ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
26 червня 2019 року № 640/159/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доДніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві
провизнання протиправними та скасування постанов,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Гевел Олени Олегівни про накладення штрафу на ОСОБА_1 від 18.09.2018 ВП №45639978;
визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Гевел Олени Олегівни про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 19.10.2018 у ВП №45639978.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не погоджується з винесеними постановами державного виконавця щодо накладення штрафу та подальшого звернення стягнення на заробітну плату у зв'язку із наявною заборгованістю.
Позивач стверджує, що заборгованість зі сплати аліментів утворилась з 2013 року, а відповідальність у формі штрафу за таку несплату, яка передбачена частиною 14 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» введена лише з 2018 року, а тому враховуючи положення статті 58 Конституції України вказана частина не може застосовуватися до спірних правовідносин.
Окрім того, позивач звернув увагу на те, що після отримання розрахунку державного виконавця ним сплачено заборгованість у повному обсязі, а тому винесення в подальшому постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 19.10.2018 у ВП №45639978 є неправомірним.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.06.2019 вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, відповідачу встановлено строк для подання письмового відзиву на позовну заяву та копії матеріалів виконавчого провадження № 45639978.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, відзиву на позовну заяву та копії матеріалів виконавчого провадження не подав, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Відповідно до частини четвертої статті 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
На підставі частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Торбинською О.М. від 28.11.2014 відкрито виконавче провадження №45639978 з примусового виконання виконавчого листа №2/389/606/14, виданого 07.11.2014 Знам'янським міськрайонним судом Кіровоградської області, про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в розмірі 1/4 усіх видів заробітку.
У зв'язку з невиконанням боржником рішення суду та у відповідності до частини чотирнадцятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем Гевел О.О. винесено постанову від 18.09.2018 ВП №45639978, згідно якої накладено штраф у розмірі 50% суми заборгованості зі сплати аліментів на користь стягувача у розмірі 61 672,75 грн.
В подальшому, державним виконавцем Гевел О.О. винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 19.10.2018 у ВП №45639978, відповідно до якої вирішено провести стягнення з усіх видів заробітку, доходу, що належить до виплати боржнику, після відрахування податків, у розмірі 50% до повного стягнення заборгованості.
Не погоджуючись з вказаними постановами, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Згідно з частиною другою статті 74 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VІІІ відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
У частині першій статті 5 Закону № 1404-VІІІ зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Частиною першою статті 13 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VІІІ на виконавця покладено обов'язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини третьої статті 18 вказаного Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, предметом оскарження у даній справі є постанова державного виконавця про накладення на позивача штрафу та постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, винесені в межах процедури стягнення аліментів з боржника.
Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений статтею 71 Закону «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 03.07.2018 № 2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання»).
Згідно з абзацом другим частини першої статті 71 цього Закону виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.
Відповідно до частини третьої цієї статті визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.
Так, відповідно до статті 195 Сімейного кодексу України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.
Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості.
Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Частиною четвертою статті 71 Закону № 1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5) закінчення виконавчого провадження.
Згідно із частиною восьмою статті 71 Закону № 1404-VІІІ спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини дев'ятої статті 71 Закону № 1404-VІІІ за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови:
1) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;
2) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;
3) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;
4) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
Частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VІІІ, доповненою на підставі Закону України від 03.07.2018 № 2475-VIII, що набрав чинності 28.08.2018, встановлено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік. Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.
Згідно з частиною четвертою статті 11 Закону № 1404-VІІІ строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1 - 4 частини дев'ятої, частиною чотирнадцятою статті 71 цього Закону, обчислюється з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Суд не погоджується з позицією позивача, що оскільки заборгованість зі сплати аліментів утворилась з 2013 року, а штраф за наявності заборгованості зі сплати аліментів введений лише з 28.08.2018, то норми частини чотирнадцятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають застосуванню до такої заборгованості, що мала місце до набрання чинності Законом України від 03.07.2018 № 2475-VIII.
Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Такий висновок викладено у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі №1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).
Суд вважає, що встановлений частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VІІІ штраф є заходом впливу на боржника, а сума штрафу стягується на користь стягувача, тому він за своєю природою є компенсацією за несвоєчасне отримання аліментів.
За приписами частини четвертої статті 11 Закону № 1404-VІІІ з 28.08.2018 для застосування заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 цього Закону, для обчислення державним виконавцем заборгованості зі сплати аліментів (заборгованість за один рік, заборгованість за два роки, заборгованість за три роки тощо) береться до уваги строк з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Норми Закону України від 03.07.2018 № 2475-VIII, якими внесено зміни до Закону України «Про виконавче провадження», у встановленому порядку не визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Таким чином, з 28.08.2018 державний виконавець має право прийняти рішення про накладення на боржника у виконавчому провадженні з примусового виконання судового рішення про стягнення аліментів штрафу у розмірі 20, 30 чи 50 відсотків від суми заборгованості зі сплати аліментів, якщо станом на 28.08.2018 (та у подальшому на день прийняття рішення про накладення штрафу) боржник має заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один, два чи три роки відповідно.
