ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
19 червня 2019 року № 826/6363/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Клименчук Н.М., суддів Каракашьян С.К., Шрамко Ю.Т., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Банк Народний Капітал» про визнання протиправними і скасування рішень,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просив:
- визнати протиправним і скасувати рішення Правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Народний Капітал» від 07.03.2017 № 127-рш;
- визнати протиправним і скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк Народний Капітал» та делегування повноважень тимчасового ліквідатора банку» від 09.03.2017 № 903.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2017 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/6363/16.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.04.2018 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів залучено Публічне акціонерне товариство «Банк Народний Капітал».
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він є акціонером Публічного акціонерного товариства «Банк Народний Капітал» (далі також - ПАТ «Банк Народний Капітал»), вважає оскаржувані рішення протиправними і такими, що порушують передбачені статтею 25 Закону України «Про акціонерні товариства» його права на отримання дивідендів, участь в управлінні справами банку, розпорядження своїми акціями, отримання у разі ліквідації банку частини його майна або вартості частини його майна.
Позивач вважає, що ПАТ «Банк Народний Капітал» не був проблемним, оскільки мав позитивний фінансово-економічний стан, зазначає про відсутність загрози інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, що могло слугувати підставою віднесення банку до категорії неплатоспроможних, крім цього, вважає, що відповідачами порушено норми статей 38, 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
На час розгляду справи відповідачами подано заперечення на позов, в якому вони проти позову заперечують, стверджують, що під час ухвалення оскаржуваних рішень діяли правомірно, просять у задоволенні позовних вимог відмовити. Крім цього, зазначають про відсутність у позивача права на оскарження вищезазначених рішень.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, дослідивши заперечення відповідачів, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є акціонером Публічного акціонерного товариства «Банк Народний Капітал» та власником простих іменних акцій в кількості 15 484 362 штук номінальною вартістю 0, 50 гривень кожна, загальною номінальною вартістю 7 742 180 гривень, що складає 6, 3472 % частки у статутному капіталі банку.
28.07.2016 Правлінням Національного банку України прийнято рішення № 176-рш/БТ «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Банк Народний Капітал» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку».
19.01.2017 Правлінням Національного банку України прийнято рішення №34-рш/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк Народний Капітал» до категорії неплатоспроможних».
На підставі вказаного рішення виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення «Про запровадження тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Банк Народний Капітал» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» від 19.01.2017 № 159 (а. с. 26), у подальшому дію тимчасової адміністрації подовжено з 20.02.2017 до 19.03.2017 (рішення від 13.02.2017 № 507) (а.с.22).
03.03.2017 згідно з частиною другою статті 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Національного банку України з пропозицією про відкликання з 07.03.2017 банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Народний Капітал» відповідно до плану врегулювання (а.с.72).
Правлінням Національного банку України 07.03.2017р. прийнято рішення №127-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Народний Капітал» (а.с.70).
Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 09.03.2017р. прийнято рішення №903 «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк Народний Капітал» та делегування повноважень ліквідатора банку» (а.с.23).
Зазначені рішення Правління Національного банку України від 07.03.2017 № 127-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Народний Капітал» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 09.03.2017 № 903 «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк Народний Капітал» та делегування повноважень ліквідатора банку» позивач вважає протиправними та такими, що порушують передбачені статтею 25 Закону України «Про акціонерні товариства» його права на отримання дивідендів, участь в управлінні справами банку, розпорядження своїми акціями, отримання у разі ліквідації банку частини його майна або вартості частини його майна, у зв'язку з чим звернувся з позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з положеннями ч.1-2 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з приписами статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2018, у справі № 826/1973/17 за позовом ОСОБА_2 до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Банк Народний капітал» у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними і скасування рішень Правління Національного банку України від 19.01.2017 № 34-рш/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк Народний капітал» до категорії неплатоспроможних» та виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19.01.2017 №159 «Про запровадження тимчасової адміністрації у АТ «НК Банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
Під час розгляду указаної справи судом перевірено зазначені рішення на відповідність вимогам статті 2 КАС України та встановлено їх правомірність.
Як зазначено в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2018 у зазначеній справі суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, прийшов до висновку про обґрунтованість дій відповідачів та правомірність прийняття рішення від 19.01.2017 №34-рш/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк Народний капітал» до категорії неплатоспроможних» та рішення від 19.01.2017 №159 «Про запровадження тимчасової адміністрації у АТ «НК Банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
Таким чином, вирішуючи дану справу, суд виходить з положень ч. 4 ст. 78 КАС України, та вважає доведеним, що рішення Правління Національного банку України від 19.01.2017 № 34-рш/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк Народний капітал» до категорії неплатоспроможних» та виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19.01.2017 № 159 «Про запровадження тимчасової адміністрації у АТ «НК Банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» є обґрунтованими, правомірними, прийнятими в межах повноважень.
