Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"08" лютого 2010 р. Справа № 62/251-09
вх. № 10212/4-62
Суддя господарського суду Суярко Т.Д.
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - Чечуга О.А., дов. дов. №2/06-14/791 від 20.07.09р.
відповідача - не з"явився
розглянувши справу за позовом Державного підприємства "Київпассервіс", м. Київ
до Приватного підприємства "Петр" м. Харків
про стягнення 100000,00 грн.
Позивач - ДП "Київпассервіс" звернувся до господарського суду із позовною заявою про стягнення з відповідача 100000,00 грн. грошових коштів отриманих ним за договором лізингу №4-ДОП/07 від 19.07.07р., який визнаний судом недійсним.
Представник позивача підтримує позовні вимоги у повному обсязі та просить суд їх задовольнити.
Представник відповідача у призначене судове засідання не з"явився, витребуваних судом документів не надав, про причини неявки суд не повідомив.
Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, приймаючи до уваги неоднаразове відкладення розгляду справи, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
19 липня 2007 року між ДП «Київпассервіс» (позивач по справі) та ПП «Петр» (відповідач по справі) було укладено договір лізінгу (оперативної оренди) № 4-ДОП/07, відповідно до умов якого відповідач передає належне йому на праві власності (автобус пасажирський Богдан А09202 у кількості 10 шт.) у виключне строкове платне користування позивачеві, а останній приймає його з метою використання для надання послуг.
Передача об"єкту лізингу відповідачем позивачу проводиться не пізніше 20 днів з дати підписання договору. Термін оренди починається з дати підписання акту приймання-передачі об"єкта лізингу, строк дії договору закцінчується 31.12.10р. з обов"язковим складанням акту приймання-передачі об"єкту лізингу. (п.2.1. Договору).
Відповідно до п.п.4.1-4.2 договору лізінгу (оперативної оренди) № 4-ДОП/07 від 19.07.07р. позивач за користування об"єктом лізингу протягом всього строку дії цього договору кожний місяць вносить відповідачеві платежі в розмірі 10000,00 грн. за один автобус, загальна сума платежу 100000,00 грн. за десять автобусів. Оплата вказаних платежів здійснюється до кожного 10 числа наступного місяця.
Як свідчать матеріали справи, 19.07.07р. відповідач передав, а позивач отримав в оператвний лізинг за актом приймання-передачі лише 2 (два) автобуси , проте сплатив 100000,00 грн. за 10 автобусів платіжним дорученням №2162 від 20.07.07р.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2009р. №4/440 визнано недійсним на майбутнє договір лізингу (оперативної оренди) № 4-ДОП/07 від 19.07.2007р. між Державним підприємством «Київпассервіс» та приватним підприємством «Петр».
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2009р. внесено зміни у рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2009 року №4/440, якими визнано недійсним договір лізингу (оперативної наради) № 4-ДОП/07 від 19.07.2007 р. між Державним підприємством «Київпассервіс» та приватним підприємством «Петр».
Внаслідок чого, позивач просить стягнути з відповідача 100000,00 грн., які отримані відповідачем за договором № 4-ДОП/07 від 19.07.2007р., що визнаний судом недійсним, зазначаючи при цьому, що автобуси Богдан А 09202 державний № АХ 2016 АР та державний № АХ 2036 АР не експлуатувалися, які були отримані від відповідача фактично не використовувались.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 236 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Відповідно до пункту 3.2. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних і визнанням угод недійсними», за загальним правилом угода визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладення.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину у відповідності до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України.
Як свідчать матеріали справи позивач повернув відповідачеві у натурі все, що одержав на виконання договору лізингу (оперативної оренди) № 4-ДОП/07 від 19.07.2007 р., який визнаний судом недійсним, а саме два автобуси марки «Богдан», 2006 року випуску, які позивач отримав від відповідача, були описані, арештовані та передані на відповідальне зберігання представнику ВАТ «Банк «Демарк»державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м.Києві Півторацьким С.О. при примусовому виконанні наказу №40/76, виданого 20.06.2008 року Господарським судом Харківської області про стягнення з ПП «Петр»на користь ВАТ «Банк «Демарк» коштів.
