18 червня 2019 року Чернігів Справа № 620/1310/19
Чернігівський окружний адміністративний суд
під головуванням судді Соломко І.І.,
за участю секретаря Пархомчука Д.А.,
позивачів ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 ,
представника відповідачів Білонога О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , які діють в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області, Деснянського районного відділу у м. Чернігові Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , 2003 року народження, до Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що через свої переконання заперечують, щоб паспорт громадянина України виготовляли їх сину ОСОБА_1 у формі картки з безконтактним електронним носієм, який міститиме неповнолітньої дитини персональні дані. З посиланням на норми пунктів 1, 3, 5, 8, 9-11 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2235-ІІІ, а також на положення Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” позивачі стверджують, що паспорт громадянина України може виготовлятися як у формі картки, так і у формі книжечки. Тож виготовлення паспорта громадянина України у формі безконтактної картки є правом, а не обов'язком громадянина і за можливості вибору форми цього документа відмова відповідача у виготовленні паспорта громадянина України у паперовому варіанті (паспортної книжечки), за відсутності для цього підстав, встановлених статтею 16 названого вище Закону, є неправомірною.
Ухвалою судді від 15.05.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
30.05.2019 на адресу суду відповідачем подано клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
03.06.2019 ухвалою суду призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
18.06.2019 ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, ОСОБА_1 залучено в якості позивача та залучено другого відповідача -Деснянський районний відділ у м. Чернігові Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області.
Від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні та зазначає, що неповнолітній ОСОБА_1 особисто до Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області із заявою встановленого зразка про видачу йому паспорту громадянина України не звертався, тому вимоги до Управління є безпідставними. Щодо звернення ОСОБА_1 до Деснянського районного відділу у м. Чернігові Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області із заявою про видачу паспорту у формі книжечки, то остання не може бути розглянута, оскільки подана бездотриамання встановленого порядку. Також відповідач вважає, що справа №620/1310/19, на яку посилаються позивачі у позовіЮ не має ознак типової справи, тому відсутні підстави враховувати рішення Великої Палати Верховного Суду, прийняте за наслідками розгляду зразкової справи, у постанові від 19.09.2018.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов має бути задоволений у повному обсязі, виходячи із таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ОСОБА_2 є батьками неповнолітнього ОСОБА_1 , 2003 р.н., що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 (а.с. 12).
27.03.2019 до Деснянського районного відділу у м. Чернігові Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області звернувся позивач ОСОБА_1 , 2003 року народження із заявою видати йому паспорт громадянина України у вигляді (формі) паспортної книжечки, який не містить безконтактного електронного носія та унікального номера (а.с. 15).
Листом від 05.04.2019 за №74.34/34-02-П-14 Деснянський районний відділ у м. Чернігові Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області повідомив позивачів, що згідно з чинним законодавством України паспорт громадянина України виготовляється виключно у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Пояснив, що жодних альтернатив стосовно форми вказаного документу на даний час не передбачено, оскільки прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, з 01 листопада 2016 року припинено. Окрім того, зазначив, що обробка персональних даних під час процедури оформлення та видачі документів, що підтверджують громадянство України та посвідчують особу, не вимагає надання згоди суб'єкта персональних даних. На підставі наведеного, відповідачем повернуто 2 (дві) фотокартки та копію свідоцтва про народження, долучені ОСОБА_1 до заяви (а.с. 13-14).
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивачі звернулись до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 32 Основного Закону не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
За змістом частин першої, другої статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до частин першої та другої статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. За змістом частини четвертої цієї ж статті, ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.
Статтею 3 Закону України від 23 квітня 1991 року № 987-XII “Про свободу совісті та релігійні організації” (далі - Закон №987-ХІІ) передбачено, що кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №987-XII громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується.
За змістом частини третьої цієї статті, ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Згідно з частинами другою та десятою статті 5 Закону №987-XII церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Релігійна організація зобов'язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.
Відповідно до частини першої статті 92 Основного Закону, виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 20.11.2012 №5492-VI “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” (далі - Закон №5492-VI; в редакції згідно із Законом України від 14 липня 2016 року №1474-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України” (далі - Закон №1474-VIII)) суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №5492-VI єдиний державний демографічний реєстр (Реєстр) - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб'єктів для функціонування Реєстру об'єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються.
Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Згідно з частинами другою та третьою статті 4 Закону №5492-VI визначені цим Законом уповноважені суб'єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи (далі - ВІС). Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб'єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України “Про захист персональних даних”.
У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус (частина перша статті 13 Закону №5492-VI).
Одним із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зазначено паспорт громадянина України (підпункт “а” пункту 1 частини першої статті 13 Закону №5492-VI).
