Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"08" лютого 2010 р. Справа № 57/65-09
вх. № 2343/4-57
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
прокурора - Путненко Н.В., посв. №245 від 27.11.07р.
Представник позивача - Пащенко О.М., дов. №141 від 12.01.09р.
Відповідач - Шеховцов С.Ю., довіреність № 34 від 13.05.2009 р.
розглянувши справу за позовом Прокурора Червонозаводського району м.Харкова в інтересах держави в особі Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради м. Харків
до Акціонерного товариства закритого типу"„Ремонтно-спеціалізоване управління № 52”" м. Харків
про стягнення 19981,05 грн.
Прокурор Червонозаводського району м. Харкова в інтересах держави в особі Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача -АТЗТ „Ремонтно-спеціалізоване управління № 52” про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість з орендної плати в сумі 18482,89 грн. та пені в сумі 1498,16 грн., мотивуючі свої вимоги неналежним виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди № 1728 від 27.10.2006 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 30 березня 2009 р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 13 квітня 2009 р. об 11:50 год.
13 травня 2009 року позивач через канцелярію господарського суду в порядку статті 22 ГПК України надав заяву про уточнення позовних вимог, з якої вбачається збільшення позовних вимог, в якій позивач, окрім заборгованості з орендної плати з липня 2008 року по січень 2009 року у сумі 18482,89 грн. та 1498,16 грн. пені по договору оренди № 1728 від 27.10.2006 року, просить суд розірвати договір оренди № 1728 від 27.10.2006 року та виселити відповідача з орендованого ним приміщення.
Приймаючи до уваги, що згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, суд приймає заяву позивача, як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 13 травня 2009 року продовжено строк розгляду справи № 57/65-09 за межами строку, встановленого частиною 1 статті 69 Господарського процесуального кодексу України за згодою сторін.
Ухвалами господарського суду Харківської області від 13 квітня 2009 року, 13 травня 2009 року, 27 липня 2009 року, розгляд справи відкладався, у зв'язку з невиконання сторонами вимог суду щодо подання витребуваних судом доказів.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 07 вересня 2009 року, зупинено провадження у справі до вирішення справи № 33/33-08 по суті.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 09 листопада 2009 року поновлено провадження у справі та призначено судове засідання на 25 листопада 2009 року об 11:20 год.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 25 листопада 2009 року в зв'язку з неявкою представника позивача у судове засідання, розгляд справи відкладено на 04.12.2009 року.
У судовому засіданні 04 грудня 2009 року, в порядку ст.. 77 ГПК України оголошувалась перерва до 14 грудня 2009 року о 10:15 год.
Через канцелярію господарського суду Харківської області позивачем надано додаткові документи (вх. № 16143 від 14.12.2009 р.), які судом долучені до матеріалів справи.
У судовому засіданні 14 грудня 2009 року, в порядку ст.. 77 ГПК України оголошувалась перерва до 19 січня 2010 року о 12:50 год.
Через канцелярію господарського суду Харківської області позивачем надано заперечення на відзив відповідача (вх. № 31420 від 16.12.2009 р.), які судом долучені до матеріалів справи.
19 січня 2010 року відповідачем надано заперечення на клопотання позивача про зупинення провадження у справі (вх. № 756) які судом долучені до матеріалів справи.
У судовому засіданні 19 січня 2010 року, в порядку ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва до 08 лютого 2010 року о 10:20 год.
14 грудня 2009 року позивачем через канцелярію господарського суду Харківської області надано клопотання про зупинення провадження у даній справі № 57/65-09 до розгляду Верховним судом касаційної скарги у справі № 33/33-08 (вх. № 16143 від 14.12.2010 року), також позивачем до клопотання додані копію касаційної скарги докази її направлення до Вищого господарського суду України, які долучені судом до матеріалів справи.