Однак, відповідач не повернув позивачеві грошові кошти у сумі 100000,00 грн., отримані ним на виконання договору лізингу (оперативної оренди) № 4-ДОП/07 від 19.07.2007 р. який визнаний судом недійсним.
Постановою Київського апеляційного господарського суду №4/440 від 13.10.2009 року встановлено, що 19.07.2007р. відповідач (ПП «Петр») передав, а позивач (ДП «Київпассервіс») отримав в оперативний лізинг за актом приймання
передачі лише 2 (два) автобуси, про те сплатив 100000,00 грн. за 10 автобусів платіжним дорученням від 20.07.2007 року №2162. Тобто позивач не отримав об'єкт лізингу та не користувався ним, але кошти за користування об'єктом лізингу були перераховані ним відповідачеві.
Факт не використання позивачем предмету лізингу (автобуси Богдан А 09202 державний № АХ 2016 АР та державний № АХ 2036 АР) підтверджується наступним.
По-перше, цей факт встановлено Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2009 р. Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Згідно з роз'ясненням Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. N 02-5/289 не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони.
По-друге, позивачем надані наступні документи, які свідчать про те, що згадані вище автобуси не використовувались:
- акт перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП «Київпассервіс» від 17.10.2007 року, який складено за результатами перевірки контрольно-ревізійного управління Міністерства транспорту України. В зазначеному акті вказано, що відповідно до пояснення провідного інженера Кирилюка В.М. за період 19.07.2007 року по 16.10.2007 року автобуси Богдан А 09202 державний № АХ 2016 АР та державний № АХ 2036 АР не експлуатувалися, шляхові листи не виписувались, дизельне пальне не видавалось, ремонтів та технічного обслуговування не здійснювалось. На час перевірки зазначені автобуси знаходились на території автостанції і не використовувались;
-постанова Київської транспортної прокуратури від 26.12.07р., якою вищевказані автобуси були визнані речовими доказами по кримінальній справі № 20-1952 та передані на відповідальне зберігання головному інженеру ДП «Київпассервіс» Закусилу В.І.;
- акт опису та арешту майна складеного державним виконавцем Півторацьким С.О. від 28.11.2008 року складено акту опису та арешту майна (автобусів Богдан А 09202 державний № АХ 2016 АР та державний № АХ 2036 АР), яким дані транспортні засоби вилучені та передані на зберігання представнику стягувана ( ВАТ Банк "Демарк").
Крім того, факт не використання автобусів позивачем підтверджується також і тим, що метою отримання автобусів в лізинг було використання вищевказаних автобусів на приміському маршруті з кількістю зворотних рейсів 60 одиниць. Для виконання перевезень зазначеної кількості рейсів необхідно не менше 10 одиниць рухомого складу. А тому забезпечення функціонування приміського маршруту двома автобусами неможливо.
Відповідачем не доведено, що позивач фактично використовував предмет лізингу (автобуси Богдан А 09202 державний № АХ 2016 АР та державний № АХ 2036 АР).
В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають
значення для правильного вирішення господарського спору.
Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би підтвердив факт повернення 100000,00 грн., отриманих ним на виконання договору лізингу (оперативної оренди) № 4-ДОП/07 від 19.07.2007 р., або доказів на підтвердження фактичного користовування позивачем отриманими ним автобусами, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення з відповідача коштів в сумі 100000,00 грн. правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, а тому підлягає задоволенню.
Витрати по сплаті держмита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.. ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.215, 216, 236 ЦК України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47-49, 75, 82-85 ГПК України, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Приватного підприємства "Петр" (61024, м.Харків, пр.Л.Свободи,48, код ЄДРПОУ 24142147, р/р260073797 в ХОД РБ "Аваль", м.Харків, МФО 350589) на користь Державного підприємства "Киїівпассервіс" (04071, м.Київ, вул.Нижній Вал, 15-А, ЗКПО 33348485, р/р 260060010766562 в ОПЕРУ Укрсоцбанку, м.Києва, МФО 300023) 100000,00 грн. грошових коштів отриманих ним за договором лізингу №4-ДОП/07 від 19.07.07р., 1000,00 грн. держмита та 236,00 грн. витрат на інормаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя Суярко Т.Д.
Повний текст рішення по справі №62/251-09 підписано 08.02.10р.