про закриття провадження у справі
07 травня 2019 року 810/1043/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ТОВ "Аларіт" до Державного нотаріуса Броварської районної нотаріальної контори Броварського районного нотаріального округу Київської області Падучак-Коваль Любові Любомирівни, 3-тя особа: ТОВ "АТРЕКС", про визнання протиправним та скасування рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ТОВ "Аларіт" з позовом до Державного нотаріуса Броварської районної нотаріальної контори Броварського районного нотаріального округу Київської області Падучак-Коваль Любові Любомирівни, 3-тя особа: ТОВ "АТРЕКС", про визнання протиправним та скасування рішення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2018 відкрито провадження по даній справі, визначено що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 27.11.2018.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.11.2018 зупинено провадження у справі за обґрунтованим клопотанням сторони до 15.01.2019.
В подальшому неодноразову відкладалось питання про поновлення провадження у справі та ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.05.2019 поновлено провадження у справі.
У судове засідання, призначене на 07.05.2019, сторони не прибули. Відповідач подав до суду клопотання в якому подальший розгляд справи просив здійснювати без його участі. Позивач та третя особа подали до суду заяви про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
На підставі ст.194, 205 КАС України, враховуючи заяви учасників справи, суд вирішив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.
Суд вважає, що зазначений спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки спірні правовідносини пов'язані з захистом прав позивача щодо права власності на нерухоме майно, а саме будинки відпочинку, а тому цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Як вбачається з матеріалів справи відповідач не перебуваєть із позивачем у відносинах, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності щодо спірного права власності на нерухоме майно (будинки відпочинку), а відтак, не міг визнавати чи оспорювати майнові права позивача у розумінні статті 15 Цивільного кодексу України.
Позивач вважає, що порушення його прав та інтересів полягає в не сплаті ТОВ "Атрекс" за продане нерухоме майно позивачем.
Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі “Сокуренко і Стригун проти України” указав, що фраза “встановленого законом” поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні цього Суду у справі “Занд проти Австрії” висловлено думку, що термін “судом, встановленим законом” у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів”.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Однак, це не означає, що правопорядок в Україні допускає можливість звертатися з будь-якими позовами (позовними вимогами) до будь-якого суду, адже порядок здійснення судочинства в силу вимог статті 92 Конституції України визначається виключно Законами України, тому право на звернення до суду фізичні та юридичні особи мають здійснювати у порядку та спосіб, визначений законами з питань судочинства.
За приписами статті 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів. Повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства визначаються Кодексом адміністративного судочинства України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Пунктом 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому, необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих відносинах, у яких виник спір.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Як вбачається із матеріалів справи, під час укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна №357 від 11.02.2011 року між позивачем та ТОВ «Атрекс», посвідчегого ПНКМНО Кударенко В.М., сторони скористались правом обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Так, відповідно до п.2.1 Договору купівлі-продажу нерухомого майна №357 від 11.02.2011 року, продаж майна було вчинено за суму 25 326 800,00 грн., які покупець (ТОВ «Атрекс») зобов'язаний перерахувати на розрахунковий рахунок продавця протягом п'яти робочих днів. А відповідно до п.6.2 даного Договору право власності на нерухоме майно покупець набуває з моменту його державної реєстрації та повної оплати за нерухоме майно по цьому договору. Тобто, підставою для державної реєстрації права власності за ТОВ «Атрекс» є - повна оплата за нерухоме майно.
Таким чином, оплата 25 326 800,00 грн. на рахунок позивача могла бути здійснена лише у безготівковому порядку, а доказом такої оплати може бути лише доручення з відміткою банку про його проведення, або виписка з рахунку позивача про надходження коштів за продане нерухоме майно. Станом на день подачі позову ТОВ «Атрекс» так і не сплатило позивачу кошти.
