Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"09" лютого 2010 р. Справа № 57/341-09
вх. № 10364/4-57
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - Артюшенко В.В., дов. №1749 від 22.07.09р.
Відповідач - не з"явився.
розглянувши справу за позовом Кредитної спілки "Харківська Каса Взаємодопомоги" (КС "ХКВД"), м. Харків
до Кредитної спілки "Україна", м. Харків
про стягнення 768317,84 грн. та повернення кредиту
Кредитна спілка "Харківська Каса Взаємодопомоги" (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою (з урахуванням прийнятої ухвалою від 26.01.2010 року заяви (вх. № 1184 від 25.01.2010 року) про зменшення позовних вимог) про стягнення з відповідача -Кредитної спілки „України” на свою користь 10000,00 грн. - борг за кредитним договором № 01/08/08 від 01.08.2008 року; 14000,00 грн. - борг за кредитним договором № 12/05/09 від 12.05.2009 року; 50000,00 грн. - борг за кредитним договором № 02/06/09 від 02.06.2009 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 15 грудня 2009 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 26 січня 2010 року о 10:00 год.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 26 січня 2010 року, у зв'язку з неявкою представника відповідача у судове засідання розгляд справи відкладено на 09 лютого 2010 року об 11:20 год.
Через канцелярію суду позивачем, супровідним листом надано двосторонні акти звірки взаємних розрахунків від 31 грудня 2010 року (вх. № 2179 від 04.02.2010 року), які судом долучені до матеріалів справи.
Представник позивача в судовому засіданні 09 лютого 2010 року позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, підтримав та наполягав на їх задоволенні.
Відповідач у судове засідання не з'явився, проте, через канцелярію суду надав заяву (вх. № 2189 від 04.02.2010 р.), в якій позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, визнає у повному обсязі.
Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.
Присутній в судовому засіданні 09 лютого 2010 року позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача.
Суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 ГПК України, спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.
Враховуючи вищезазначені обставини та строки розгляду справи, передбачені ст. 69 ГПК України, суд дійшов висновку про достатність в матеріалах справи доказів та можливість розгляду справи без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши представників позивача та відповідача судом встановлено наступне.
01 серпня 2008 р. між Кредитною спілкою "Харківська Каса Взаємодопомоги" (далі -позивач) та Кредитна спілка «Україна» (далі відповідач) укладено кредитний договір № 01/08/08, (далі -договір кредиту № 1), у відповідності до умов якого, на засадах строковості, зворотності, цільового характеру використання, платності та забезпеченості, кредитор (позивач) зобов'язався надати кредит у сумі 100000, 00 грн., а позичальник (відповідач) зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки на умовах, передбачених договором; кредит надавався на поповнення обігових коштів.
Згідно п. 2.1, п. 2.3 та 3.1 вказаного договору, плата за користування кредитом (проценти) становить 24% річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом за виключенням дня надання кредиту. Відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в розмірі до 01.08.2009 р. (день закінчення строку договору кредиту № 1).
Відповідно до п. 4.1 договору кредиту №1 кредит забезпечується всім належним позичальнику на праві власності майном та коштами, на які згідно чинного законодавства України може бути звернено стягнення.
Відповідно до додаткового договору від 01.08.2009 р до кредитного договору № 01/08/08 від 01.08.2008 р строк повернення кредиту та сплати процентів було подовжено до 31.07.2010 р.
Згідно п. 2.2 додаткового договору сторони домовились, що погашення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватиметься згідно графіка розрахунків, що є додатком № 1 до додаткового договору.
Згідно абзацу «б» п.п. 5.4.3 Кредитор має право вимагати дострокового повернення кредиту та сплати процентів за весь фактичний строк користування кредитом у випадку затримання сплати Позичальником частини кредиту та/або процентів за користування кредитом на строк, що перевищує 3 (три) дні.
У зв'язку з порушенням своїх обов'язків щодо погашення кредиту та процентів у встановлений договором строк, 19.10.2009 року Позивачем було направлено Відповідачеві вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату нарахованих процентів за вказаним кредитним договором.
На час прийняття рішення заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором № 01/08/08 від 01.08.2008 року по сплаті суми кредиту складає 100000,00 грн.
12 травня 2009 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір № 12/05/09 (далі- договір кредиту №2), у відповідності до умов якого, на засадах строковості, зворотності, цільового характеру використання, платності та забезпеченості, кредитор (позивач) зобов'язався надати кредит у сумі 140000,00 грн., а позичальник (відповідач) зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки на умовах, передбачених договором; кредит надавався на поповнення обігових коштів.
Згідно п. 2.1, п. 2.3 та 3.1 договору кредиту №2, відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в розмірі до 12 грудня 2009 р. (день закінчення строку договору кредиту № 2). Плата за користування кредитом (проценти) становить 25% річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом за виключенням дня надання кредиту.
Відповідно до п. 4.1 договору кредиту №2 кредит забезпечується всім належним позичальнику на праві власності майном та коштами, на які згідно чинного законодавства України може бути звернено стягнення.
Згідно абзацу «б» п.п. 5.4.3, кредитор має право вимагати дострокового повернення кредиту та сплати процентів за весь фактичний строк користування кредитом у випадку затримання сплати Позичальником частини кредиту та/або процентів за користування кредитом на строк, що перевищує 3 (три) дні.
У зв'язку з порушенням своїх обов'язків щодо погашення кредиту та процентів у встановлений договором строк, 23.10.2009 року Позивачем було направлено Відповідачеві вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату нарахованих процентів за вказаним кредитним договором.
