26 червня 2019 року справа №360/435/19
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Сіваченка І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 березня 2019 року у справі № 360/435/19 (головуючий суддя І інстанції Пляшкова К.О.), складеного в повному обсязі 18 березня 2019 року в м. Сєвєродонецьк Луганської області, за позовом ОСОБА_1 до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
31 січня 2019 року, ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про:
- визнання бездіяльності управління щодо припинення нарахування та виплату пенсії позивачу з березня 2017 року неправомірною;
- зобов'язання відповідача відновити нарахування та виплату пенсії з березня 2017 року та виплатити заборгованість з виплати пенсії на картковий рахунок, відкритий в ПАТ «Ощадбанк»;
- зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати з лютого 2018 року, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (а.с. 4-6).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 18 березня 2019 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком з 01 квітня 2017 року по 30 квітня 2018 року. Зобов'язано Старобільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області виплатити ОСОБА_1 пенсію минулих періодів з 01 квітня 2017 року по 30 квітня 2018 року, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_1 , відкритий у Публічному акціонерному товаристві “Державний ощадний банк України”. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 15 червня 2018 року без номера про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 червня 2018 року. Зобов'язано Старобільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 01 червня 2018 року, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_1 , відкритий у Публічному акціонерному товаристві “Державний ощадний банк України”. У задоволенні вимоги щодо зобов'язання здійснити виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати з лютого 2018 року, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 відмовлено (а.с. 56-62)
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 28 березня 2019 року у задоволені клопотання про скасування штрафу, накладено у даній справі відмовлено (а.с. 70-71).
Не погодившись з судовим рішенням, Старобільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області подало апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтуванні апеляційної скарги, апелянт зазначив, що виплати пенсії здійснюються лише за місцем перебування переселенця на обліку, який підтверджується довідкою, виданою згідно до Порядку оформлення та видачі довідок про постановку на облік переміщених осіб. При цьому порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 06 червня 2016 року, передбачає припинення соціальних виплат у разі отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування (уповноважених контролюючих органів).
Посилався на зміни внесені у постанову Кабінету Міністрів України № 365 постановою Кабінету Міністрів України № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365» на підставі яких поновлення виплати пенсії відбувається на підставі заяви внутрішньо переміщеної особи.
Крім того, апелянтом зазначено, що суми заборгованості буде виплачено після отримання управлінням відповідного фінансування на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Зазначив, що ухвала суду першої інстанції про накладення штрафу на пенсійний орган у зв'язку з несвоєчасним наданням витребуваних доказів є такою, що підлягає скасуванню, оскільки управлінням направлено на адресу суду повний пакет витребуваних документів.
Щодо причин несвоєчасності подання витребуваних документів управління посилалось на недоукомплектованість штатними одиницями (а.с. 75-77).
Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є пенсіонером та отримує пенсію за віком, перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України 7), довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, довідки від 02 листопада 2017 року № 0000389732 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пенсійного посвідчення від 03 жовтня 2005 року № 1847812082 серії НОМЕР_2 (а.с. 7-8).
Позивач 02 листопада 2017 року звернулась до відповідача із заявою про запит пенсійної справи за віком з Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанськ Луганської області (а.с. 42).
Старобільським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Луганської області 08 листопада 2017 року направлено запит до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанськ Луганської області щодо пенсійної справи позивача (а.с. 41).
21 листопада Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанськ Луганської області направило пенсійну справу позивача до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, на якому зазначено, що пенсія виплачена по 31 березня 2017 року (а.с. 46), виплата пенсії по 31 березня 2017 року підтверджується відповідним атестатом (а.с. 47).
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 22 листопада 2017 року № 75 позивачу призначено соціальні виплати (а.с. 51-52).
Згідно з розпорядженням Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 03 травня 2018 № 177326 позивачу поновлено нарахування та виплату пенсії з травня 2018 року (а.с. 48).
