Єдиний унікальний номер 225/1806/19 Номер провадження 22-ц/804/1761/19
Головуючий у 1-й інстанції Челюбєєв Є.В.
Доповідач Азевич В.Б.
26 червня 2019 року Донецький апеляційний суд у складі:
судді-доповідача Азевича В.Б.,
суддів: Никифоряка Л.П., Новікової Г.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Бахмут Донецької області цивільну справу № 225/1806/19 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Торецьквугілля» про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою Державного підприємства «Торецьквугілля» на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 08 квітня 2019 року (суддя Челюбєєв Є.В., рішення ухвалено в приміщенні суду в м. Торецьк Донецької області, текст повного судового рішення складено 08 квітня 2019 року),-
В березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського міського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства «Торецьквугілля» (далі - ДП «Торецьквугілля») про відшкодування моральної шкоди, завданої умовами виробництва.
Свої вимоги обґрунтував тим, що він працював в ДП «Торецьквугілля» з 21 вересня 2004 року. 11 травня 2018 року був звільнений на підставі пункту 2 ст. 40 КЗпП України, в зв'язку з невідповідністю стану здоров'я виконуваній роботі.
Під час роботи на виробництві він отримав закриту поєднану виробничу травму хребта: закриті зростаючи уламкові переломи остистих відростків Л4, Л5 хребців, поперекових відростків Л3, Л4, Л5 - хребців ліворуч з розвитком посттравматичної попереково-крижової радикулопатії, стадії тривалого загострення з помірним больовим, вираженим м/тонічним синдромами, вираженими порушеннями статико-динамічної функції хребта про що свідчить виписка із медичної амбулаторної картки № 2642.
Висновком МСЕК від 10.05.2018 йому була встановлена стійка втрата працездатності у розмірі 50 %, із встановленням 3-ї групи інвалідності, до 01.06.2020.
Згідно з актами розслідування хронічного професійного захворювання та нещасного випадку, що стався на виробництві 24.10.2017 відповідними комісіями було проведено розслідування випадку хронічного професійного захворювання та трудового каліцтва, та їх пов'язано з умовами виробництва на підприємстві відповідача. Цими же актами підтверджено й вину відповідача, що виражається в незабезпеченні його засобами індивідуального захисту.
У зв'язку з отриманням професійного захворювання та трудового каліцтва він відчуває моральні страждання, фізичний біль, який призвів до порушень нормальних життєвих зв'язків. Це полягає у постійному фізичному болю, слабкості, втомленості, нервозності. Отримане професійне захворювання та трудове каліцтво позбавило його можливості своїх звичаїв та бажань. Все це потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Пошкодженням здоров'я йому заподіяно моральні страждання, на відшкодування яких він просив стягнути 100 000 (сто тисяч) грн.
Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 08 квітня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ДП «Торецьквугілля» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у відшкодування моральної шкоди, пов'язаної із стійкою втратою професійної працездатності по профзахворюванню, отриманого у зв'язку з ушкодженням здоров'я на виробництві та трудового каліцтва, що сталося на виробництві в сумі 25 000 грн. Стягнуто з ДП «Торецьквугілля» в дохід держави судовий збір у сумі 768,40 грн.
ДП «Торецьквугілля» на вказане судове рішення подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить його змінити та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 частково, в розмірі 15 000 грн.
В обґрунтування своїх вимог скаржник зазначає, що вимоги позивача не підтверджені відповідними доказами, як цього вимагає частина 3 ст. 12 ЦПК України. Також, всупереч пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року в позовній заяві ОСОБА_1 не зазначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується. На думку відповідача, визначення розміру моральної шкоди судом у 25 000 грн. є необґрунтованим та виходить за рамки будь-яких методик розрахунку. Вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, в розмірі 15 000 грн. Крім того, скаржник просить під час розгляду справи врахувати, що ДП «Торецьквугілля» опинилося в дуже скрутному фінансовому становищі, адже системне недофінансування від розрахункової державної підтримки на покриття витрат з собівартості призвело до великих фінансових збитків та утворення кредиторської заборгованості, яка на теперішній час становить більше 3 млрд. грн.
Відзив на апеляційну скаргу ДП «Торецьквугілля» від позивача до суду апеляційної інстанції не надходив.
Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження».
В частині 1 ст. 274 ЦПК України зазначено, що в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи та справи, що виникають з трудових відносин.