Крім цього, приймаючи рішення у справі, суд враховує наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
Згідно з п.8 ч.1 ст.7 цього Закону до функцій Національного банку України належить здійснення банківського регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі.
Відповідно до ст. 55 Закону України «Про Національний банк України» (тут і далі в редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваних рішень) головною метою банківського регулювання і нагляду є безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.
Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України.
Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.
Згідно з положеннями статті 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (тут і далі в редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваних рішень) регулювання банківської діяльності здійснюється Національним банком України у формі адміністративного та індикативного регулювання.
Адміністративне регулювання включає в себе:
1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;
2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;
3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;
4) нагляд за діяльністю банків;
5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність» метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.
Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх відокремлені підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків, банківські групи, учасників банківських груп на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності.
Відповідно до статті 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належить, зокрема, відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку (підпункт 13 ч.1 ст.73 Закону).
Згідно з приписами статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк може бути ліквідований, зокрема, у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п'яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду.
Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ( тут і далі в редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваних рішень) Національний банк України приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду та з інших підстав, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність».
Згідно з ч.2 ст.44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд вносить Національному банку України пропозицію про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку:
1) відповідно до плану врегулювання;
2) у разі закінчення строку тимчасової адміністрації банку та/або невиконання плану врегулювання;
3) в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.3 зазначеного Закону Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку протягом п'яти днів з дня отримання пропозиції Фонду про ліквідацію банку. Національний банк України інформує Фонд про прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку не пізніше дня, наступного за днем прийняття такого рішення.
Частина 4 ст.44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»» зобов'язує Фонд розпочати процедуру ліквідації банку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.
Як встановлено судом, 19.01.2017 Правлінням Національного банку України прийнято рішення №34-рш/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк Народний Капітал» до категорії неплатоспроможних».
Підставою для прийняття цього рішення стала невідповідність структури власності Банку вимогам щодо її прозорості. Станом на 19.01.2017 Національним банком України було констатовано, що ПАТ «Банк Народний Капітал» план врегулювання не виконано у повному обсязі, структура власності банку не приведена у відповідність до вимог законодавства, у тому числі нормативно - правових актів Національного банку України.
На підставі вказаного рішення виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення «Про запровадження тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Банк Народний Капітал» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» від 19.01.2017 № 159, дію тимчасової адміністрації подовжено з 20.02.2017 до 19.03.2017 (рішення від 13.02.2017 № 507).
03.03.2017 згідно з частиною другою статті 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Національного банку України з пропозицією про відкликання з 07.03.2017 банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Народний Капітал» відповідно до плану врегулювання.
07.03.2017, у встановлений законом п'ятиденний термін, Правлінням Національного банку України прийнято рішення №127-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Народний Капітал».
09.03.2017 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 09.03.2017 «Про початок процедури ліквідації АТ «НК БАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Отже, з викладеного вбачається, що зазначені оскаржувані рішення прийнято в порядку, встановленому законом.
Позивач зазначає, що відкликання банківської ліцензії та початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк Народний Капітал» здійснено безпідставно, передчасно, з порушенням ст.ст. 38, 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ці заходи порушують його право власності на акції банку, створюють загрозу стабільності банківської системи та несуть ризик порушення прав інтересів вкладників і кредиторів банку, отже, є протиправними і підлягають скасуванню.
З такими доводами позивача суд не погоджується, виходячи з наступного.
Згідно з положеннями статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку.
Протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Фонд:
1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;
2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами;
3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.
У разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Такий нікчемний договір не може бути використаний для визначення ринкової ціни.
Фонд вживає передбачені законодавством заходи щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку.
Фонд зобов'язаний забезпечити проведення інвентаризації банківських активів і зобов'язань. Під час інвентаризації перевіряється наявність і відповідність балансової вартості фактичній вартості таких активів та зобов'язань неплатоспроможного банку:
1) готівки у касі та матеріальних цінностей у сховищі банку;
2) заборгованості за кредитами перед банком, у тому числі наявності забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами;
3) заборгованості за цінними паперами перед банком;
4) заборгованості за зобов'язаннями банку перед кредиторами;
5) вимог банку до клієнта за списаною безнадійною заборгованістю (у тому числі наявності забезпечення виконання зобов'язань за такою заборгованістю).