Разом з тим, розпорядженням об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 15 червня 2018 року керуючись підпунктом 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам»; на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб по яких надано інформацію згідно з інтегрованою міжвідомчою інформаційно-телекомунікаційною системою щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний контроль (система «Аркан»), про відсутність на підконтрольній території понад 60 днів, призупинено виплату пенсії позивачу з 01 червня 2018 року (а.с. 49).
Довідкою Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 12 лютого 2019 року підтверджено, що позивач за травень 2018 року отримала пенсію у розмірі 1963,32 грн. (а.с. 38).
Згідно з довідкою про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії від 12 лютого 2019 року підтверджено, що за період з 01 квітня 2017 року по 30 квітня 2018 року позивачу призначено та нараховано пенсійні виплати, але не виплачені (а.с. 39). Спірним питанням є невиплата пенсії за період з квітня 2017 року по квітень 2018 року, та припинення її нарахування та виплати з 01 червня 2018 року.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, позивач, починаючи з квітня 2017 року по травень 2018 року, а також з червня 2018 року не отримує пенсію з вини відповідача, відтак порушене право позивача на отримання соціальних виплат має бути відновленим.
При цьому, суд першої інстанції відмовив у задоволені позовних вимог позивача про
зобов'язання здійснити виплату компенсації втрати частини доходів через передчасність такої вимоги, оскільки відсутні підстави вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушене відповідачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення виключно в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, :
1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;
6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки;
12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.
Статтею 8 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Положенням ч. 1 ст. 9 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно ч. 1 ст. 2 Закону України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь - якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Стаття 4 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058 визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави зробити висновок про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених ст. 49 Закону № 1058.
Відповідач підтвердив взяття позивача на облік, приймаючи позивача на облік відповідачем враховувалась довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
При цьому, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо необхідності визнання протиправним та скасування розпорядження Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 15 червня 2018 року без номера про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 червня 2018 року, як такого, що прийнято поза законодавчо встановленими нормами матеріального права.
Відтак, відповідач безпідставно не виплачує пенсію позивачу заборгованість по пенсії за період з 01 квітня 2017 року по 30 квітня 2018 року та протиправно припинив її нарахування та виплату з 01 червня 2018 року.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (див. цитату у п. 25 цього рішення).
У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до Закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
При цьому, не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365, постанова КМУ № 637 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).
Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії Суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).
Отже, встановлення судом апеляційної інстанції відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати та нарахування пенсії позивачу у спірний період здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Цієї думки підтримується Верховний Суд у рішенні у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі від 03 травня 2018 року (справа № 805/402/18, провадження № Пз/9901/20/18).
Управління посилалось за зміни, внесені до Постанови № 365, а саме до п. 15, а саме, що орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи; суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України».
З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає, що вказаний підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.
Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов'язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.
Взявши на себе обов'язок із виплати особі пенсії за минулий період (стаття 46 Закону № 1058-IV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем. Незважаючи на це, носієм обов'язку перед особою виступає держава в цілому.
Оскільки у відносинах виконання цього обов'язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави, відтак посилання на цю обставину в апеляційній скарзі судом апеляційної інстанції не приймаються.
Щодо посилання апелянта на необхідність скасування ухвали суду першої інстанції про накладення штрафу на управління у зв'язку з несвоєчасним наданням витребуваних судом документів, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 05 березня 2019 стягнуто з відповідача до Державного бюджету України штраф у розмірі 1 921,00 грн. за несвоєчасне подання до суду витребуваних доказів без обґрунтування неможливості їх подання (а.с. 28-29).
Ухвалою суду першої інстанції від 28 березня 2019 року розглянуто клопотання управління про скасування вищевказаного штрафу та відмолено у його задоволенні.
Суд апеляційної інстанції вважає таку відмову правомірною, з огляду на наступне.
Частиною шостою статті 149 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що суд може скасувати постановлену ним ухвалу про стягнення штрафу, якщо особа, щодо якої її постановлено, виправила допущене порушення та (або) надала докази поважності причин невиконання відповідних вимог суду чи своїх процесуальних обов'язків.