У призначеному судовому засіданні 08 лютого 2010 року представник позивача просив зупинити провадження у справі до розгляду Верховним судом України касаційної скарги на рішення господарського суду Харківської області від 06.06.2008 року та ухвалу Вищого господарського суду України від 01.10.2009 року по справі № 33/33-08., надав додаткові документи (вх. № 2344 від 08.02.2010 р.), які судом долучені до матеріалів справи.
Дослідивши вказане клопотання, суд дійшов висновку про залишення його без задоволення, з наступних підстав.
Як свідчить ухвала Вищого господарського суду України від 01 жовтня 2009 року у справі № 33/33-08, рішенням Господарського суду Харківської області від 06.06.2008 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.10.2008 року, у справі № 33/33-08 позов задоволено в повному обсязі; визнано наявність права власності Акціонерного товариства закритого типу “Ремонтно-будівельне управління -52” згідно технічних паспортів на громадський будинок “Офіс”, площею приміщень 94,2 кв. м., площею підвалу 135,0 кв.м. (загальна площа - 229 кв. м.) на громадський будинок нежитлова будівля літ.“А-1” з окремим виходом площею приміщень 140,9 кв.м. (Інв.№ об'єкта 322) та на громадський будинок гараж літ.“Б-1”, площею приміщень 237,9 кв. м. (Інв.№ об'єкта 323) за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд.11; зобов'язано Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області доповнити перелік майна (додаток до листа РВ ФДМУ по Харківській області від 19.08.2004р. за № 07-5582), переданого у власність покупцю -організації орендарів Харківського орендного ремонтно-спеціалізованого управління № 52, правонаступником якого є АТЗТ “Ремонтно-будівельне управління -52”, нежитловими приміщеннями - контора, згідно технічного паспорту на громадський будинок “Офіс”, площею приміщень 94,2 кв.м, площею підвалу 135,0 кв.м (загальна площа 229,2 кв.м), та згідно технічного паспорту на громадський будинок нежитлова будівля літ.“А'-1”, з окремим виходом площею приміщень 140,9 кв.м за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 11, Інв.№ об'єкта 322; зобов'язано Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області доповнити перелік майна (додаток до листа РВ ФДМУ по Харківській області від 19.08.2004р. за № 07-5582), переданого у власність покупцю -організації орендарів Харківського орендного ремонтно-спеціалізованого управління № 52, правонаступником якого є АТЗТ “Ремонтно-будівельне управління -52”, нежитловими приміщеннями - заготівельні майстерні, згідно технічного паспорту на громадський будинок гараж літ.“Б-1”, площею приміщень 237,9 кв.м за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 11, Інв.№ об'єкта 323.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 07 вересня 2009 року судом вже було зупинено провадження у даній справі до вирішення справи № 33/33-08 по суті
Ухвалою Вищого господарського суду України від 01 жовтня 2009 року у справі № 33/33-08 припинено касаційне провадження, порушене за касаційною скаргою Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.10.2008 року у справі № 33/33-08.
У зв'язку з чим, ухвалою господарського суду Харківської області від 09 листопада 2009 року в порядку частини 3 статті 79 ГПК України, у зв'язку з закінченням розгляду справи № 33/33-08, поновлено провадження у справі № 57/65-09 .
Відповідно до частини 1 статті 79 ГПК України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
Відповідно до ст. 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.
З огляду на зазначені приписи та те, що рішення у господарській справі № 33/33-08 набрало законної сили, суд відмовляє в задоволені клопотання про зупинення провадження у даній справі № 57/65-09.
У призначеному 08 лютого 2010 року судовому засіданні прокурор та представник позивача позов, з урахуванням збільшених позовних вимог, підтримували та наполягали на його задоволенні.