Фонд припиняє протягом тимчасової адміністрації у банку здійснення операцій за правочином (у тому числі договором), вчиненим (укладеним) банком з окремим кредитором чи іншою особою, якщо такий правочин (у тому числі договір) спричиняє або може спричинити надання переваги одному кредитору перед іншим в частині задоволення вимог, зокрема за наявності однієї з таких умов:
1) правочин (у тому числі договір), спрямований на забезпечення виконання зобов'язань банку чи третьої особи перед окремим кредитором, вчинений (укладений) до дня запровадження тимчасової адміністрації у банку;
2) правочин (у тому числі договір) спричиняє чи може спричинити зміну черговості задоволення вимог кредиторів за зобов'язаннями, що виникли до дня запровадження тимчасової адміністрації у банку;
3) правочин (у тому числі договір) спричиняє чи може спричинити задоволення вимог, строк яких на дату виконання правочину (в тому числі договору) не настав, одних кредиторів за наявності невиконаних в установлені строки зобов'язань перед іншими кредиторами;
4) правочин (у тому числі договір) призвів до того, що окремому кредитору надано чи може бути надано перевагу в задоволенні вимог, що існували до запровадження тимчасової адміністрації, порівняно з умовами розрахунку з кредитором у черговості, визначеній цим Законом.
Припинення здійснення операцій застосовується до правочину (у тому числі договору), визначеного у цій частині, якщо він укладений протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у банку.
З метою збереження майна (активів) банку Фонд має право здійснити продаж відокремлених підрозділів банку (у тому числі майна банку, розташованого за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу).
Згідно з приписами статті 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації виконавча дирекція Фонду затверджує план врегулювання з обов'язковим дотриманням принципу найменших витрат для Фонду.
План врегулювання складається відповідно до вимог, встановлених актами Фонду. У плані врегулювання на підставі оцінки фінансового і майнового стану банку визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку в один із таких способів:
1) ліквідація банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб у порядку, встановленому цим Законом;
2) ліквідація банку з відчуженням у процесі ліквідації всіх або частини його активів і зобов'язань на користь приймаючого банку;
3) відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку з відкликанням банківської ліцензії неплатоспроможного банку та подальшою його ліквідацією;
4) створення та продаж інвестору перехідного банку з передачею йому активів і зобов'язань неплатоспроможного банку і подальшою ліквідацією неплатоспроможного банку;
5) продаж неплатоспроможного банку інвестору.
Переможцями відкритого конкурсу щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку в один із способів, визначених пунктами 4 і 5 цієї частини, можуть бути об'єднання інвесторів.
Виконавча дирекція Фонду зобов'язана не пізніше трьох робочих днів з дня початку процедури виведення банку з ринку прийняти рішення про відповідність/невідповідність банку, який віднесений до категорії неплатоспроможних, критеріям, встановленим нормативно-правовими актами Фонду, за результатами аналізу звітності такого банку, наданої Національним банком України.
У разі відповідності банку таким критеріям виконавча дирекція Фонду затверджує план врегулювання, в якому зазначено, що найменш витратним способом виведення банку з ринку є спосіб, передбачений пунктом 1 цієї частини, та подає Національному банку України пропозицію щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації такого банку. У такому разі тимчасова адміністрація припиняється у день отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про ліквідацію неплатоспроможного банку в разі відповідності банку одному з критеріїв, встановлених нормативно-правовим актом Фонду.
План врегулювання має, зокрема, містити:
1) порівняльний аналіз та обґрунтування витрат, пов'язаних із здійсненням заходів, передбачених частиною другою цієї статті, з точки зору обрання найменш витратного для Фонду способу виведення неплатоспроможного банку з ринку. Такий аналіз здійснюється відповідно до методики, визначеної виконавчою дирекцією Фонду;
2) спосіб, порядок та строки врегулювання відносин з учасниками, вкладниками та іншими кредиторами банку;
3) умови відкритого конкурсу щодо визначення приймаючого банку та/або інвестора;
4) умови та строки ліквідації банку.
Після затвердження плану врегулювання тимчасова адміністрація та/або ліквідація банку здійснюються на підставі і на виконання плану врегулювання.
