26 червня 2019 року справа №360/682/19
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Сіваченка І.В., Геращенка І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 березня 2019 року у справі № 360/682/19 (головуючий суддя І інстанції - Чиркін С.М.), складене в повному обсязі 27 березня 2019 року в м. Сєвєродонецьк Луганської області, за позовом ОСОБА_1 до Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання рішення від 31 січня 2019 року № 1 неправомірним, зобов'язання вчинити певні дії, -
15 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про:
- визнання рішення відповідача від 31 січня 2019 № 1 щодо відмови позивачу у зарахуванні до загального страхового стажу періоду роботи з 08 лютого 1978 року по 05 вересня 1979 року, та в призначені пенсії за віком на загальних умовах неправомірним;
- зобов'язання відповідача зарахувати позивачу до загального страхового стажу період роботи з 08 лютого 1978 року по 05 вересня 1979 року;
- зобов'язати управління призначити позивачу пенсію за віком на загальних умовах з урахуванням до його загального страхового стажу періоду роботи з 08 лютого 1978 року по 05 вересня 1979 року (а.с. 4-7).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 27 березня 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано рішення Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 31 січня 2019 року № 1 про відмову в призначенні пенсії протиправним. Зобов'язано Білокуракинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком період роботи з 08 лютого 1978 року по 05 вересня 1979 року на Ворошиловградському емаль-заводі на посаді монтера. Зобов'язано Білокуракинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 листопада 2018 року про призначення/перерахунок пенсії з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні вимоги про зобов'язання призначити пенсію за віком на загальних умовах відмовлено (а.с. 69-72).
Не погодившись з судовим рішенням, Білокуракинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області подало апеляційну скаргу на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 березня 2019 року та посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтуванні апеляційної скарги, управлінням зазначено, що пунктом 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, що затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на підприємстві, засвідчується підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
У трудовій книжці ОСОБА_1 у записі від 05 вересня 1979 року № 5 про звільнення з Ворошиловградського емаль заводу на посаді монтера відсутній номер наказу про звільнення та відсутня печатка підприємства.
Зазначило, що управління не має можливості зарахувати до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії період роботи у Ворошиловградському емаль заводі на посаді монтера з 08 лютого 1978 року по 05 вересня 1979 року, та період отримання допомоги по безробіттю у Троїцькому центрі зайнятості з 10 серпня 1997 року.
Вказав, що рішення від 31 січня 2019 року № 1 є правомірним, відтак не підлягає скасуванню.
Управління заперечувало проти стягнення за рахунок бюджетних асигнувань судового збору, у зв'язку з відсутністю таких коштів (а.с. 77-82).
Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
19 червня 2019 року від відповідача до канцелярії суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його представника (а.с. 111).
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , що підтверджено інформацією, зазначеною в наявних в матеріалах справи копіях: паспорта громадянина України (а.с. 11-13), довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (а.с. 13).
20 вересня 2018 року позивачу виповнилось 60 років.
02 листопада 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії, додавши до заяви документи, зазначені в розписці-повідомленні (а.с. 35-64).
31 січня 2019 року відповідачем прийнято рішення № 1 про відмову в призначенні пенсії (а.с. 65-66).
В рішенні відповідач зазначив, що згідно з наданими документами позивача його страховий стаж роботи складає 23 роки 07 місяців 07 днів, стаж роботи зарахований по 31 грудня 2013 року, до стажу не зараховані періоди роботи: Ворошиловградський емаль завод робота на посаді монтера з 08 лютого 1978 року по 05 вересня 1979 року (відсутній номер наказу при звільненні), Троїцьке АТП-19 робота на посаді шофера з 19 липня 1982 року по 18 листопада 1982 року (виправлення дати в наказі при звільненні), наявного страхового стажу роботи не достатньо для призначення пенсії за віком. Тому відповідач прийняв рішення відмовити ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком згідно із заявою від 02 листопада 2018 року.
