Справа № 201/5303/19
Провадження № 2/201/2370/2019
24 червня 2019 року суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська - Федоріщев С.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дніпрогаз» про відшкодування моральної шкоди та зобов'язання надати відповідь на звернення,
08 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ПАТ Дніпрогаз», в якому просить суд відшкодувати йому моральну шкоду, заподіяну неправомірною бездіяльністю відповідача у розмірі, визначеному судом на свій розсуд, відповідно до вимог ч. 3 ст. 23 ЦК України, з урахуванням вимог розумності та справедливості; зобов'язати відповідача надати позивачу відповідь на його звернення від 28 березня 2019 року та надати запитувану в цьому зверненні інформацію і саме в тій формі, і у той спосіб, як позивач вимагав надати в своєму зверненні (а.с. 1).
Ухвалою судді Федоріщева С.С. від 14 травня 2019 року було відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Дніпрогаз» про відшкодування моральної шкоди та зобов'язання надати відповідь на звернення. Розгляд справи було призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та витребувано від ПАТ «Дніпрогаз» заяву ОСОБА_1 від 28 березня 2019 року (а.с. 3 - 4).
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 28 березня 2019 року він подав до ПАТ «Дніпрогаз» заяву, в якій просив поновити його права та надати відповідну інформацію, але, як зазначає позивач, він не отримав відповіді на своє звернення та запитуваної інформації, у зв'язку з чим вважає, що відповідач вчинив неправомірну бездіяльність з розгляду його заяви. Так, позивач зазначає, що відповідно до норм ст. 18 Закону України «Про звернення громадян», він має право на одержання письмової відповіді про результати розгляду його звернення, проте відповідачем вимоги вказаної статті виконані не були, відповіді на подану ним заяву позивач так і не отримав. При цьому позивач зазначає, що вищезазначені неправомірні дії та бездіяльність відповідача порушили звичайний уклад його життя, оскільки він змушений витрачати додатковий час на захист своїх прав у суді, відмовитися від звичних зручностей, нести додаткові витрати для поновлення своїх порушених прав, що викликає у позивача душевні страждання та заподіює йому моральної шкоди.
Відповідач позовні вимоги не визнає, у поданому до суду відзиві на позов та запереченнях на відзив представник ПАТ «Дніпрогаз» Паранько Р.В. (діє на підставі довіреності від 29 грудня 2018 року (а.с. 17)) зазначає, що на виконання ст.ст. 19, 20 Закону України «Про звернення громадян» ПАТ «Дніпрогаз» об'єктивно, всебічно і вчасно перевірив заяву та письмово повідомило позивача про результати її розгляду листом від 23 квітня 2019 року за вих. № 491007.2-Лв-3488-0419. Вказаній відповіді на підприємстві було присвоєно вихідний номер та відповідь була направлена заявнику поштою простим поштовим відправленням. Інших вимог чи обмежень законодавством щодо способу направлення відповіді не встановлено. При цьому, представник відповідача звертає увагу суду на те, що відповідачем було надано відповідь по кожному з порушених позивачем питань. Так, ПАТ «Дніпрогаз» наданою відповіддю повідомило заявника про фактичне виконання рішення суду на яке посилається ОСОБА_1 у своєму зверненні. Було роз'яснено, що незгода позивача з цього приводу може бути реалізована виключно в порядку примусового його виконання, але підстави для цього відсутні. З приводу інформації про місце розташування каси ПАТ «Дніпрогаз» з прийому платежів та графіку роботи було також повідомлено в повному обсязі. Не залишено поза увагою питання розподіленого обсягу природного газу. Наведено інформацію теплопостачальної організації щодо періоду надання послуг з централізованого гарячого водопостачання. Повідомлено, що надання документів щодо послуг з централізованого гарячого водопостачання не належить до компетенції ПАТ «Дніпрогаз» та може бути отримано безпосередньо на підприємстві, яке надає такі послуги. Враховуючи наведене, просить відмовити у задоволенні позову (а.с. 9, 15 - 16).
Позивач, в свою чергу, надав відповідь на відзив та заяву з запереченнями на заперечення відповідача, в яких зокрема зазначив, що відповідач, на його думку, абсолютно бездоказово стверджує, що ним письмово повідомлено позивачу про результати розгляду його заяви, але позивач наполягає на тому, що він не одержав ніякого письмового повідомлення про результати перевірки його заяви від 28 березня 2019 року, а відповідно до норми ст. 18 Закону України «Про звернення громадян» він мав одержати письмову відповідь про результати розгляду його звернення - доказів же надіслання такого повідомлення позивачу і тим паче доказів одержання його позивачем відповідач не додає до свого відзиву, що, на переконання позивача, свідчить про не направлення йому відповіді ПАТ «Дніпрогаз» (а.с. 6, 20).