На час винесення оскаржуваної постанови про накладення штрафу від 18.09.2018 ВП №45639978 ОСОБА_1 мав заборгованість зі сплати аліментів, про що останній не заперечує.
Разом з тим, суд зазначає, що підставою для визначення розміру штрафу відповідно до частини чотирнадцятої статті 71 Закону № 1404-VІІІ є розрахунок суми заборгованості зі сплати аліментів, яку виконавець зобов'язаний обчислювати щомісяця.
В матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 25.09.2018 №60552/6, проведений державним виконавцем Гевел О.О., з якого слідує, що станом на 01.09.2018 заборгованість становить 85 688,11 грн.
Водночас, зі змісту постанови про накладення штрафу від 18.09.2018 вбачається, що державний виконавець посилається на довідку розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, згідно якої станом на 01.07.2018 заборгованість становить 123 345,50 грн.
На підставі цього розрахунку державним виконавцем Гевел О.О. розраховано штраф у розмірі 50 відсотків від суми заборгованості, що становить 61 672,75 грн.
Вказаної довідки розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 11.07.2018, на яку посилається у постанові державний виконавець, на суму 123 345,50 грн відповідач до суду не надав.
Позивач у позовній заяві також вказує на те, що йому не було відомо про розрахунок заборгованості зі сплати аліментів на суму 123 345,50 грн.
При цьому розбіжності при визначенні загального розміру заборгованості зі сплати аліментів у документах, що містяться в матеріалах справи не дають можливості суду перевірити правильність визначення державним виконавцем Гевел О.О. суми штрафу відповідно до частини чотирнадцятої статті 71 Закону № 1404-VІІІ.
Враховуючи наведене суд дійшов висновку про неналежне виконання державним виконавцем вимог частини четвертої статті 71 Закону № 1404-VІІІ в частині обов'язку обчислювання розміру заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також повідомляти боржника про розрахунок заборгованості при надіслані постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи. І хоч розрахунок заборгованості не є предметом оскарження в межах даного спору, проте встановлені обставини свідчать, що позивач, у зв'язку з непроінформованістю про наявність такого розрахунку не мав можливості скористатися своїм правом на його оскарження у визначеному законом порядку.
Поряд з цим, як встановлено судом, отримавши розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 25.09.2018 №60552/6, проведений державним виконавцем Гевел О.О., на суму 85 688,11 грн., позивач сплатив вказану суму заборгованості у розмірі 85 730,89 грн., про що свідчить копія квитанції від 27.09.2018 №0.0.1145403618.1.
Відповідно до розпорядження державного виконавця №45639978/6 від 09.10.2018 грошові кошти у розмірі 85 730,89 грн., що надійшли 27.09.2018 на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа №2/389/606/14, виданого 07.11.2014 Знам'янським міськрайонним судом Кіровоградської області, про стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 вирішено перерахувати на користь ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ).
Також, 09.10.2018 державним виконавцем Гевел О.О. у зв'язку зі сплатою боржником заборгованості винесено постанови про скасування тимчасових обмежень, встановлених постановами від 11.07.2018 про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання.
Як передбачено положеннями частини дев'ятої статті 71 Закону № 1404-VІІІ вказані постанови державний виконавець виносить до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
Зі змісту постанов скасування тимчасових обмежень боржника від 09.10.2018 вбачається, що державним виконавцем встановлено, що заборгованість зі сплати аліментів ОСОБА_1 погашена в повному обсязі та станом на 09.10.2018 відсутня.
Враховуючи викладене, повне погашення станом на 09.10.2018 заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_1 на виконання зазначеного вище виконавчого документа, свідчить про неправомірність та необґрунтованість винесення відповідачем постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 19.10.2018.
З урахуванням встановлених обставин суд вважає, що державний виконавець не вжив усіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» дій для з'ясування обставин щодо виконання боржником судового рішення, не довів під час судового розгляду справи правомірність складання розрахунку заборгованості, суд дійшов висновку, що спірні рішення відповідача є необґрунтованими, прийнятими без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень, безсторонньо, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.
Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведена правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних постанов.
Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.
За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Беручи до уваги положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.
Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Гевел Олени Олегівни про накладення штрафу на ОСОБА_1 від 18.09.2018 ВП №45639978.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Гевел Олени Олегівни про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 19.10.2018 ВП №4563997.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1409,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (02094, м. Київ, вул. Краківська, 20, код ЄДРПОУ 35011660).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.П. Шулежко