На час прийняття рішення заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором № 01/08/08 від 01.08.2008 року по сплаті суми кредиту складає 140000,00 грн.
02 червня 2009 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір № 02/06/09 (далі- договір кредиту №3), у відповідності до умов якого, на засадах строковості, зворотності, цільового характеру використання, платності та забезпеченості, кредитор (позивач) зобов'язався надати кредит у сумі 500000 грн., а позичальник (відповідач) зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки на умовах, передбачених договором; кредит надавався на поповнення обігових коштів.
Згідно п. 2.1, п. 2.3 та 3.1 договору кредиту №2, відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в розмірі до 02 червня 2010 р. (день закінчення строку договору кредиту № 2). Плата за користування кредитом (проценти) становить 25% річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом за виключенням дня надання кредиту.
Відповідно до п. 4.1 договору кредиту №2 кредит забезпечується всім належним позичальнику на праві власності майном та коштами, на які згідно чинного законодавства України може бути звернено стягнення.
Згідно абзацу «б» п.п. 5.4.3 Кредитор має право вимагати дострокового повернення кредиту та сплати процентів за весь фактичний строк користування кредитом у випадку затримання сплати Позичальником частини кредиту та/або процентів за користування кредитом на строк, що перевищує 3 (три) дні.
У зв'язку з порушенням своїх обов'язків щодо погашення кредиту та процентів у встановлений договором строк, 23.10.2009 року Позивачем було направлено Відповідачеві вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату нарахованих процентів за вказаним кредитним договором.
На час прийняття рішення заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором № 01/08/08 від 01.08.2008 року по сплаті суми кредиту складає 500000,00 грн.
Як свідчать матеріали справи, відповідачем не спростовується факт одержання від позивача суми кредитів за кредитними договорами № 01/08/08 від 01.08.2008 року, № 02/06/09 від 02.06.2009 року; за договором № 30/12/08 від 30.12.2008 року.
Внаслідок неналежного виконання прийнятих на себе зобов'язань щодо повного та своєчасного повернення суми кредиту у відповідача виникла заборгованість по договорам кредиту №1, №2, №3 в загальній сумі 740000, 00 грн., що стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.
На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачами заборгованості в добровільному порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського суду України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі)
Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Згідно ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Пунктом 1 ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Пунктом 1.1 додаткового договору до кредитного договору № 01/08/08 від 01.08.2008 року передбачено, що відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом до 31.07.2010 року (день закінчення строку договору кредиту № 1).
Пунктами 2.1 договорів кредиту № 2, № 3 передбачено, що відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом до 12.05.2009 року (день закінчення строку договору кредиту № 2); до 02.06.2010 року (день закінчення строку договору кредиту № 3).
У відповідності до статей 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, він визначається календарною датою або вказівкою на подію яка має неминуче настати. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Тобто сторонами у правочині були визначений термін - день надходження кредиту та строк повернення кредиту .
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення домовленості сторін позику у повному обсязі не повернув, та не надав суду жодних з доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.
Як свідчать двосторонні акти звірки взаємних розрахунків від 31 грудня грудня, станом на 31 грудня 2009 року заборгованість відповідача перед позивачем за договором № 01/08/08 від 01.08.2008 року складає 140000,00 грн.; за договором № 02/06/09 від 02.06.2009 року складає 500000,00 грн.; № 30/12/08 від 30.12.2008 року складає 100000,00 грн.
Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом такими, що прострочив виконання зобов'язання за кредитними договорами № 01/08/08 від 01.08.2008 року, № 02/06/09 від 02.06.2009 року; за договором № 30/12/08 від 30.12.2008 року.
Відповідно до ч.2 ст. 1050 Цивільного кодексу України , якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно абзацу «б» п.п. 5.4.3 договорів кредиту,кредитор має право вимагати дострокового повернення кредиту та сплати процентів за весь фактичний строк користування кредитом у випадку затримання сплати Позичальником частини кредиту та/або процентів за користування кредитом на строк, що перевищує 3 (три) дні.
Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, якій підтверджує сплату заборгованості по кредитними договорами № 01/08/08 від 01.08.2008 року, № 02/06/09 від 02.06.2009 року; за договором № 30/12/08 від 30.12.2008 року, враховуючи, що відповідач визнав позовні вимоги у повному обсязі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення боргу в загальній сумі 740000,00 грн. правомірна, обґрунтована та підтверджена належними доказами, тому підлягає задоволенню.
Як свідчить надана суду заява (вх. № 2189), відповідачем визнано у повному обсязі позовні вимоги позивача в частині стягнення боргу за кредитними договрами в загальній сумі 740000,00 грн., а також судові витрати в загальній сумі 7919,18 грн. (7683,18 витрати по сплаті держмита та 236,00 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення).
За таких обставин, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними і підлягаючими задоволенню в повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідачів.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 251,252, 526, 530, 543, 554, 1046, 1049 1050, 1054, Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 46, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Кредитної спілки "Україна" (61023, м. Харків, вул. Сумська, 73; Ідентифікаційний код 25790635.; п/р 2650101314736, АКБ «Базис» м. Харків; МФО 351760 на користь Кредитної спілки "Харківська Каса Взаємодопомоги" (61052, м. Харків, вул. Карла Маркса, 38-д; Ідентифікаційний код 06716981; п/р 26505840122160, міжрайонне відділення ХОФ АКБ СР «Укрсоцбанк» м. Харкова МФО 351016) - 740000,00 грн. заборгованості за кредитом, 7683,18 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя
Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України
Повний текст рішення підписано 15.02.2010 року
справа № 57/341-09