Справа № 442/7511/18 Головуючий у 1 інстанції: Курус Р.І.
Провадження № 22-ц/811/1370/19 Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б.
Категорія:81
18 червня 2019 року м. Львів
Справа № 442/7511/18
Провадження № 22-ц/811/1370/19
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ:
головуючого Струс Л.Б.,
суддів Левика Я.А., Шандри М.М.
секретар Бадівська О.О.
за участю представників ОСОБА_1 та ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4
на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 квітня 2019 року
у справі
за позовом ОСОБА_3 до Дрогобицької міжрайонної медично-соціальної експертизи», Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи» про зобов'язання до вчинення дій, -
Оскаржуваною ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 квітня 2019 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_3 до Дрогобицької міжрайонної медично-соціальної експертизи Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи про зобов'язання до вчинення дій - закрито.
Провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_3 до Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи» про зобов'язання до вчинення дій - закрито.
Ухвалу оскаржив представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , подавши апеляційну скаргу.
Вважає ухвалу незаконною внаслідок неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Зазначає, що суд констатує наявність позовних вимог ОСОБА_3 до Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи» про зобов 'язання до вчинення дій. Водночас Дрогобицький міськрайонний суд, визнаючи, що Дрогобицька МСЕК не є юридичною особою, тому не може бути відповідачем, жодним чином не мотивує, чому закривається провадження до даного відповідача - юридичної особи, якщо вимоги ОСОБА_3 є наявними, а Дрогобицька МСЕК не може бути самостійним відповідачем.
Клопотання від позивача про залучення додаткового відповідача не потрібно було, адже такий був залучений на стадії відкриття провадження №442/7511/18, обидва відповідачі залучалися судом, їм надсилалися повістки, вони писали відзиви на позовну заяву, їм надсилався також відповідь на відзив, тобто всі учасники процесу були активними (задіяними) в судовому процесі.
Як вбачається з ухвали суду - обидва відповідачі, по суті, це один відповідач, оскільки Комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи» є юридичною особою, а тому всі права за поданим позовом суд повинен був звернути до належного відповідача, який був залучений у справу.Крім того, відповідно до ч.2 ст. 5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Просить ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 квітня 2019 року скасувати та направити справу на розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ОСОБА_1 та ОСОБА_5 М., перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ч.1, 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Встановлено, що ОСОБА_3 звернувся до Дрогобицької міжрайонної медично-соціальної експертизи Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи», Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи» про зобов'язання до вчинення дій.
Закриваючи провадження у даній справі, районний суд прийшов до висновку, що оскільки позивачем пред'явлено вимогу до відповідача, який не являється юридичною особою, що встановлено після відкриття провадження у справі, а будь-яких вимог до відповідача - Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи» позивачем не пред'явлено, а відтак провадження в зазначеній частині вимог до такого відповідача підлягає закриттю згідно п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За змістом п. 3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.
У справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»).
Надмірний формалізм під час вирішення питання про відкриття провадження у справі суперечить принципу верховенства права, завданням цивільного судочинства та порушує, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, право на доступ до суду.
Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).
Так згідно рішення Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем по справі окрім Дрогобицької міжрайонної медично-соціальної експертизи» є також юридична особа - Комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи».
Окрім того, закриваючи провадження по справі суд першої інстанції керувався п. 7 ч. 1 ст. 255, п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Відповідно до п. 7 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Проте, юридичну особу Комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи» не припинено.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору.
Предмет спору - це частина позову, яка становить матеріально-правову вимогу позивача до відповідача.
Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що в даній справі відсутній предмет спору та виніс оскаржувану ухвалу з порушенням норм процесуального права.
Оскільки допущене судом першої інстанції порушення норм процесуального права призвело до постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, така підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Таким чином, колегія суддів пришла до висновку що доводи апеляційної скарги є підставними, а ухвала суду винесена з порушенням норм процесуального права.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до п.6 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - задовольнити.
Ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 квітня 2019 року - скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено 26 червня 2019 року.
Головуючий
Судді