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, <…> містять безконтактний електронний носій.
Частинами першою, другою статті 14 Закону №5492-VI встановлено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.
Згідно з частиною другою статті 15 Закону №5492-VI бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною першою статті 16 Закону № 5492-VI оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.
Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 16 Закону № 5492-VI головний обчислювальний центр здійснює автоматизовану перевірку даних, отриманих з бази даних розпорядника Реєстру, формує набори даних та забезпечує виготовлення документів.
За фактом виготовлення документа відомості про серію та номер документа, дату персоналізації, номер використаного бланка в електронній формі передаються ВІС відповідним уповноваженим суб'єктом.
Підстави, за яких уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа, встановлено у частині сьомій статті 16 Закону №5492-VI.
Згідно з частинами першою та другою статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини четвертої статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Перелік інформації, яка вноситься до паспорта громадянина України, визначено у частині сьомій статті 21 Закону №5492-VI. Він містить, зокрема: унікальний номер запису в Реєстрі; відцифрований образ обличчя особи; відцифрований підпис особи.
Поряд із цим, у статті 7 Закону №5492-VI визначено перелік інформації про особу, яка вноситься до Реєстру, в якій, крім зазначеного, передбачено, що у разі оформлення паспорта громадянина України до Реєстру за згодою особи вносяться також відцифровані відбитки пальців рук особи (пункт 13 частини першої статті 7 Закону).
Інформація, яку тут виокремлено, у розумінні пункту 2 частини першої статті 3 Закону №5492-VI, є біометричними даними, параметрами, тобто сукупністю даних про особу, зібраних на основі фіксації її характеристик, що мають достатню стабільність та істотно відрізняються від аналогічних параметрів інших осіб.
Відповідно до частини шостої статті 7 Закону № 5492-VI забороняється вимагати від осіб та вносити до Реєстру інформацію, не передбачену цим Законом. Забороняється вимагати від осіб персональні дані, що свідчать про етнічне походження, расу, політичні, релігійні чи інші переконання, звинувачення у скоєнні злочину або засудження до кримінального покарання, а також дані щодо здоров'я або статевого життя.
На виконання положень частини другої статті 15 та абзацу другого частини другої статті 21 Закону №5492-VI Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 25.03.2015 № 302 “Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України” (далі - Постанова №302; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якою затвердив: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
За змістом пункту 2 вказаної Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
з 1 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-XII;
з 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Відповідно до пункту 3 Постанови, прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.
Відповідно до пунктів 1, 2 додатка 2 “Технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм” до Постанови №302 бланк паспорта громадянина України (далі - паспорт) виготовляється у формі пластикової картки типу ID-1, що містить безконтактний електронний носій.
У паспорт імплантовано безконтактний електронний носій, який відповідає вимогам нормативних документів України у сфері технічного та криптографічного захисту інформації. Безконтактний електронний носій відповідає вимогам стандарту ISO/IEC 14443 щодо запису і зчитування даних.
До безконтактного електронного носія вноситься інформація, яка зазначена на лицьовому та зворотному боці паспорта, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя, відцифрований підпис особи), а також дані щодо забезпечення захисту інформації, що внесена на безконтактний електронний носій, відповідно до вимог Закону України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус”.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1474-VIII до приведення законодавства у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, якщо інше не передбачено цим Законом. Поряд із тим, за пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1474-VIII, Кабінет Міністрів України зобов'язано, з-поміж іншого, у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
У межах встановленого Законом №1474-VIII строку уряд прийняв постанову від 26 жовтня 2016 року №745, якою вніс відповідні зміни до Постанови №302 (положення цієї Постанови (у новій редакції) наведено). Постанова №745 набрала чинності з 01 листопада 2016 року, і з тієї ж дати офіційно встановлено, що паспорт громадянина України оформляється виключно у формі картки з безконтактним електронним носієм з використанням бланка, затвердженого Постановою №302.
Положення про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затверджене Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII (на яке позивачі посилаються як на одну з правових підстав для задоволення позовних вимог) прийнято на виконання вимог статті 5 Закону України від 08 жовтня 1991 року № 1636-ХІІ “Про громадянство України” (який втратив чинність згідно із Законом України від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ “Про громадянство України”).
На підставі Положення про паспорт (у редакції Постанови Верховної Ради України від 02 вересня 1993 року №3423-ХІІ) Кабінет Міністрів України постановою від 04 червня 1994 року №353 (далі - Постанова №353) затвердив зразок бланка паспорта громадянина України. Цю постанову з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року №185 “Деякі питання виконання Закону України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” визнано такою, що втратила чинність.
