Справа № 202/1300/14-ц
Провадження № 2/202/506/2019
Іменем України
25 червня 2019 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді: - Бєльченко Л.А.,
при секретарі: - Розсоха І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в місті Дніпрі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
30.01.2014 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30.05.2014 року позовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» залишено без розгляду.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.03.2015 року ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30.05.2014 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
11.06.2015 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська за результатами розгляду справи ухвалено заочне рішення.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04.04.2016 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11.06.2015 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 21.08.2018 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11.06.2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04.04.2016 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Звернувшись до суду з цим позовом, ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначило, що 28.12.2005 року між Банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № DNH4KP60730672, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 3031,60 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 28.12.2006 року.
Зобов'язання ОСОБА_1 були забезпечені шляхом укладання з ОСОБА_2 договору поруки від 28.12.2005 року, та шляхом укладення між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент-Банк» договору поруки № 167 від 20.10.2010 року, у зв'язку з чим вони є солідарними відповідачами за пред'явленим до стягнення боргом.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань з повернення кредиту виникла заборгованість у розмірі 44581,87 грн., що складається з: 2463,90 грн. - заборгованості за тілом кредиту; 13160,21 грн. - заборгованості за відсотками; 0,00 грн. - заборгованості за комісією; 26358,62 грн. - пені за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором; штрафів: 500,00 грн. - фіксованої частини; 2099,14 грн. - процентної складової.
Враховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути на його користь солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 34581,87 грн.; з ПАТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 солідарно суму боргу у розмірі 10000,00 грн.; з ОСОБА_1 стягнути витрати на юридичну допомогу у розмірі 3200,00 грн.; з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові витрати у справі.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, в наданій на адресу суду заяві просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Не заперечував проти заочного розгляду справи на підставі наявних доказів (а.с. 11 т. 2).
Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судове засідання двічі поспіль не з'явилися, про причини неявки до суду не повідомили, не направили відзив на позовну заяву. Про розгляд справи повідомлені належним чином шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі суду (а.с. 8,9).
Представник ПАТ «Акцент-Банк» в судове засідання двічі поспіль не з'явився, про причини неявки не повідомив, відзиву на позов не надав, про розгляд справи повідомлений належним чином (а.с. 2 т. 2).
За таких обставин, суд вважає можливим, за згодою представника позивача, розглянути справу на підставі наявних доказів, заочно, відповідно до статті 280 ЦПК України.
Суд, дослідивши письмові докази у справі, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 28.12.2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № DNH4KP60730672. Відповідно до умов Договору, Банк надав відповідачеві ОСОБА_1 кредит у розмірі 3031,60 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 28.12.2006 року (а.с. 8-10 т. 1).
Зобов'язання ОСОБА_1 були забезпечені шляхом укладання з ОСОБА_2 договору поруки від 28.12.2005 року, та шляхом укладення між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент-Банк» договору поруки № 167 від 20.10.2010 року, у зв'язку з чим вони є солідарними відповідачами за пред'явленим до стягнення боргом. Відповідно до зазначеного договору поруки № 167 від 20.10.2010 року та додатку № 1 до нього, ПАТ «Акцент-банк» як поручитель відповідає перед кредитором за виконання всіх зобов'язань боржника за кредитним договором у розмірі 10 000 грн., тобто ПАТ «Акцент-банк» і ОСОБА_1 відповідають перед кредитором як солідарні боржники в частині вимог у розмірі 10 000 грн. (а.с. 6,11 т. 1).
Позичальник ОСОБА_1 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 07.11.2013 року виникла заборгованість у розмірі 44581,87 грн., що складається з: 2463,90 грн. - заборгованості за тілом кредиту; 13160,21 грн. - заборгованості за відсотками; 0,00 грн. - заборгованості за комісією; 26358,62 грн. - пені за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором; штрафів: 500,00 грн. - фіксованої частини; 2099,14 грн. - процентної складової.
Розмір заборгованості підтверджується наданим позивачем розрахунком (а.с. 5 т. 1).
За вимогами ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України, в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно зі ст. 1050 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) громадянину у розмірі та на умовах, встановлених договором, а громадянин зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
Згідно ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Вирішуючи питання про розмір заборгованості, яка підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України). Тобто пеня і штраф за своєю правовою природою є різними видами неустойки за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Пунктом 6.1 умов надання споживчого кредиту фізичними особам («Розстрочка») (Стандарт) встановлено, що у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту, Позичальник сплачує Банку пеню у розмірі 1,25% від суми прострочення заборгованості по кредиту за кожний день прострочки, але не менше 1 гривні.
У той саме час, відповідно до п. 6.3 умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених договором, більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості.
Тобто, умовами договору передбачено подвійне стягнення за одне і те ж порушення умов договору.
Положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
З урахуванням зазначеного, суд вважає за можливе стягнути з відповідачів тільки розмір пені, та відмовити ПАТ КБ «ПриватБанк» у стягненні штрафів у розмірі 500,00 грн. - фіксованої частини; 2099,14 грн. - процентної складової, оскільки покладання на відповідача штрафу за несвоєчасне виконання того ж зобов'язання, на думку суду, є подвійним притягненням до відповідальності, що суперечить статті 61 Конституції України іузгоджується з правовою позицією Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15.
