26 червня 2019 року справа №200/1370/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Міронової Г.М., Геращенка І.В., за участю секретаря судового засідання - Тішевського В.В., представника позивача - адвоката - Голуба О.Ю., представника відповідача - Максюти М.О., діючої за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача - адвоката - Голуба Олексія Юрійовича на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року у справі № 200/1370/19-а (головуючий суддя І інстанції - Михайлик А.С.), складене в повному обсязі 08 квітня 2019 року в м. Сєвєродонецьк Луганської області, за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорськ Донецької області про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов'язання вичини певні дії, -
25 січня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорськ Донецької області про визнання протиправними дій щодо відмови у призначенні пенсії за віком, скасування рішення № 129 від 13 грудня 2018 року про відмову в призначенні пенсії, зобов'язання призначити пенсію за віком з моменту подання заяви від 09 серпня 2018 року (а.с. 3-5).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорськ Донецької області № 129 від 13 грудня 2018 року про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 . Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорськ Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 04 грудня 2018 року із врахуванням висновків суду про наявність підстав для врахування у складі страхового стажу періоду роботи з 18 вересня 1984 року по 31 грудня 1988 року на Макіївському заводі електропобутових приладів до моменту його перейменування в Завод “Імпульс”. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 54-57).
Не погодившись з судовим рішенням в частині відмови у задоволені позовних вимог, представник позивача - адвокат - Голуб Олексій Юрійович подав апеляційну скаргу на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року та посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив змінити судове рішення, доповнивши його зобов'язанням відповідача врахувати період роботи позивача з 01 січня 1989 року по 25 лютого 1997 року, в іншій частині рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.
В обґрунтуванні апеляційної скарги, посилався на неправомірність не зарахування періоду роботи позивача з 01 січня 1989 року по 25 лютого 1997 року у зв'язку з неприйняттям довідки про підтвердження роботи, виданої закладом, який знаходиться на окупованій території.
Посилався на рішення Європейського суду та на те, що відомості вказані в уточнюючій довідці не спростовані відповідачем (а.с. 73-74).
Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив її задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі задовольнити частково, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , є внутрішньо переміщеною особою, її адресою фактичного проживання є АДРЕСА_1 (а.с. 6).
Рішенням Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорськ Донецької області № 129 від 13 грудня 2018 року, прийнятим за наслідком розгляду заяви позивача від 04 грудня 2018 року про призначення пенсії за віком згідно п. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09 липня 2003 року, відмовлено позивачу в призначення пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу (а.с. 19зв. бік а.с. 34-35).
Згідно викладеного в рішенні, позивач має страховий стаж 21 рік 10 місяців 10 днів, до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 30 жовтня 1979 року по 16 січня 1980 року у Макіївському ВШО “Спецодяг” та з 18 вересня 1984 року по 25 лютого 1997 року на Макіївському заводі електропобутових приладів.
У рішенні зазначено, що в трудовій книжці запис № 6 про звільнення позивача з Макіївського ВШО “Спецодяг” внесений на підставі наказу, прийнятого двома роками пізніше дати звільнення. Крім цього, трудова книжка не містить записів стосовно зміни найменування чи проведення реорганізації Макіївського заводу електропобутових приладів, на який позивача прийнято на роботу 18 вересня 1984 року (запис № 10), водночас запис № 18 містить про звільнення позивача 25.02.1997 засвідчений печаткою Макіївського орендного підприємства “Імпульс”, у зв'язку з чим за даними трудової книжки позивач прийнята на роботу одним підприємством, а звільнена іншим. Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги та скасував спірне рішення та зобов'язав управління повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 04 грудня 2018 року із врахуванням висновків суду про наявність підстав для врахування у складі страхового стажу періоду роботи з 18 вересня 1984 року по 31 грудня 1988 року на Макіївському заводі електропобутових приладів до моменту його перейменування в Завод “Імпульс”.
При цьому, суд першої інстанції відмовив у зарахуванні до страхового стажу період роботи позивача з 01 січня 1989 року по 25 лютого 1997 року, не прийнявши уточнюючі довідки та копію особової картки як належний доказ, у зв'язку з тим, що вони видані та засвідчені на тимчасово окупованій території органами або особами створеними, обраними чи призначеними у порядку не передбаченому законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Відтак, суд апеляційної інстанції надає оцінку лише періоду роботи позивача з 01 січня 1989 року по 25 лютого 1997 року та не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності відмови у задоволені цієї частини вимог, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Статтею 8 Закону № 1058-IV закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Так, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог нього Закону за даними, що містяться в системі, персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженим постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
Згідно з пунктом 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Відповідно до статті 62 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На момент внесення у трудову книжку позивача записів була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20 червня 1974 року № 162 (далі - Інструкція № 162).