Спірним питанням даної справи є не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи у Ворошиловградському емаль заводі на посаді монтера з 08 лютого 1978 року по 05 вересня 1979 року.
Приймаючи спірну постанову суд першої інстанції виходив з того, що управлінням протиправно не зараховано спірний період до страхового стажу позивача, відтак порушене право має бути відновленим, а заява про призначення пенсії повторно розглянута з врахуванням висновків суду.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Статтею 8 Закону № 1058-IV закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Так, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону № 1058-ІV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
У відповідності до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог нього Закону за даними, що містяться в системі, персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності Закону № 1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», відповідно до ст. 56 якого до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, при цьому зараховується робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженим постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
Згідно з пунктом 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Відповідно до статті 62 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 із змінами (далі - Порядок № 637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
На момент внесення у трудову книжку позивача записів була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20 червня 1974 року № 162 (далі - Інструкція № 162).
Відповідно до пункту 1 Постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС «Про трудові книжки робітників і службовців» від 06 вересня 1973 року № 656, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно пункту 2.2 Інструкції № 162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
З огляду трудової книжки позивача від 04 липня 1976 року (а.с. 14, 41-48) вбачається, що в ній наявні такі записи про спірний період роботи на Ворошиловградському емаль-заводі:
- 08 лютого 1978 року прийнятий в залізо-емаль цех майстром дільниці наказ від 08 лютого 1978 року № 82 (запис № 4);
- 05 вересня 1979 року звільнений за власним бажанням наказ від 05 вересня 1979 року (запис № 5).
З огляду вчиненого запису № 5 у трудовій книжці позивача про звільнення вбачається, що він здійснений за допомогою відтиску штемпеля «Звільнений ст. 38 КЗпП СРСР (за власним бажанням)», також мається відтиск штемпелю із зазначенням «нач. відділу кадрів», підпис, та відбиток печатки відділу кадрів Ворошиловградського емаль-заводу, також зазначений наказ від 05 вересня 1979 року, однак номер його не зазначений.
Суд апеляційної інстанції критично ставиться до тверджень відповідача/апелянта щодо відсутності номеру наказу про звільнення у трудовій книжці позивача, оскільки законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок працівників на уповноваженого працівника підприємства, вини позивача у неналежному заповненні його трудової книжки немає, та судами не встановлено недостовірності або інших ознак юридичної дефектності цієї трудової книжки, тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, і зазначена обставина не може позбавити його конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії.
При цьому, підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.
При цьому, суд апеляційної інстанції не приймає доводи апеляційної інстанції в частині необхідності використання до спірних вимог положень Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, що затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, оскільки трудова книжка позивача (у межах даної справи) заповнювалась у 1978-1979 роках, задовго до прийняття вищевказаної інструкції, відтак використання її у якості підстави для неврахування спірних періодів стажу є недоречним з огляд на дію закону в часі.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що належним та допустимим доказом, а саме трудовою книжкою підтверджується, що ОСОБА_1 має право на включення періоду роботи на Ворошиловградському емаль-заводі на посаді монтера з 08 лютого 1978 року по 05 вересня 1979 року до страхового стажу, а рішення відповідача від 31 січня 2019 року № 1 про відмову у призначенні пенсії не відповідає критеріям правомірності та підлягає скасуванню. При цьому, суд апеляційної інстанції вважає доречним висновок суду першої інстанції щодо необхідності зобов'язання пенсійного органу повторно розглянути заяву позивач про призначення пенсії з врахуванням висновків суду.
Щодо посилання апелянта на неправомірне стягнення судового збору за рахунок бюджетних асигнувань управління, суд апеляційної інстанції не вбачає порушень норм процесуального права в цій частині з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось.
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 березня 2019 року у справі № 360/682/19 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 26 червня 2019 року.
Судді Т.Г.Арабей
І.В. Сіваченко
І.В. Геращенко