Крім того, вирішуючи питання про розмір неустойки, що підлягає стягненню, суд вважає необхідним застосувати положення ч. 3 ст. 551 ЦК України, котрою передбачено, що у разі, якщо розмір неустойки перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, суд може його зменшити (частина третя статті 551 ЦК України).
Такого ж висновку дійшов Верховний суд України у справі № 6-100цс14 від 03.09.2014 року та № 6-1120цс15 від 04 листопада 2015 року, зазначивши, що згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.
Таким чином, суд враховує, що розмір заборгованості по сплаті пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, яку просить стягнути Банк, становить 26358,62 грн., що значно перевищує розмір заборгованості за кредитом - 2463,90 грн., а тому суд, реалізовуючи своє право, передбачене ч. 3 ст. 551 ЦК України, зменшує розмір неустойки, яка підлягає стягненню з відповідачів, до 2463,90 грн.
Виходячи з вищевикладеного, та враховуючи, що відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконав умови кредитного договору, допустив прострочення платежів, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме, в частині солідарного стягнення з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банку заборгованості, яка станом 07.11.2013 року становить 18088,01 грн., в тому числі: 2463,90 грн. - тіло кредиту; 13160,21 грн. - відсотки за користування кредитом; 2463,90 грн. - пеня.
Підстав для звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від сплати зазначеної суми судом не встановлено.
Стосовно позовних вимог про солідарне стягнення з відповідачів ПАТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 суми боргу у розмірі 10 000 грн., суд зазначає наступне.
Позивач заявив вимоги до двох осіб: позичальника за кредитним договором, яким є фізична особа ОСОБА_1 , та поручителя, яким юридична особа - ПАТ «Акцент-Банк».
Цивільний кодекс України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань боржником і які є видами забезпечення виконання зобов'язань.
Таке забезпечувальне зобов'язання має акцесорний, додатковий до основного зобов'язання характер і не може існувати окремо. Одним з видів акцесорного зобов'язання є порука.
Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.
Згідно із частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, тобто нерозривно пов'язані між собою або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.
Як вбачається з матеріалів справи, позов заявлено позивачем до боржника та поручителя, вимоги до них є однорідними, нерозривно пов'язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителя в такому разі частково збігається з обсягом відповідальності боржника, а тому при визначенні юрисдикції суд має враховувати, що відповідачі у справі пов'язані солідарним обов'язком як боржники.
Вирішення за правилами цивільного судочинства такого спору в частині позовних вимог до боржника, який є фізичною особою, а за правилами господарського судочинства - в частині позовних вимог до поручителя, який є юридичною особою та несе солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.
Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, заявлені до 15 грудня 2015 року, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таку правову позицію неодноразово висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року № 14-40цс18, від 21 березня 2018 року № 14-41цс18, від 25 квітня 2018 року № 14-74цс18, а також від 20 червня 2018 року № 14-224цс18.
Таким чином, позовні вимоги в частині солідарного стягнення з відповідачів ПАТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 суми боргу у розмірі 10 000,00 грн. повинні розглядатись судом за правилами цивільного судочинства.
При цьому, стосовно вирішення спору в частині вищезазначених вимог до поручителя суд керується таким.
За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин між сторонами) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (стаття 11 ЦК України).
Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до пункту 8 договору поруки від 20 жовтня 2010 року, вищезазначений договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором.
Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким установлено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).
Разом з тим, стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Враховуючи той факт, що сторонами не заперечувалась правомірність укладеного договору поруки, суд приходить до висновку про необхідність задоволення вимог в частині солідарного стягнення з відповідачів суми заборгованості у розмірі 10 000,00 грн.
Керуючись нормами статті 559 ЦК України в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, суд вважає необхідним зазначити наступне. Законом України від 03.07.2018 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування», котрий був опублікований у газеті Голос України 03.11.2018 року, набрав чинності 04.11.2018 року та введений в дію з 04.02.2019 року, внесено зміни, зокрема, до статті 559 ЦК України та частину 4 цієї статті викладено в новій редакції, відповідно до якої порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов'язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов'язання не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред'явить позову до поручителя. Для зобов'язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов'язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов'язання.
Відповідно до ст.2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку", що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі № 37766/05 «Дімопулос проти Туреччини» суд дійшов висновку про те, що застосування змін до законодавства до правовідносин, що виникли до внесення змін до законодавства, із зворотною силою складає порушення права особи на справедливий судовий розгляд, передбачений статтю 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Приймаючи до уваги, що відповідно до положень статті 10 ЦПК України суд при розгляд справи користується принципом верховенства права, а Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною радою України та практика Європейського суду з прав людини є джерелом права, при вирішенні спору у цій справі суд застосовує статтю 559 ЦК України в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин між сторонами.
Суд вважає, що вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про відшкодування витрат на правову допомогу задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Однак позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що витрати на підготовку позовної заяви позивачем дійсно були здійснені і в якому розмірі.
За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову позивачеві у задоволенні позову в цій частині вимог і задовольняє позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» частково.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі по 222,91 грн. з кожного.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_3 , МФО 305299) заборгованість за кредитним договором у розмірі 18088 (вісімнадцять тисяч вісімдесят вісім) грн. 01 коп., котра складається з: 2463,90 грн. - тіла кредиту; 13160,21 грн. - відсотків за користування кредитом; 2463,90 грн. - пені.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11, код ЄДРПОУ 14360080) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір в розмірі по 222,91 грн. з кожного.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Бєльченко Л.А.