Крім того, згідно із частиною 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
В даній справі спір виник із трудових правовідносин, тому така справа відповідно до вищевказаних норм розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що позивач з 21.09.2004 працював на ВП «Шахті «Торецька» ДП «Торецьквугілля». Згідно до наказу № 92-к від 11.05.2018 ОСОБА_1 був звільнений з займаної посади в зв'язку з невідповідністю стану здоров'я виконуваній роботі на підставі ст. 40 п. 2 КЗпП (а.с. 8).
Висновком МСЕК від 10.05.2018 йому була встановлена стійка втрата працездатності у розмірі 50 % первинно з 10.05.2018 до 01.06.2020, із встановленням 3-ї групи інвалідності (а.с. 13).
Відповідно до виписки із медичної амбулаторної картки № 2642, під час роботи на виробництві 24.10.2017 позивач отримав закриту поєднану виробничу травму хребта: закриті зростаючи уламкові переломи остистих відростків Л4, Л5 хребців, поперекових відростків Л3, Л4, Л5 - хребців ліворуч з розвитком посттравматичної попереково-крижової радикулопатії, стадії тривалого загострення з помірним больовим, вираженим м/тонічним синдромами, вираженими порушеннями статико-динамічної функції хребта (а.с. 10).
При визначенні розміру грошової компенсації суд першої інстанції врахував, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. З врахуванням ступеня та глибини моральних страждань позивача, керуючись принципом розумності та справедливості, суд вважав за можливе стягнути на користь позивача 25 000 грн., як відшкодування моральної шкоди.
Зазначений висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до вимог ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до частини 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди.
Тобто, морально шкода відшкодовується незалежно від вини підприємства (власника або уповноваженого ним органа) за наявності юридичних фактів, що у сукупності є підставою для покладення на власника обов'язку відшкодувати таку шкоду.
Таким чином, із змісту цієї статті вбачається, що до юридичного складу, що є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника, втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.
У відповідності до норм ЦПК України вказані обставини повинні бути доведені.
В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування) зазначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.
На підтвердження факту ушкодження здоров'я позивачем було надано висновок МСЕК від 10.05.2018 року, згідно з яким йому встановлена стійка втрата працездатності у розмірі 50 % первинно з 10.05.2018 року до 01.06.2020 року, із встановленням 3-ї групи інвалідності.
Пунктом 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27 березня 1992 року передбачено, що суми на відшкодування шкоди (страхові виплати) мають присуджуватись потерпілому з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня встановлення професійного захворювання.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року), відповідно до статті 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Оскільки трудове каліцтво у даному випадку, пов'язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, то відповідальність по відшкодуванню такої шкоди покладається на роботодавця (підприємство).
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підтверджені відповідними доказами, як це вимагає частина 3 ст. 12 ЦПК України, колегія суддів вважає безпідставними.
Згідно із частиною 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Доказами, на підставі яких суд встановив наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди, є висновок МСЕК про встановлення позивачу втрати професійної працездатності.
Зі змісту апеляційної скарги випливає, що факт ушкодження здоров'я позивача на виробництві та наявність у нього права на відшкодування моральної шкоди не заперечується відповідачем, який оскаржує рішення лише в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди.
У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив потерпілий.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року, провадження № 14-463цс18.
Розмір відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції визначив в межах заявлених вимог та з врахуванням ступеня та глибини моральних страждань позивача. Суд, ухвалюючи рішення, також керувався принципами розумності та справедливості, про що судом наведені в рішенні відповідні мотиви.
Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції про заподіяння позивачу моральної шкоди у зв'язку із ушкодженням його здоров'я на виробництві відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що визначення розміру моральної шкоди судом у 25 000 грн. є необґрунтованим та виходить за рамки будь-яких методик розрахунку, саме 15 000 грн. є достатнім розміром відшкодування моральної шкоди, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин. Крім того, діючим законодавством не передбачено будь-яких методик розрахунку при визначенні розміру моральної шкоди. Розмір визначається у кожному конкретному випадку окремо.
Також, колегія суддів вважає безпідставним довід апеляційної скарги щодо тяжкого фінансового стану ДП «Торецьквугілля», оскільки фінансовий стан підприємства не впливає на розмір заподіяної моральної шкоди.
Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необґрунтовані і не спростовують висновків суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.
За пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. Оскільки в даній справі ціна позову складає 100 000 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК України, Донецький апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Торецьквугілля» залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 08 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: В.Б. Азевич
Л.П. Никифоряк
Г.В. Новікова