Справа № 463/5507/18 Головуючий у 1 інстанції: Нор Н.В.
Провадження № 22-ц/811/2683/18 Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б.
Категорія:81
20 червня 2019 року м. Львів
Справа № 463/5507/18
Провадження № 22-ц/811/2683/18
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ:
головуючого Струс Л.Б.,
суддів Левика Я.А., Шандри М.М.
секретар Симець В.І.
за участю державного виконавця Дробного А.М., Антонів Т.Я.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2018 року у складі судді Нор Н.В.
у справі
за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Личаківського відділу державної виконавчої служби міста Львова Головного територіального управління юстиції у Львівської області Турко Наталії Олександрівни,-
Оскаржуваною ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2018 року в задоволенні скарги відмовлено.
Дану ухвалу суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу.
З ухвалою не погоджується, вважає що вона є незаконною та необґрунтованою, ухваленоюз порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що рішення суду виконувалося ще задовго до пред'явлення виконавчого документа, що свідчить про добровільне виконання зобов'язання боржником.
Зазначає, що примусове виконання рішення можливе після 02 грудня 2018 року, коли закінчується дозвіл на перебування дитини за межами території України. Звертає увагу суду на те, що здійснити примусове виконання рішення до 02 грудня 2018 року не вбачається можливим, оскільки малолітня дитина на законних підставах перебувала тимчасово за межами території України до 02 грудня 2018 року. Вказує, що після вказаної дати, рішення суду може бути примусово виконане.
Просить ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2018 року скасувати та постановити судове рішення, яким визнати незаконним дії головного державного виконавця Личаківського відділу державної виконавчої служби міста Львова Головного територіального управління юстиції у Львівської області Турко Н.О. в частині п. 3 постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №57148187 від 06.09.2018 року, щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 7446 грн. та визнати незаконною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору ВП 57148187 від 06.09.2018 року.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення державного виконавця Дробного А.М., Антонів Т.Я. , перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою, в якій просить суд визнати неправомірними та скасувати постанови головного державного виконавця Личаківського відділу державної виконавчої служби міста Львова Головного територіального управління юстиції у Львівської області Турко Н.О. від 06 вересня 2018 року про відкриття виконавчого провадження ВП №57148187 та стягнення виконавчого збору.
Відповідно до ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII«Про виконавче провадження» та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього Закону.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи ДВС розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 447 цього Кодексу.
Як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язане з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України та його примусовим виконанням.
За частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Ч. 1 ст. 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Враховуючи наведене можна зробити висновок, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, утому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Верховний Суд виклав аналогічну позицію у справах № 14-16цс18 від 06 червня 2018 року, 14-177цс18 від 13.06.2018 року , 14-134цс19 від 29 травня 2019 року.
Колегія суддів приходить до висновку, що оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою на постанови головного державного виконавця Личаківського відділу державної виконавчої служби міста Львова Головного територіального управління юстиції у Львівської області Турко Н.О. від 06 вересня 2018 року про відкриття виконавчого провадження ВП №57148187 та стягнення виконавчого збору, тому на підставі ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження» справа повинна розглядатись в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ч.1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
На підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;
Керуючись ст.ст.255, 256, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2018 року скасувати.
Провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на постанови головного державного виконавця Личаківського відділу державної виконавчої служби міста Львова Головного територіального управління юстиції у Львівської області Турко Н.О. від 06 вересня 2018 року про відкриття виконавчого провадження ВП №57148187 та стягнення виконавчого збору- закрити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено 26 червня 2019 року.
Головуючий
Судді