ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про залишення позовної заяви без руху
24 червня 2019 року м. Київ № 640/10840/19
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Шевченко Н.М., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінеф» до Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Сінеф» з позовом до Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії.
Приписами п. 3 ч. 1 ст. 171 КАС України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Вирішуючи питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі, суддя виходить з наступного.
1. Позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. ч. 1, 2 ст. 122 КАС України).
При цьому, частиною 3 статті 122 КАС України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII (далі по тексту - Закон України №1404-VIII).
Частиною 2 статті 74 Закону України №1404-VIII передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 74 вказаного Закону рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
При цьому слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли особа дізналась про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Як убачається з позовної заяви, позивач оскаржує, бездіяльність державного виконавця щодо не закриття виконавчого провадження та просить зобов'язати державного виконавця зняти арешт майна, який був накладений постановою №53935150 від 26.09.2017 в межах вказаного виконавчого провадження.
Заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, із зазначенням причин такого пропуску позивач суду не надав.
Беручи до уваги предмет позову, а також зміст положень ч. 5 ст. 74 Закону України №1404-VIII, суд приходить до висновку про те, що для звернення до суду із вищевикладеними вимогами має застосовуватись десятиденний строк.
Відповідно до ч.1 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
2. Відповідно до положень ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Положеннями ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» установлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Приписами ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання до адміністративного суду заяви немайнового характеру суб'єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем, судовий збір становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено з 1 січня 2019 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 1921 гривні.
Як убачається з позовної заяви та доданих до неї матеріалів, позивач оскаржує бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України щодо не закриття виконавчого провадження та просить зобов'язати державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України закрити виконавче провадження №53935150, а отже, заявлено 1 вимогу немайнового характеру.
Проте, суд звертає увагу на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Сінеф» до позовної заяви не додано жодного доказу сплати судового збору, з клопотання про звільнення від сплати судового збору Товариство також не зверталось, що не відповідає вимогам Закону України «Про судовий збір».
Таким чином позивачу необхідно сплатити 1 921,00 грн. за наступними реквізитами: Отримувач коштів - УК у Печер.р-ні/Печерс.р-н/22030101, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897, Рахунок отримувача - 34310206084021, Банк отримувача Казначейство України (ЕАП), Код банку отримувача - 899998, Код класифікації доходів бюджету - 22030101.
3. Відповідно до п. 4 та п. 5 ч. 5 ст. 160 КАС України у позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Як убачається з позовної заяви, в якості відповідача у спірних правовідносинах визначено Міністерство юстиції України.
Водночас, в прохальній частині позовної заяви позивачем заявлено вимоги про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України щодо не закриття виконавчого провадження та просить зобов'язати державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України закрити виконавче провадження №53935150.
При цьому, вимог до Міністерства юстиції України як відповідача у справі Товариством з обмеженою відповідальністю «Сінеф» не заявлено.
Наведена обставина позбавляє можливості вирішити питання щодо персонального складу відповідачів у даній справі, змістовності позовних вимог і наявність доказів на підтвердження вимог до відповідача, а також дотримання позивачем вимог Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на зазначене, суд вважає за необхідне зобов'язати позивача доповнити зміст позовної заяви юридичними фактами на яких він ґрунтує свої вимоги до відповідача (до кожного з відповідачів) із зазначенням правової підстави позову, тобто вказати законодавчі акти норми яких порушено відповідачем (відповідачами), сформувати позовні вимоги до відповідача (або декількох відповідачів), вказати які саме рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень - відповідача (відповідачів) у справі порушують охоронювані законом права та інтереси позивача у публічно-правових відносинах, а також надати докази прийняття відповідачем (відповідачами) рішень, вчинення ним (ними) дій або допущення бездіяльності, які можуть бути предметом розгляду в адміністративній справі.
4. Відповідно приписів до ч. 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно - правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно - правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Приписами п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України установлено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Публічно - правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно - правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 74 діючого Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Аналогічно врегульовано вказане питання в частині першій статті 339 та частині першій статті 340 ГПК України, а саме: сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Аналіз правових норм, передбачених частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII, з урахуванням вимог статей 447, 448 ЦПК України та статей 339, 340 ГПК України, дає підстави зробити висновок, що в разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого за правилами цивільного судочинства, зазначена скарга розглядається судом, який ухвалив вказане рішення за правилами цивільного судочинства, а якщо скарга подається на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб ДВС щодо виконання судового рішення, ухваленого за правилами господарського судочинства, таку скаргу розглядає відповідний господарський суд, який ухвалив таке рішення за правилами господарського судочинства, відповідно.
Суд зазначає, що позивачем не наведено та не обґрунтовано його звернення саме до Окружного адміністративного суду міста Києва, адже з матеріалів позовної заяви убачається, що виконавче провадження здійснюється по примусовому виконанню рішення Господарського суду міста Києва.
Відповідно до ч.1 ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Ураховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне залишити позовну заяву без руху з наданням позивачу часу для усунення вказаних вище недоліків позову.
Керуючись статтями 160, 169, 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України,
1.Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінеф» залишити без руху.
2.Встановити позивачу десятиденний строк з дня одержання даної ухвали для усунення недоліків.
3.Попередити позивача про те, що у випадку неусунення недоліків позовної заяви позовна заява буде повернута йому відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
4.Роз'яснити позивачу, що залишення позовної заяви без руху не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Н.М. Шевченко