Виконавча дирекція Фонду у будь-який час має право вносити зміни та доповнення до плану врегулювання. Виконавча дирекція Фонду зобов'язана внести зміни до плану врегулювання в частині зміни способу виведення неплатоспроможного банку з ринку, якщо реалізація обраного способу виведення банку з ринку виявилася неможливою протягом строків, визначених планом врегулювання.
Фонд зобов'язаний подати план врегулювання та зміни до нього до Національного банку України не пізніше семи днів з дати затвердження.
Фонд вживає будь-яких заходів на виконання плану врегулювання без повідомлення та отримання згоди учасників, боржників, кредиторів (вкладників) банку. Учасники, кредитори (вкладники) банку не мають права вимагати припинення або дострокового виконання зобов'язань банку та/або відшкодування їм збитків, понесених внаслідок виконання плану врегулювання.
У разі делегування частини або всіх повноважень Фонду як тимчасового адміністратора уповноваженій особі Фонду (кільком уповноваженим особам Фонду) така особа подає виконавчій дирекції Фонду письмовий звіт про виконання делегованих їй повноважень не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку, на який була запроваджена тимчасова адміністрація.
Виконавча дирекція Фонду затверджує письмовий звіт про виконання плану врегулювання за період тимчасової адміністрації не пізніше семи робочих днів після закінчення строку, на який була запроваджена тимчасова адміністрація.
З метою підготовки плану врегулювання неплатоспроможного банку, у тому числі для розрахунку потенційно можливих грошових коштів, що можуть бути отримані від реалізації майна неплатоспроможного банку, Фонд та/або уповноважена особа Фонду має право залучати суб'єктів оціночної діяльності, аудиторів, інших осіб за рахунок коштів банку або Фонду.
У разі виконання плану врегулювання, що передбачає виведення неплатоспроможного банку з ринку у спосіб, передбачений пунктами 2-4 частини другої цієї статті, виконавча дирекція Фонду може прийняти рішення про передачу залишків активів, що потенційно можуть бути реалізовані, та зобов'язань спеціалізованій установі. Решта активів списується уповноваженою особою Фонду або передається іншим організаціям у порядку здійснення благодійної діяльності. У такому разі тимчасова адміністрація припиняється, а процедура ліквідації неплатоспроможного банку триває не більше трьох місяців.
Протягом ліквідації банку Фонд вживає виключно заходів для збереження документів та припинення банку як юридичної особи. Проведення інвентаризації та інших дій від Фонду не вимагається.
Спеціалізована установа зобов'язана вжити заходів до продовження погашення заборгованості кредиторів неплатоспроможного банку за рахунок отриманих активів.
У разі якщо після закінчення трьох років з дня передачі активів та зобов'язань такі активи було неможливо реалізувати, вони списуються та/або передаються спеціалізованою установою іншим особам у порядку благодійної діяльності, а вимоги, не задоволені за недостатністю активів неплатоспроможного банку, вважаються погашеними, про що повідомляється Фонд.
У разі виведення Фондом неплатоспроможного банку з ринку в один із способів, передбачених пунктами 3-5 частини другої статті 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», приймаючий банк або інвестор (об'єднання інвесторів) вважається добросовісним набувачем, за умови виконання ним умов цього Закону.
Як вбачається із наведених норм, їх положення урегульовують процес виведення неплатоспроможного банку з ринку, результатом якого є ліквідація банку, та спрямовані на збереження активів і документації банку.
Аналіз викладених норм показує, що встановлений порядок процедури виведення банку з ринку жодним чином не впливає на прийняття рішень про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, зокрема, на рішення стосовно Публічного акціонерного товариства «Банк Народний Капітал», яке є наслідком віднесення Банку до категорії неплатоспроможних у зв'язку з невідповідністю структури власності Банку вимогам щодо її прозорості.
Обґрунтовуючи позов, позивач також вказує, що оскаржувані рішення порушують передбачені статтею 25 Закону України «Про акціонерні товариства» його права на отримання дивідендів, участь в управлінні справами банку, розпорядження своїми акціями, отримання у разі ліквідації банку частини його майна або вартості частини його майна та створюють загрозу стабільності банківської системи та ризик порушення прав інтересів вкладників і кредиторів банку.
З такими доводами позивача суд не погоджується, виходячи з наступного.
Згідно з ч.1 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України).
Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, хоча право на звернення до суду гарантоване законом, воно не є абсолютним. Легітимною метою, яку переслідує законодавець, надаючи особам право на звернення до суду, є надання можливості ефективного захисту прав. Разом з цим такий ефективний захист можливий лише за умови відсутності передумов для зловживання правами, зокрема шляхом подання позовів, які не переслідують легітимної мети, наприклад, за відсутності майнових чи інших інтересів у справі.
