельні ділянки: 53202285000:00:001:1150 площею 2,000 га та 53202285000:00:001:1149 площею 8,4305 га. Пунктом 3 рішення передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,000 га з кадастровим номером НОМЕР_2 .
Позивач не погодився з такими рішеннями відповідачів та оскаржив їх до суду.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 27.09.2018 №6559-СГ в частині передачі Великобагачанській об'єднаній територіальній громаді в комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 5320285000:00:001:1144 загальною площею 10,4305 га та рішенням 29 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області від 22.01.2019 «Про розгляд та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі у власність для ведення особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_1 » не порушено прав чи законних інтересів ПП «Комунар», оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 5320285000:00:001:1144 загальною площею 10,4305 га не належить до земель колективної власності ПП «Комунар».
Суд першої інстанції приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову виходив з того, що заявлені у нього вимоги підлягали розгляду в порядку адміністративного судочинства, з чим не погоджується колегія суддів, зважаючи на вимоги діючого законодавства та фактичні обставини справи.
Дійсно, неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені, відповідно до ст. 55 Конституції України та положень КАС України в порядку адміністративного судочинства.
Зазначене відповідає вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), згідно якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
В той же час, Європейський суд з прав людини у справі “Zand v. Austria” у рішенні від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом” у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з <...> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <...>”. З огляду на це не вважається “судом, встановленим законом” орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (ч. 1 ст. 5 КАС України).
Відповідно до п. 1 ,2 ч. 1 ст. 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
За змістом п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Частинами 1 та 2 ст. 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з суб'єктом владних повноважень (органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства), предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. При цьому, обов'язковою умовою віднесення такого спору до категорії публічно-правових.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 805/4506/16-а, від 27.06.2018 у справі № 815/6945/16.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Позовні вимоги ПП «Комунар» обґрунтовано наявністю у підприємства права колективної власності спірними земельними ділянками на підставі Державного акту на право колективної власності на землю серії НОМЕР_3 від 19.12.1995, виданого КСП «Комунар», правонаступником якого є позивач.
Оскаржуючи дії відповідача, позивач посилається на відсутність у ГУ Держгеокадастру права розпоряджатися спірними земельними ділянками, оскільки вони належать позивачу на праві колективної власності на землю.
Наведені у позові аргументи та надані до суду матеріали, свідчать, що підприємство звернулося до суду з метою захисту його прав, які перебувають у приватноправовій площині. У спірних правовідносинах позивач таким чином намагається захистити свій майновий інтерес щодо вказаних земельних ділянок вважаючи, що його право колективної власності на землю підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ПЛ від 19.12.1995.
При цьому необхідно врахувати, що оскарженим рішеннями суб'єкта владних повноважень було передано спірні земельни ділянки Великобагачанській селищній об'єднаній територіальній громаді в особі Велибагачанської селищної ради у комунальну власність, згідно акта приймання - передачі від 27.09.2018, а також громадянину ОСОБА_1 , який є третьою особою у справі, для ведення особистого селянського господарства. Тобто, позовні вимоги фактично направлено до осіб, які отримали спірні земельні ділянки за оскарженими рішеннями Головного управління Держгеокаданстру у Полтавській області.
Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
За змістом пунктів 6,13 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі, землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також спори у справах щодо майна, що є предметом зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці, вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.
Також за змістом пункту 10 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди не розглядають справи у спорах про оскарження актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій.
Враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад сторін у справі, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки суду першої інстанції про належність розгляду справи в порядку адміністративного судочинства є помилковими, оскільки стосуються порушеного, як на думку позивача, права користування на земельну ділянку, що потребує встановлення обставин його набуття позивачем та виходить за межі компетенції адміністративних судів, а тому, з урахуванням суб'єктного складу, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися “судом, встановленим законом” у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 справа № 816/619/15-а, від 29.08.2018 справа № 623/2207/16-а, від 03.10.2018 справа № 804/2104/17.
У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Відповідно до ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
Згідно п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 239 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у даній справі закриттю, оскільки зазначений спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Керуючись ст.ст. 229, 238, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Комунар" задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.04.2019 по справі № 440/459/19 скасувати.
Прийняти нове судове рішення, яким провадження у справі № 440/459/19 за позовом Приватного підприємства «Комунар» до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області, третя особа - ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу та рішення - закрити.
Роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку господарського судочинства.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)М.І. Гуцал
Судді(підпис) (підпис) Л.О. Донець А.П. Бенедик
Повний текст постанови складено 27.06.2019.