Відповідач проти позову заперечував з підстав, зазначених у наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх. № 29149 від 25.11.2009 року)
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Присутні в судовому засіданні 08 лютого 2010 року прокурор, представник позивача та відповідача вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, враховуючи строки розгляду справи, передбачені ст. 69 ГПК України, суд дійшов висновку про достатність в матеріалах справи доказів та можливість розгляду справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 27 жовтня 2006 року між позивачем - Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та відповідачем - АТЗТ „РСУ-52” було укладено договір № 1727 оренди нежитлового приміщення (будівлі) (далі договір), відповідно до умов якого, позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нежитлові приміщення підвалу 136,1 кв.м та першого поверху 90,8 кв.м, розташовані за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 11, літера А-1, для під підсобне приміщення 136,1 кв.м та офіс площею 90,8 кв.м. (далі -спірні приміщення), які відображуються на балансі Управління комунального майна та приватизації.
Факт передачі приміщення підтверджується актом приймання-передачі орендованого майна, підписаним сторонами 27 жовтня 2006 року.
Пунктами 3.1, 3.2, 3.3. договору оренди передбачено, що вартість об'єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість Майна і складає 203200,00 грн. станом на 29.09.2006 року, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова, затвердженої рішенням ХІV сесії Харківської міської ради ІІІ скликання від 30.03.2000 року, орендна плата за листопад місяць 2006 року складає 1200,20 грн. без урахування індексів інфляції за листопад місяць 2006 року, ставка орендної плати (ціна, тариф) становить 5%, 8% за рік, нарахування орендної плати починається з дати підписання Акту приймання-передачі.
Відповідно до пунктів 3.5, 3.6 договору, орендна плата за орендоване майно сплачується орендарем щомісячно на протязі 15 календарних днів наступного місяця, розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендарем розміру орендної плати за минулий місяць на індекс інфляції за поточний місяць і сплачується їм самостійно.
Додатковими угодами № 1 та № 2 до договору оренди продовжено строк дії договору оренди до 27 серпня 2008 року.
Пунктом 10.5 договору передбачено, що у разі відсутності узгодженої з обох сторін договору заяви про припинення або зміну договору протягом 30 днів після закінчення його строку, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то за відсутністю заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, якій був раніше встановлений договором.
Отже, у відповідності до статті 764 Цивільного кодексу України та пункту 10.5 договору, договір неодноразово продовжувався, станом на момент розгляду справи, договір є діючим.
Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази припинення дії договору у встановленому договором та діючим законодавством порядку та доказів передачі орендованого майна, зокрема акту прийому - передачі орендованого майна, передбаченого пунктом 2.3 та 10.5 договору, суд вважає, що станом на момент розгляду справи, договір є діючим.
Як зазначає прокурор у позовній заяві, перевіркою було встановлено, що відповідач не виконав свої зобов'язання щодо своєчасного внесення орендної плати позивачу за період з травня 2008 року по січень 2009 року, внаслідок чого виникла заборгованість відповідача з орендної плати перед позивачем у сумі 18482,89 грн. та нараховане пеню в розмірі 1626,75 грн. за період з 01 травня 2008 року по 01 березня 2009 року за несвоєчасне внесення орендних платежів, що і стало підставою прокурору для звернення до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності зі ст. 204 Цивільного кодексу України договори укладені між сторонами по справі, як цивільно-правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.
Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).
Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Згідно частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Частиною 6 вказаної норми передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Як зазначає прокурор та позивач зазначають у позові, що спірне нежитлове приміщення є об'єктом комунальної власності територіальної громади м. Харкова на підставі рішення 12 сесії Харківської міської ради народних депутатів 1 скликання від 28.09.1992 року “Про комунальну власність міста”та відображується на балансі КП “Жилкомсервіс”, що підтверджується відповідною довідкою Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, яка долучена позивачем до матеріалів справи, а тому правовідносини що до нього повинні бути врегульовані відповідно до положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Цивільного кодексу України.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду Харківської області від 06.06.2008 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.10.2008 року у справі № 33/33-08 позов задоволено в повному обсязі; визнано наявність права власності Акціонерного товариства закритого типу “Ремонтно-будівельне управління -52” (позивача у даній справі) згідно технічних паспортів на громадський будинок “Офіс”, площею приміщень 94,2 кв. м., площею підвалу 135,0 кв. м. (загальна площа - 229 кв. м.) на громадський будинок нежитлова будівля літ.“А-1” з окремим виходом площею приміщень 140,9 кв.м. (інв. № об'єкта 322) та на громадський будинок гараж літ.“Б-1”, площею приміщень 237,9 кв. м. (інв. № об'єкта 323) за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд.11; зобов'язано Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області доповнити перелік майна (додаток до листа РВ ФДМУ по Харківській області від 19.08.2004р. за № 07-5582), переданого у власність покупцю -організації орендарів Харківського орендного ремонтно-спеціалізованого управління № 52, правонаступником якого є АТЗТ “Ремонтно-будівельне управління -52”, нежитловими приміщеннями - контора, згідно технічного паспорту на громадський будинок “Офіс”, площею приміщень 94,2 кв.м, площею підвалу 135,0 кв.м (загальна площа 229,2 кв.м), та згідно технічного паспорту на громадський будинок нежитлова будівля літ.“А'-1”, з окремим виходом площею приміщень 140,9 кв.м за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 11, Інв.№ об'єкта 322; зобов'язано Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області доповнити перелік майна (додаток до листа РВ ФДМУ по Харківській області від 19.08.2004р. за № 07-5582), переданого у власність покупцю -організації орендарів Харківського орендного ремонтно-спеціалізованого управління № 52, правонаступником якого є АТЗТ “Ремонтно-будівельне управління -52”, нежитловими приміщеннями - заготівельні майстерні, згідно технічного паспорту на громадський будинок гараж літ.“Б-1”, площею приміщень 237,9 кв.м за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 11, інв. № об'єкта 323. Ухвалою Вищого господарського суду України від 01 жовтня 2009 року у справі № 33/33-08 припинено касаційне провадження, порушене за касаційною скаргою Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.10.2008 року у справі № 33/33-08.
Відповідно до ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".
Згідно частини 1 статті 316 та статті 318 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.
Статтею 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправне позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 327 Цивільного кодексу передбачено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Згідно з вимогами статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 13 Конституції України власність зобов'язує, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки, усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Париж, 20.III.1952) ратифікованого Законом України №475/97-ВР від 17.07.97 ) "Захист права власності", визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Право власності є непорушним.
Відповідно до п. 1 ст. 4 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень ” обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації.
Право власності на спірні приміщення зареєстровані КП “Харківським бюро технічної інвентаризації”за № 21082130 за відповідачем у справі.
Також на підтвердження право власності на спірні приміщення відповідачем надані до матеріалів справи договір купівлі-продажу державного майна цілісного майнового комплексу Харківського орендного ремонтно-спеціалізованого управління № 52 від 18 січня 1994 року, укладеного між Регіональним відділенням фонду державного майна по Харківської області (продавцем) та Організацією орендарів Харківського орендного ремонтно-спеціалізованого управління № 52 (покупцем), акт приймання - передачі викупленого державного майна від 27.09.1994 року та свідоцтво про власність на спірні приміщення.
Згідно з переліком майна, переданого у власність покупцю-організації орендарів Харківського орендного ремонтно-спеціалізованого управління № 52, правонаступником якого є АТЗТ “Ремонтно-спеціалізованого управління № 52 ”, з якого вбачається, що згідно з договором купівлі-продажу від 18.01.1994 року № 200, зареєстрованого 28.01.1994 року державним нотаріусом Першої Харківської державної нотаріальної контори Коссе Л.М. в реєстрі за № 7-742, РВ ФДМУ по Харківської області передано покупцю -організації орендарів Харківського орендного ремонтно-спеціалізованого управління № 52, правонаступником якого є АТЗТ “Ремонтно-спеціалізованого управління № 52”спірні об'єкти нерухомості -головний корпус ЦЗМ ( інвентаризаційний № 635), побутові приміщення( інвентаризаційний № 641), складський корпус (інвентаризаційний № 762), прибудова матеріально-технічного складу (інвентаризаційний № 763), розташовані за адресою: 61033, м. Харків, 2-й Володарський в'їзд, 15 “А”.