Банківське законодавство обмежує коло суб'єктів, які можуть звернутися до суду за оскарженням рішень Національного банку України.
Так, відповідно до ч.1 ст.79 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк або інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, мають право оскаржити в суді в установленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність Національного банку України чи його посадових осіб.
Суд звертає увагу, що ці особи мають право звернутися до суду за оскарженням рішень, дій або бездіяльності Національного банку України лише тоді, коли ці рішення, дії або бездіяльність застосовано саме до цих осіб як власників істотної участі чи до акціонерів як до окремих суб'єктів банківського нагляду в частині наглядової діяльності.
Згідно з положеннями статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» істотна участь у банку - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не має істотної участі в банку, оскільки його частка становить 6, 3472 % частки у статутному капіталі банку.
Статтею 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.
Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх відокремлені підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків, банківські групи, учасників банківських груп на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності.
Відповідно до ч.1 ст. 55 Закону України «Про Національний банк України» головною метою банківського регулювання і нагляду є безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.
Відповідно до ч.3 ст. 55 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.
Згідно з положеннями ст.73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать:
1) письмове застереження;
2) скликання загальних зборів учасників, ради банку, правління банку;
3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку, підвищення ефективності функціонування та/або адекватності системи управління ризиками тощо;
4) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;
5) встановлення для банку підвищених економічних нормативів;
6) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами;
7) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій, у тому числі операцій із пов'язаними з банком особами;
8) заборона надавати бланкові кредити;
9) накладення штрафів на:
банк відповідно до положень, затверджених Правлінням Національного банку України, але у розмірі не більш як 1 відсоток суми зареєстрованого статутного капіталу;
банк за невиконання вимог куратора банку у розмірі від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
власників істотної участі у банку за невиконання прийнятих на себе зобов'язань про надання необхідної фінансової допомоги банку в рамках вжиття заходів з метою приведення діяльності проблемного банку у відповідність із вимогами законодавства у розмірі від п'яти тисяч до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
особу, яка набула або збільшила істотну участь у банку з порушенням вимог статті 34 цього Закону щодо порядку набуття або збільшення істотної участі у банку в розмірі до 10 відсотків:
номінальної вартості придбаних акцій (паїв) банку, якщо особа набула або збільшила пряму істотну участь у банку;
номінальної вартості акцій (паїв), які належать акціонеру (учаснику) банку, через якого особа набула або збільшила істотну участь у банку, якщо особа набула або збільшила опосередковану істотну участь у банку.
Штраф за порушення порядку набуття або збільшення істотної участі у банку накладається на особу, яка набула або збільшила істотну участь у банку, або на будь-яку з осіб у структурі власності банку, через яку така особа набула або збільшила істотну участь у банку.
10) тимчасова, до усунення порушення, заборона використання власником істотної участі у банку права голосу (тимчасова заборона права голосу);
11) тимчасове, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади;
12) віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного;
13) відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку.
Тимчасова заборона права голосу застосовується шляхом заборони використання права голосу:
щодо власника прямої істотної участі у банку - належних власнику істотної участі акцій (паїв) банку, а за порушення порядку набуття або збільшення істотної участі у банку - придбаних власником істотної участі акцій (паїв) банку;
щодо власника опосередкованої істотної участі у банку - акцій (паїв), які належать акціонеру (учаснику) банку, через якого особа набула або збільшила істотну участь у банку.
Тимчасова заборона права голосу може бути застосована додатково до інших заходів впливу, передбачених частиною першою цієї статті.
З наведених положень вбачається, що наглядова діяльність Національного банку України поширюється на акціонерів лише у разі якщо вони є власниками істотної участі в банку. До них Національний банк України може застосувати лише такі заходи впливу як штраф і тимчасова, до усунення порушення, заборона використання власником істотної участі у банку права голосу (тимчасова заборона права голосу). Відповідно акціонер-власник істотної участі може оскаржити рішення щодо застосування до нього цих заходів впливу. Права на оскарження рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку такі особи не мають.
З огляду на викладене, позивач, який є акціонером банку, але не є власником істотної участі в банку, не володіє великим (значним, істотним) пакетом акцій, що надає йому основоположний, вирішальний ступінь впливу на діяльність банку, не може бути визнаний особою, що вправі звертатись до суду у зв'язку із втручанням органів державної влади в особі Національного банку України та Фонду у його суб'єктивні майнові права. Не може бути позивачем у спорах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності Національного банку України й акціонер з незначною кількістю акцій чи акціонер, якого за рядом подібних до зазначених критеріїв максимально не можна наблизити (прирівняти) до особи, яка прямо і безпосередньо потерпіла від дій чи рішень Національного банку України.