Відповідно до пункту 1 Постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС «Про трудові книжки робітників і службовців» від 06 вересня 1973 року № 656, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно пункту 2.2 Інструкції № 162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Трудова книжка позивача серії НОМЕР_2 містить, крім інших, наступні записи щодо роботи позивача на Макіївському заводі електропобутових приладів:
18 вересня 1984 року прийнята на дільницю виготовлення зонтів ученицею швачки-мотористки (наказ № 143-к від 18 вересня 1984 року) - запис 10;
10 грудня 1984 року присвоєно 1 розряд швачки-мотористки (наказ № 282 від 10 грудня 1984 року) - запис 11;
01 листопада 1985 року присвоєно 2 розряд швачки-мотористки (наказ № 281 від 31 жовтня 1985 року) - запис 12;
01 жовтня 1987 року переведена у збірний цех (наказ № б/н від 01 жовтня 1987 року) - запис 13;
з 01 січня 1989 року Макіївський завод електропобутових приладів перейменовано в Завод «Імпульс» (наказ № 219 від 30 грудня 1988 року) - запис 14;
25 лютого 1997 року звільнена за власним бажанням (наказ № 8к від 25 лютого 1997 року) - запис 18. Запис 18 в трудовій книжці засвідчено печаткою Макіївського орендного підприємства “Імпульс”.
Пенсійний орган та суд першої інстанції не врахував період роботи позивача з 01 січня 1989 року по 25 лютого 1997 у зв'язку з тим, що в трудовій книжці не внесено записи про реорганізацію (зміну організаційно-правової форми) заводу «Імпульс» в Макіївське орендне підприємство “Імпульс”.
Суд апеляційної інстанції критично ставиться до такого підходу як пенсійного органу так і суду першої інстанції, оскільки законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок працівників на уповноваженого працівника підприємства, вини позивача у неналежному заповненні його трудової книжки немає, а судом апеляційної інстанції не встановлено недостовірності або інших ознак юридичної дефектності цієї трудової книжки, тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, і зазначена обставина не може позбавити позивача конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії.
При цьому, підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.
При цьому, у пенсійного органу, при наявності сумніву щодо будь-яких записів трудової книжки, наявне право на витребування додаткових доказів, зокрема, щодо реорганізації підприємств, яким він не скористався.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 із змінами (далі - Порядок № 637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
В матеріалах справи наявні архівні довідки від 28 вересня 2018 року № 23-3273-67/40 щодо наявних в архівному фонді Макіївського орендного підприємства «Імпульс» документів та щодо перейменування вказаного підприємства, а також копія особової картки позивача № 597, заповнену у Макіївському заводі електропобутових приладів, видані та засвідчені архівним відділом адміністрації м. Макіївки так званої Донецької народної республіки за адресою у м. Макіївці.
Відомості вказані в цих архівних довідках та особовій картці повністю підтверджують роботу позивача у спірний період з 01 січня 1989 року по 25 лютого 1997 року на Макіївському орендному підприємстві «Імпульс» (а.с. 16-18).
Щодо неприйняття цих довідок судом першої інстанції у зв'язку з знаходженням архівного відділу на тимчасово окупованій території в м. Макіївка,суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
М. Макіївка,Донецької області не є окупованою територією відповідно до змісту Закону України « Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»,оскільки зазначений закон стосується території Автономної республіки Крим, та положення Закону України « Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» та інші законодавчі акти не містять заборони надання документів з підприємств, які знаходяться на території тимчасово непідконтрольній Україні.
За приписами ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Неприпустимість визнання деяких документів, які були видані на території, неконтрольованій законною ОСОБА_2 , недійсними та такими, що не набули законної сили, підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яка викладена в рішенні у справі «Лоізіду проти Туреччини».
Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: «Суд відмічає, що за наявності фактично існуючих незаконних утворень на території неконтрольованій законною Владою міжнародне право визнає законність деяких юридичних домовленостей та дій, наприклад, реєстрація народження, смерті або шлюбу, наслідки яких можуть бути проігноровані лише на шкоду жителям тієї чи іншої території».
Суд апеляційної інстанції зазначає, що в даному випадку позивач не може бути позбавлений свого права, що стосується предмету позову через неможливість перевірки достовірності пільгового характеру роботи, у зв'язку з знаходженням підприємств на території, непідконтрольній Українській владі та не перереєстрації його на території підконтрольній Українській владі.
Статтею 46 Конституції України кожному громадянину гарантовано право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недбале ставлення пенсійного органу до вирішення такого важливого питання як пенсійне забезпечення особи, яке гарантується ст. 46 Конституції України і визначено законодавцем як джерело існування громадянина держави.
Відтак, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне прийняти як доказ архівні довідки позивача про роботу на Макіївському орендному підприємстві «Імпульс» та зарахувати до страхового стажу позивача період її роботи з 01 січня 1989 року по 25 лютого 1997 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось.
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача період роботи з 01 січня 1989 року по 25 лютого 1997 року та задовольнити ці вимоги на підставі вищевказаних висновків суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу представника позивача - адвоката - Голуба Олексія Юрійовича - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року у справі № 200/1370/19-а - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо зарахування до страхового стажу період роботи ОСОБА_1 з 01 січня 1989 року по 25 лютого 1997 року та задовольнити ці позовні вимоги.
Третій абзац рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року викласти в наступній редакції:
«Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорськ Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 04 грудня 2018 року із врахуванням висновків суду про наявність підстав для врахування у складі страхового стажу періоду роботи з 18 вересня 1984 року по 25 лютого 1997 року».
В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року - залишити без змін.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені у судовому засіданні 26 червня 2019 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 26 червня 2019 року.
Судді Т.Г.Арабей
Г.М. Міронова
І.В. Геращенко