Статтею 346 Цивільного кодексу передбачено, що власності припиняється, зокрема, у разі відчуження власником свого майна.
Статтею 128 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, який діяв на момент придбання відповідачем за договором купівлі-продажу від 18.01.1994 року № 200 спірних приміщень передбачено, що право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до акту приймання - передачі викупленого державного майна від 27.09.1994 року, відповідачу передано у власність спірні приміщення.
Отже, з зазначеного вбачається, що відповідач є власником спірних приміщень з 27.09.1994 року.
За приписами ст. 317 цього Кодексу власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
При цьому, якщо майно знаходиться у володінні позивача, його право на майно захищається презумпцією правомірності фактичного володіння.
Ст. 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.
Згідно з ч.1 ст. 770 Цивільного кодексу України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.
Пунктом 8.1 договору передбачено, що у разі зміни власника майна, переданого в оренду, до нового власника переходять права та обов'язки орендодавця.
В даному випадку, як вбачається з матеріалів справи, власником спірного майна є АТЗТ “Ремонтно-спеціалізованого управління № 52”(відповідач у справі).
Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 21 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.
Визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ч. 2 ст. 16 ЦК України. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Стаття 1 ГПК України передбачає право відповідних осіб звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Таке право суду пов'язано з тим, що судовий захист порушеного права позивача може бути здійснений лише в разі звернення з позовом до особи, яка це право порушує, не визнає або оспорює; тобто саме особа, що порушує право, яке підлягає захисту, має бути відповідачем у такій справі; і задоволенню підлягає лише той позов, що заявлений до особи, яка порушує відповідне право.
Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
У відповідності до вимог ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Проте, як вбачається з матеріалів справи та наданого відповідачем відзиву на позовну заяву, з боку відповідача відсутнє порушення прав позивача, оскільки позивач не є власником орендованого приміщення, зокрема власником спірних приміщень є сам відповідач у справі, що підтверджено матеріалами справи.
Суд відзначає, що відповідно до статей 6, 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, те, що позивачем не надано до суду жодного доказу в підтвердження підстав для стягнення з відповідача орендної плати з орендної плати у сумі 18482,89 грн. за період з 01 травня 2008 року по 01 березня 2009 року та те, що з матеріалів справи не вбачається порушень прав і охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача, господарський суд не знаходить правових підстав для задоволення цих позовних вимог.
Суд вважає, що вимоги прокурора про стягнення з відповідача пені та розірвання договору № 1728 оренди нежитлового приміщення (будівлі) за прострочення внесення орендної плати є необґрунтованими, оскільки зазначені вимоги є похідними від першої вимоги -стягнення орендної плати та господарськими санкціями у разі порушення боржником зобов'язання за договором оренди.
Проте, з матеріалів справи не вбачається порушень прав і охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача, у зв'язку з чим позивач не може застосовувати до відповідача господарські санкції та вимагати розірвати договір за порушення умов договору оренди, тому суд вважає, що вимоги прокурора щодо стягнення з відповідача пені у сумі 1498,16 грн. та розірвання договору оренди необґрунтованими, а тому такими, що не підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позову у повному обсязі та відхиляє доводи прокурора та позивача у справі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі слід покласти на позивача. Проте п.35 ч.1 ст.4 Декрету КМУ "Про державне мито" позивач звільнений від сплати державного мита. Отже в даному разі державне мито з нього не стягується.
Керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 33, 44, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, статтями 526, 530, 611, 770 Цивільного кодексу України, статтями 232, 343 Господарського кодексу України, суд -
Відмовити позивачу у задоволені клопотання про зупинення провадження у справі № 57/65-09 (вх. № 16143 від 14.12.2009 року).
В задоволені позову відмовити у позові у повному обсязі.
Суддя
Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України
Повний текст рішення підписано 13.02.2010 року
справа № 57/65-09