Ухвалу суду першої інстанції від 04 лютого 2019 року про прийняття позовної заяви та зобов'язання відповідача подати до суду додаткові докази у справі (а.с. 1-3) направлено відповідачу шляхом надіслання тексту ухвали на офіційну електронну адресу відповідача та рекомендованим листом із зворотною розпискою за адресою відповідача, вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 12).
Так, ухвала суду отримана відповідачем на електронну адресу 05 лютого 2019 року, що підтверджено відповідним повідомленням (а.с. 27).
Ухвалу, направлену поштовим відправленням, вручено уповноваженій особі відповідача 11 лютого 2019 року, що підтверджено повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 13).
28 лютого 2019 року засобами електронного зв'язку на офіційну електрону адресу суду від Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області надіслано відзив на позовну заяву, який в силу припису підпункту 2.2.18 пункту 2.2 Інструкції з діловодства в адміністративних судах України мають статус «Інформаційний» (а.с. 16-17).
Копія пенсійної справи позивача, яка надіслана до суду разом із відзивом електронною поштою та не засвідчена у визначеному законом порядку, у розумінні статей 79, 94 КАС України не вважається письмовим доказом.
Ухвалою суду від 05 березня 2019 року вирішено з власної ініціативи розгляд даної адміністративної справи провести у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та повторно витребувати від Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області доказів, оскільки наявних у справі матеріалів недостатньо для з'ясування всіх обставин у справі.
Ухвалу суду від 05 березня 2019 року направлено відповідачу шляхом надіслання тексту ухвали на офіційну електронну адресу відповідача та рекомендованим листом із зворотною розпискою за адресою відповідача, вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Ухвала суду отримана відповідачем на електронну адресу 06 березня 2019 року (а.с. 33). Ухвалу, направлену поштовим відправленням, вручено уповноваженій особі відповідача 12 березня 2019 року, що підтверджено повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 66).
На виконання вимог ухвал суду першої інстанції від 04 лютого 2019 року та 05 березня 2019 року відповідачем супровідним листом від 27лютого 2019 року вих. № 3241/08 направлено до суду копії документів на 12 арк., відзив на 2 арк., розпорядження на 1 акр. (а.с. 35).
Посилання апелента на наявність об'єктивних обставин, що унеможливлювали своєчасне виконання ухвали суду від 04 лютого 2019 року, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частини шостої статті 80 КАС України будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.
Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали (частина сьома статті 80 КАС України).
Всупереч вимог статті 80 КАС України Старобільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області не повідомило суд першої інстанції про неможливість подати докази у встановлений ухвалою суду від 04 лютого 2019 року строк, а саме: до 18 лютого 2019 року, із зазначенням поважності причин неможливості такого подання.
При цьому, що статтею 262 КАС України визначено особливості розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, зокрема, якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього кодексу, - протягом п'ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі (частина третя цієї статті).
Дана адміністративна справа віднесена КАС України до категорії справ незначної складності, які розглядаються з особливостями, визначеними статтею 263 КАС України, відповідач у разі заперечення проти позову має подати відзив за позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Статтями 262 та 263 КАС України не визначена можливість продовження чи поновлення процесуальних строків.
Відтак, несвоєчасне подання до суду витребуваних доказів без обґрунтування поважності причин такого неподання, суд першої інстанції в рамках діючого процесуального законодавства правомірно наклав на пенсійний орган штрафні санкції, з огляду на що спірна ухвала не підлягає скасуванню.
Суд апеляційної інстанції не вважає поважною причиною повідомлення апелянта щодо порушення строків надання копії пенсійної справи саме з підстав недоукомплектованості відділу штатними одиницями працівників.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
В іншій частині рішення суду не оскаржувалось.
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвалу суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області - залишити без задоволення.
Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 05 березня 2019 року у справі № 360/435/19 - залишити без змін.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 березня 2019 року у справі № 360/435/19 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 26 червня 2019 року.
Судді Т.Г. Арабей
І.В. Геращенко
І.В. Сіваченко