Зазначена позиція відповідає й практиці Європейського суду з прав людини.
Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання права звернення до суду у справі № 15/1994/462/543 «Агротексім (Agrotexim)та інші проти Греції», у рішенні від 24.10.1995 прийшов до висновку, що заявнику необхідно відмовити у праві на судовий захист щодо оскарження дій щодо юридичної особи, акціонером якої він є. Підставою для такого рішення стало зокрема твердження про те, що така вимога не може базуватися виключно на тому, що акціонер має фінансовий інтерес у справі. Фінансові збитки, як вбачається з названого рішення, є збитками самої юридичної особи.
Вирішуючи питання про прийнятність заяви у справі «Темер ДТД, Чечеткін та Оліус проти України» (Заява N 70297/01), в пункті 28 свого рішення від 18.10.2005 року Єdропейський суд з прав людини нагадав, що для того, щоб заявити себе жертвою порушення, до особи має бути прямо застосований оспорюваний захід.
Судом встановлено, що права на звернення до суду в інтересах банку, вкладників і кредиторів банку, чиї права вважає порушеними, позивач не має, заходи впливу застосовано не безпосередньо до позивача, а до банку, акціонером якого є позивач, підстав вважати позивача потерпілим від оскаржуваного рішення Національного банку України немає.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про відсутність права позивача на звернення до суду за оскарженням рішення Правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Народний Капітал» від 07.03.2017 № 127-рш.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
З огляду на вищевисловлену позицію та мету Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» суд вважає за можливе застосувати такий самий підхід і щодо рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк Народний Капітал» та делегування повноважень тимчасового ліквідатора банку» від 09.03.2017 № 903, яке є похідним від рішення Правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Народний Капітал» від 07.03.2017 № 127-рш та прийняте згідно з вимогами статті 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Крім цього, суд критично ставиться до твердження позивача про передчасність оскаржуваних рішень про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Народний Капітал», оскільки згідно з наявними в матеріалах справи копіями протоколу № 36 позачергових загальних зборів Публічного акціонерного товариства «Банк Народний Капітал» від 16.01.2017, на яких вирішувалося питання про ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Народний Капітал», та протоколу 2/36 від 16.01.2017 про підсумки голосування на позачергових загальних зборах Публічного акціонерного товариства «Банк Народний Капітал» 16 січня 2017 року (а.с. 74-88), усі учасники зборів, серед яких була й представник позивача, здійснили своє волевиявлення на ліквідацію банку.
Надані позивачем копії звітів про фінансовий стан банку станом на 31.12.2015, 31.12.2015, 30.09.2016 не були підставою для прийняття оскаржуваних рішень, а тому не можуть бути необхідними доказами для встановлення обставин даної справи.
Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідач - Національний банк України у своїх запереченнях на позов висловив твердження щодо недопустимості втручання суду у виключні (дискреційні) повноваження Національного банку України, яким вважає постановлення судом рішення про скасування оскаржуваного рішення Національного банку України.
Суд зауважує про помилковість такої позиції відповідача, яка ґрунтується на неправильному розумінні визначення дискреції та норм закону, і вказує, що скасування рішення суб'єкта владних повноважень, яке не відповідає вимогам статті 2 КАС України, порушує права, свободи та інтереси осіб, з огляду на завдання та засади адміністративного судочинства, є обов'язком суду.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачами як суб'єктами владних повноважень доведена правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваних позивачем рішень.
За таких обставин, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Враховуючи те, що у задоволенні позову суд відмовляє, судові витрати позивачу відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Банк Народний Капітал» про визнання протиправними і скасування рішень відмовити.
Рішення суду набирає законної сили у строк і в порядку, передбачені ст. 255 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Відповідно до пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Національний банк України (01601, вул. Інститутська, 9, код ЄДРПОУ 00032106).
Відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ. вул. Січових Стрільців, 17, код ЄДРПОУ 20026740).
Третя особа - Публічне акціонерне товариство «Банк Народний Капітал» (03067, м. Київ, бул. Вацлава Гавела, 4, код ЄДРПОУ 20026740).
Головуючий суддя Клименчук Н.М.
Судді Каракашьян С.К.
Шрамко Ю.Т.