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши позиції сторін, оцінивши зібрані докази по справі за принципами ст. 89 ЦПК України та у сукупності з нормами законодавства, вважаю, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 28 березня 2019 року ОСОБА_1 подав до ПАТ «Дніпрогаз» заяву, в якій просив:
- виконати рішення суду від 21 лютого 2017 року у справі №199/568/17 за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ПАТ «Дніпрогаз»;
- повідомити йому інформацію про те, в якому місці (за якою адресою) розташована каса ПАТ «Дніпрогаз» з прийому платежів готівкою від населення - споживачів послуг ПАТ «Дніпрогаз» та в які дні й часи вона працює;
- повідомити причини за яких нарахований обсяг природного газу, який був розподілений споживачам за адресою позивача в період з 01 липня 2016 року та по 01 січня 2017 року, у липні - вересні відрізняється суттєво від обсягу в жовтні - грудні, як про це зазначено в листі за вих. №491007.2-Сл-1877-0319 від 04 березня 2019 року І.М. Маньковського;
- надати відповідне документальне підтвердження правомірності такої розбіжності нарахованих обсягів природного газу у липні - вересні від обсягу в жовтні - грудні 2017 року, а саме, якщо в цей період ПАТ «Дніпрогаз» складалися відповідні акти з теплопостачальною організацією про відсутність централізованого гарячого водопостачання (надати належним чином засвідчені копії цих актів, а також копії актів, складених у період з 01 січня 2017 року по квітня 2019 року, якщо такі складалися у цей період часу) (а.с. 11).
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам.
Згідно ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Представником відповідача було долучено до матеріалів справи відповідь ПАТ «Дніпрогаз» від 23 квітня 2019 року на звернення ОСОБА_1 від 28 березня 2019 року, яке надійшло до підприємства 28 березня 2019 року та було зареєстроване за вх. № ЗГ-2287 (а.с. 12).
Вказаній відповіді на підприємстві було присвоєно вихідний номер та відповідь була направлена заявнику поштою простим поштовим відправленням (вих. № 491007.2-Лв-3488-0419 від 23 квітня 2019 року).
Відповідно до п. 2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, просте поштове відправлення приймається для пересилання без видачі розрахункового документа та доставляється/вручається без розписки.
У поданих до суду відзиві на позов та запереченнях представник відповідача наполягає на тому, що відповідь позивачу була направлена своєчасно та останній мав її отримати, проте позивач заперечую факт отримання ним відповіді на подану ним до ПАТ «Дніпрогаз» 28 березня 2019 року заяву. Враховуючи той факт, що в матеріалах справи наявна копія відповіді на заяву відповідача, проте жодних доказів її отримання адресатом матеріали справи не містять, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача направити відповідь позивачу повторно.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що відповідач розглянув (перевірив) заяву ОСОБА_1 від 28 березня 2019 року та надав відповідну відповідь за результатами її розгляду, яка була направлена заявнику простою поштовою кореспонденцією, однак, позивач відповіді на своє звернення станом на момент розгляду справи судом не отримав. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
При цьому, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що предметом розгляду по даній цивільній справі є зобов'язання вчинити певну дію, а саме надати відповідь на заяву від 28 березня 2019 року та надати запитувану в цьому зверненні інформацію в тій формі і у той спосіб, як того просить позивач. При цьому, з огляду на те, що позивач наполягає на тому, що відповідь відповідача, на момент розгляду справи, судом він так і не отримав та вимог щодо неналежного розгляду його заяви відповідачем суду не заявляється, у зв'язку з чим та згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд вирішує питання лише щодо зобов'язання відповідача надати позивачу відповідь на подану ним заяву.
За встановленого суд не вбачає в діях відповідача ознак неправомірної бездіяльності, як на тому наполягає позивач, оскільки уповноваженою особою ПАТ «Дніпрогаз» заяву позивача було розглянуто та відповідь на звернення була направлена заявнику. Доказів вини саме підприємства відповідача у неотриманні позивачем вказаної відповіді матеріали справи не містять.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд доходить висновку про безпідставність такої вимоги, оскільки відсутнє порушене право позивача, що могло б стати підставою відшкодування такої шкоди з огляду на норми ст.ст. 23, 1167 ЦК України.
Відповідно до ст. 23 ЦК України моральна шкода може полягати: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Пунктом 4 Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачу, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Пункт 5 Постанови встановлює, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», в судовому засіданні необхідно дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Оскільки в судовому засіданні не встановлено наявності вини та порушень з боку відповідача, тому не обґрунтованими є доводи ОСОБА_1 про завдання йому моральної шкоди, оскільки остання є похідною від вчинення уповноваженими особами підприємства неправомірних дій або бездіяльності по відношенню до позивача.
Таким чином, аналізуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини в контексті наведених вище норм цивільного законодавства, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Дніпрогаз» про відшкодування моральної шкоди та зобов'язання надати відповідь на звернення.
Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що позовні вимоги позивача були задоволені частково, а позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1536,80 грн. (2 позовні вимоги по 768,40 грн. кожна) компенсуються наступним чином: 768,40 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь держави, інші 768,40 грн. слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76 - 81, 89, ч.7 ст. 141, 259, 263 - 265, ч. 1 ст. 274, ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суддя,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дніпрогаз» про відшкодування моральної шкоди та зобов'язання надати відповідь на звернення, - задовольнити частково.
Зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Дніпрогаз» надати (направити або вручити) ОСОБА_1 відповідь на його заяву від 28 березня 2019 року, яка була зареєстрована 28 березня 2019 року за вх. № ЗГ-2287.
В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дніпрогаз» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн. на користь держави.
Судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн. компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя: С.С. Федоріщев