Відповідно до інформаційної довідки №110455352 нерухоме майно в Броварському БТІ зареєстроване за позивачем, а в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно знаходився запис про обтяження - арешт майна ТОВ «Аларіт» - комплекс будівель, за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обтяження 11323403 від 24.06.2011 року.
Таким чином предметом та підставами позову є визнання протиправними і скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію права власності на не рухоме майно (б/л будинки відпочинку дерев'яні) на користь третьої особи, що пов'язане з порушенням прав позивача як власника на не рухоме майно (б/л будинки відпочинку дерев'яні).
Суд зазначає, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Водночас, помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17.
Спір, на розгляд суду якого подано позов, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення (запис) про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (б/л будинки відпочинку дерев'яні), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення (запис) про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.
Визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права власності на не рухоме майно (б/л будинки відпочинку дерев'яні) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою є захистом прав позивача на б/л будинки відпочинку дерев'яні від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано право власності щодо того ж самого нерухомого майна.
Позивач як стягувач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права власності та відсутністю права повторної реєстрації у ТОВ "Атрекс" і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо фіксації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
З урахуванням наведеного суд вважає, що спір про скасування рішень, запису щодо державної реєстрації права власності земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано право власності щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.
Отже даний спір не є публічно-правовим, а є спором про цивільне право на земельну ділянку.
Оскарження рішення про державну реєстрацію права власності земельної ділянки безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права власності цієї ж земельної ділянки.
З огляду на суб'єктний склад учасників спору він має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 04.04.2018 у справі № 817/1048/16, від 18.04.2018 у справі № 804/1001/16 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.
Аналогічна правова позиція викладена у висновках Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, яка у силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, врахована судом у спірних правовідносинах.
Водночас суд зауважує, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, відрізняються від її висновків, викладених у постановах від 04.04.2018 у справах № 817/567/16 та № 826/9928/15, від 10.04.2018 у справі № 808/8972/15, від 16.05.2018 у справі № 826/4460/17, від 23.05.2018 у справі № 815/4618/16, від 05.06.2018 у справі № 804/20728/14, від 12.06.2018 у справі № 823/378/16, від 13.06.2018 у справах № 820/2675/17 та № 803/1125/17, відповідно до яких Верховний Суд зазначив, що такі спірні відносини мають публічно-правовий характер.
З метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 відступила від висновків, викладених у постановах від 04.04.2018 у справах № 817/567/16 та № 826/9928/15, від 10.04.2018 у справі № 808/8972/15, від 16.05.2018 у справі № 826/4460/17, від 23.05.2018 у справі № 815/4618/16, від 05.06.2018 у справі № 804/20728/14, від 12.06.2018 у справі № 823/378/16, від 13.06.2018 у справах № 820/2675/17 та № 803/1125/17 щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Суд зазначив, що скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства.
Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження, а тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.
В силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у спірних правовідносинах в межах даної справи, які знайшли свої відображення у постановах від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 та від 20.03.2019 у справі №810/1163/17 з подібних правовідносин.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Зважаючи на те, що вирішуваний спір не є публічно-правовим, натомість його належить розглядати у порядку цивільного судочинства, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.
За приписами частини 1 статті 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Беручи до уваги наведену норму, суд роз'яснює позивачу, що він вправі звернутися з позовом до місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства із заявою в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.
Керуючись статтями 238, 243, 248 КАС України, суд
1 Закрити провадження в адміністративній справі №810/1043/18 за позовом ТОВ "Аларіт" до Державного нотаріуса Броварської районної нотаріальної контори Броварського районного нотаріального округу Київської області Падучак-Коваль Любові Любомирівни, 3-тя особа: ТОВ "АТРЕКС", про визнання протиправним та скасування рішення.
2. Роз'яснити, що позивач має право звернутися до місцевого суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства із заявою в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.
3. Копію ухвали видати (надіслати) особам, які беруть участь у справі.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженнні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст ухвали виготовлений - 27.06.2019.
Суддя Лиска І.Г.