20 червня 2019 р. Справа № 520/2961/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Любчич Л.В.
суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В.
а участю секретаря судового засідання Медяник А.О.
представника позивача Литвиненко В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05.04.2019, суддя Бадюков Ю.В., майдан Свободи 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 05.04.19 по справі № 520/2961/19
за позовом ОСОБА_1
до Національного антикорупційного бюро України, Державної казначейської служби України
про визнання дій протиправними та стягнення майнової і моральної шкоди,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Національного антикорупційного бюро України (далі - відповідач-1, НАБУ), Державної казначейської служби України (далі - відповідач-2, ДКС України), в якому просила суд: визнати протиправними дії детективів НАБУ Плюшкіна А.Ю., Жукової В.І., Семиволоса І.І., Сав'юка М.І., Шмітька В.В. та Бойка М.В. щодо проникнення та проведення обшуку в квартирі АДРЕСА_1 07 лютого 2018 року, а також вилучення майна; стягнути з ДКС України шляхом списання з державного бюджету на користь ОСОБА_1 суму коштів у відшкодування майнової шкоди в розмірі 271 583, 90 грн. та моральної шкоди - 50 000 грн., а всього 321 583,90 грн., завданих протиправними діями детективів НАБУ Плюшкіним А.Ю., Жуковою В.І., Семиволосом 1.1., Сав'юком М.І., Шмітько В.В. та ОСОБА_2 .В. щодо незаконного проникнення та незаконного проведення обшуку в квартирі АДРЕСА_1 07 лютого 2018 року, а також незаконного вилучення майна.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.04.2019 відмовлено у відкритті провадження у справі.
Не погодившись з даною ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції, ухваливши нову ухвалу про відкриття провадження та направити справу на новий розгляд.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач послався на ст. 55 Конституції України, Рішення Конституційного суду України № 9-зп від 25.12.1997 та зазначив, що відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно ст. 64 Конституції України не може бути обмежене. Позивач вважає, що дії детективів НАБУ не можуть вважатися слідчими діями або іншими процесуальними діями в розумінні Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України), оскільки такі дії вчинені поза їх процесуальним врегулюванням. В даному випадку на проникнення та обшук приміщення судом дозвіл не надавався. У зв'язку із зазначеним, позивач вважає що протиправні дії детективів слід оскаржувати в порядку адміністративного судочинства як протиправні дії службових осіб.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 15.05.2019 залишено без руху апеляційну скаргу ОСОБА_1 у зв'язку з пропуском строку на апеляційне оскарження.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 24.05.2019 призначено до розгляду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження в порядку письмового провадження, яке було задоволено ухвалою суду від 24.05.2019, строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції поновлено.
Ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 24.05.2019 відкрито провадження по справі № 520/2961/19, закінчено підготовку справи до розгляду та призначено у відкритому судовому засіданні.
Відповідно до положень ч.2 ст.313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута без участі представника відповідача.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які відповідач посилається в апеляційній скарзі, прийшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено, що ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 01.02.2018 по кримінальній справі № 760/2790/18 провадження 1-кс/760/2065/18 надано детективу НАБУ Бондаренку-Барбулі А.С., який здійснює досудове розслідування кримінального провадження № 42015000000000722 від 16.04.2015 дозвіл на проведення обшуку в офісі, в якому здійснює адвокатську діяльність ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 , яке на праві власності належить ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , з метою відшукання та вилучення документів <…>.
Звертаючись до суду за захистом своїх прав, позивач оскаржує дії детективів НАБУ Плюшкін А.Ю., Жукова В.І., Семиволос І.І., ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в рамках кримінального провадження №42015000000000722, які вчинялись останніми на підставі ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 01.02.2018 та якими, на думку позивача, їй завдано матеріальної і моральної шкоди.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
Суд апеляційної інстанції з даним висновком суду погоджується, з огляду на наступне.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вжитий у Кодексі термін "суб'єкт владних повноважень" означає: орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних перевезень; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталіторного режиму 1917-1991 років".
Колегія суддів зазначає, що до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
З огляду на зазначене, імперативний припис п. 2 ч. 2 ст. 19 КАС України виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо справ, які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року у справі № 19-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України(справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності, правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. В цьому ж рішенні Конституційний Суд наголосив, що здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі. Отже, правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб'єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ.
Судовим розглядом встановлено, що предметом позову у даній справі є дії детективів НАБУ Плюшкіна А.Ю., Жукової В.І., Семиволоса І.І., Сав'юка М.І., ОСОБА_9 В ОСОБА_10 та ОСОБА_8 щодо проникнення та проведення обшуку в квартирі АДРЕСА_1 07 лютого 2018 року, а також вилучення майна.
Обшук у приміщенні за адресою АДРЕСА_2 , проведений у межах досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000000722 на підставі ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 01 лютого 2018 року згідно з вимогами статті 234 КПК України.
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України, судоустрій, судочинство, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства визначаються виключно законами.
Згідно ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 4 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених цим Кодексом, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення.
Пунктом 10 статті 3 КПК України установлено, що кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Згідно ч. 3 ст. 32 КПК України, у разі якщо кримінальне правопорушення, досудове розслідування якого проводилося територіальним управлінням Національного антикорупційного бюро України, вчинено у межах територіальної юрисдикції місцевого суду за місцезнаходженням відповідного територіального управління Національного антикорупційного бюро України, то кримінальне провадження здійснює суд, найбільш територіально наближений до суду за місцезнаходженням відповідного територіального управління Національного антикорупційного бюро України, іншої адміністративно-територіальної одиниці (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя).
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено пар. І гл. 26 КПК України.
Частиною першою статті 303 КПК України визначено перелік дій слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування.
В силу частини другої статті 303 КПК України скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді, згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.
Крім цього, з ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 26.10.2018, вбачається, що позивачу роз'яснено його право на оскарження дій службових осіб під час досудового розслідування.
Враховуючи те, що у даній справі спір стосується правомірності дій посадових осіб відповідача, які здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що такий спір не має вирішуватися судами за правилами КАС України.
Доводи апеляційної скарги про те, що даний спір про визнання протиправними дій відповідачів та стягнення суми коштів у відшкодування майнової та моральної шкоди належить розглядати у порядку адміністративного судочинства колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки спірні правовідносини регулюються кримінально-процесуальним законодавством та їх вирішення передбачено в порядку кримінального судочинства.
Посилання апелянта на порушення його права на судовий захист колегія суддів вважає необгрунтованими та зазначає наступне.
Чітке розмежування компетенції між судами різних юрисдикцій є запорукою стабільності правової системи як необхідної умови втілення гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина.
Критеріями такого розмежування, тобто передбаченими законом умовами, за якими певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, суб'єктний склад і характер спірних правовідносин у їх сукупності або пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі вправі ініціювати їх вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу та самі по собі не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6, 13 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод (далі - Конвенція, ЄКПЛ).
За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку про те, що спір, який виник між сторонами у справі, підлягає розгляду в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки захист прав заявника, з урахуванням обов'язковості дотримання вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, вимагав би від адміністративного суду, до якого надійшов такий позов, перевіряти та надавати оцінку обставинам, не властивим суду адміністративної юрисдикції, дотримання відповідачем приписів, встановлених Кримінальним процесуальним кодексом України.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки, даний спір підлягає вирішенню в порядку кримінального процесуального судочинства, а тому ОСОБА_1 правомірно було відмовлено у відкритті провадження у даній справі.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа “Серявін проти України”, § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на всі аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2019 року по справі № 520/2961/19 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк
Постанова складена в повному обсязі 26.06.2019