Однак, постановою від 12 червня 2013 року №415 уряд зупинив дію постанови від 13 березня 2013 року №185, заодно відновивши дію Постанови №353, якою було затверджено зразок бланка паспорта громадянина України (зразка 1994 року).
В свою чергу, відповідно до пунктів 3, 5, 6 Положення про паспорт бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис “Україна” , нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис “Паспорт”. На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис “Паспорт громадянина України”. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.
З наведеного вбачається, що законодавець, приймаючи Закон №1474-VIII, яким внесено зміни у Закон №5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, та не мати подвійного тлумачення.
Так, на час виникнення спірних правовідносин діє два нормативних акта: Положення про паспорт №2503-ХІІ та Постанова №103. При цьому, відповідно до Постанови №103 з 01.11.2016 здійснюється оформлення паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм (що відповідає вимогам Закону №5492-VI), а Положенням про паспорт передбачена альтернатива вибору бланку паспорта: у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки.
Згідно зі статтею 4 Конвенції про права дитини, прийнятої Резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1989, яка набула чинності 02.09.1990, ратифікована постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27.09.1991, держави - учасниці Конвенції вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних та інших заходів для здійснення прав, визнаних у цій Конвенції. Щодо економічних, соціальних і культурних прав держави - учасниці вживають таких заходів у максимальних рамках наявних у них ресурсів і при необхідності в рамках міжнародного співробітництва.
Відповідно до статті 2 Конвенції держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім'ї.
Відповідно до частини другої статті 3 Конвенції держави-учасниці Конвенції зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Крім того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
За наведених обставин, суд вважає, що позбавлення ОСОБА_1 можливості на отримання паспорта громадянина України у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання, становить втручання держави у приватне життя позивача, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, тому позовні вимоги слід задовольнити в повному обсязі.
При цьому, ухвалюючи рішення, суд враховує, що суб'єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову (зокрема щодо релігійних переконань позивача та відмови від обробки персональних даних, а також про те, що чинне законодавство (як-от Положення про паспорт) дозволяє отримати паспорт громадянина України у тому вигляді, як того просить позивач), а також правове регулювання правовідносин, з яких виник цей спір, є достатніми для того щоб вважати, що ця справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № Пз/9901/2/18 (№806/3265/17).
Зважаючи на положення статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 19 вересня 2018 року у згаданій зразковій справі, є обов'язковим для судів при ухваленні рішень у типових справах.
Доводи відповідачів, що ОСОБА_1 не звертався до Деснянського районного відділу у м. Чернігові Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області із заявою встановленого зразка та належним пакетом документів для отримання паспорту громадянина України, суд вважає необґрунтованими, враховуючи таке.
По-перше, заява від 27.03.2019 містить підпис ОСОБА_1 та адресована начальнику Деснянського районного відділу у м. Чернігові Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області, що свідчить про безпосереднє звернення ОСОБА_1 до відповідача. Також до заяви додано 2 (дві) фотокартки, копію свідоцтва про народження, які листом від 05.04.2019 за №74.34/34-02-П-14 повернуті заявнику.
По-друге, відмова у видачі паспорта громадянина України, оформлена листом від 05.04.2019 за №74.34/34-02-П-14, не містить такої підстави для відмови як звернення із заявою невстановленого зразка або відсутність належного пакету документів. Із вказаного листа вбачається, що відмова мотивована виключно неможливістю видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку зі змінами у законодавстві України, а тому, в силу приписів частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, суб'єкт владних повноважень не може посилатися на вказані вище доводи, оскільки вони не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини другої статті 43 КАС України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити в повному обсязі саме відносно позивача- ОСОБА_1 , 2003 р.н., оскільки він відповідно до частини другої статті 43 КАС України має права самостійно брати участь у даному спорі. Що стосується позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , то в даному спорі права їх не порушені, тому судовому захисту не підлягають.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір” підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Деснянського районного відділу у м. Чернігові Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області, викладену в листі від 05.04.2019 № 74.34/34-02-П-14, у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення “Про паспорт громадянина України”, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Зобов'язати Деснянський районний відділ у м. Чернігові Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення “Про паспорт громадянина України”, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду в строки, визначені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Повний текст судового рішення виготовлено 25.04.2019.
Позивачі: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ).
Відповідачі: Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області (вул. Шевченка, 51-а, м. Чернігів, 14013, код ЄДРПОУ 37804450); Деснянський районний відділ у м. Чернігові Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області (вул. Шевченка, 26, м. Чернігів, 14013, код ЄДРПОУЦ 37804450).
Суддя І.І. Соломко