Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"10" лютого 2010 р. Справа № 37/251-09
вх. № 6820/5-37
Суддя господарського суду Доленчук Д. О.
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - Савві Л.Є. за довіреністю № б/н від 25.01.2010 р.
відповідача - не з'явився
розглянувши справу за позовом ТОВ "Українська ливарна компанія", м. Харків
до ТОВ "Сювгім", м. Харків
про стягнення 1705637,44 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська ливарна компанія" (позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сювгім" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 1254200,65 грн., суми індексу інфляції за весь час прострочення 163501,40 грн., 3 % річних у сумі 32381,64 грн. та пені у сумі 255553,75 грн. Також, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 17624,14 грн. сплаченого державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В обґрунтування позову позивач вказує на те, що відповідно до договору поставки № 16/08-07-М від 16.08.2007 р. відповідач зобов'язався поставити на адресу позивача товар, а останній прийняти і оплатити його вартість.
Відповідач, через канцелярію господарського суду 03.02.2010 р. за вх. № 2020, надав заперечення на позов, які господарським судом залучені до матеріалів справи. У наданих запереченнях відповідач вказував на те, що він позовні вимоги позивача в частині стягнення штрафних санкцій на загальну суму 451436,79 грн. не визнає у зв'язку з тим, що штрафні санкції нараховані позивачем після шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
Відповідачу господарським судом було направлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 10.02.2010 року о 14:00 та передана телефонограма про час та місце слухання зазначеної справи. Однак, відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив. Крім того, відповідача було попереджено про те, що неявка його представника у призначене судове засідання не є перешкодою для розгляду справи за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.
16.08.2007 р. між сторонами було укладено договір поставки № 16/08-07-М (надалі - договір), відповідно до умов якого позивач (постачальник) зобов'язався поставити, а відповідач (покупець) прийняти та оплатити товар.
Згідно п. 3.2 договору, відповідач зобов'язався перерахувати на розрахунковий рахунок позивача в якості попередньої оплати грошові кошти у розмірі 90% від вартості товару, що постачається.
Згідно п.3.3 договору, частину вартості товару відповідач зобов'язався перерахувати на розрахунковий рахунок позивача після підписання акту прийому металів чорних (вторинних) або акту прийому лому або відходів кольорових металів.
Згідно п.3.4 договору, до ціни товару не входить вартість залізничного тарифу від станції відправлення до станції призначення, його відшкодовує відповідач згідно наданих залізничних квитанцій.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав, починаючи з 17.09.2008 р. по 30.07.2009 р. поставив товар на загальну суму 1238034,63 грн., про що свідчать видаткові накладні № F-00002638 від 17.09.2008 р., № F-00002646 від 12.09.2008 р. № F-00002644 від 17.09.2008 р., № F-00002640 від 23.09.2008 р., № F-00002641 від 30.09.2008 р., № F-00002645 від 25.09.2008 р., № F-00002817 від 06.10.2008 р., № F-00002818 від 20.10.2008 р., № F-00002819 від 25.10.2008 р., № F-00000264 від 28.04.2009 р., № F-00000283 від 31.05.2009 р., № F-00000284 від 02.05.2009 р.
Окрім того, починаючи з 28.04.2009 р., за період з 17.09.2008 р. по 30.07.2009 р., вартість залізничного тарифу складає 16166,02 грн., що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № F-00000105 від 28.04.2009 р. та № F-00000117 від 02.05.2009 р.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 1254200,65 грн.
Відповідач свої зобов'язання за договором не виконав повністю, внаслідок чого станом на день подання позовної заяви до суду заборгованість відповідача перед позивачем складає 1254200,65 грн., яка до теперішнього часу не відшкодована.
Позивачем було направлено відповідачеві претензійні листи від 20.11.2008 № 520, від 09.06.2009 р. №234, які було отримано відповідачем 25.12.2008 р. та 17.06.2009 р.
Листами від 11.12.2008 р. №490, від 24.02.2009 р. №742 та від 07.07.2009 р. №1069 відповідач повідомив позивача про визнання суми боргу та повідомив, що не має можливості розрахуватися за отриманий товар.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Враховуючи вищевказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 1254200,65 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, та є такою, що підлягає задоволенню.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку з викладеним господарський суд приходить до висновку, що розрахунок інфляційних витрат позивачем зроблено вірно і сума індексу інфляції у розмірі 163501,40 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Щодо розміру 3% річних у розмірі 32381,64 грн. господарський суд зазначає, що розрахунок позивача 3% річних є не вірним, оскільки у розрахунку позивача за поставлений товар вказується період з 17.09.2008 р. по 30.07.2009 р., який складає 317 днів, а не 347 днів, як зазначає позивач. Отже, перерахована судом сума 3% річних складає 32352,45 грн. і ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Стосовно стягнення з відповідача пені господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Пунктом 6.2 договору було передбачено, що за невиконання п.3.3. договору відповідач сплачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки від суми простроченого платежу, тобто за прострочку оплати залишеної вартості товару, а не за залізничний тариф.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
Враховуючи вищевикладені норми діючого законодавства та враховуючи положення викладені у пункті 6.2. договору господарський суд приходить до висновку, що розрахунок пені позивачем зроблено не вірно, оскільки позивачем нараховувалася відповідачу пеня за період більше ніж чим шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, та за прострочку сплати залізничного тарифу, що не було передбачено умовами договору. Отже, перерахована судом пеня складає 147109,54 грн. і ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
За таких обставин, господарський суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу у розмірі 1254200,65 грн., суми індексу інфляції за весь час прострочення 163501,40 грн., 3 % річних у сумі 32352,45 грн. та пені у сумі 147109,54 грн., що разом складає 1597164,04 грн.
Враховуючи те, що з вини відповідача спір було доведено до суду, та те, що позов підлягає частковому задоволенню, господарський суд відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачену позивачем суму державного мита у розмірі 15971,64 грн. та суму витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 219,48 грн.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 11, 509, 525, 526, 530, 549, 611, 625, 629, 712 Цивільного кодексу України, ст. 173, 174, 193, 230, 231, 232, 343 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сювгім" (61202, м. Харків, пр. Перемоги, 54, кв. 251, код ЄДРПОУ 34630898, п/р №26004007170001 в філії ВАТ КБ "Надра" ХРУ м. Харків, МФО 351834) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська ливарна компанія" (61055, м. Харків, пр. Московський, 277, код ЄДРПОУ 32759676, р/р №26005002309568 в АТ "ОТП Банк", м. Київ, МФО 300528) - борг у сумі 1254200,65 грн., суму індексу інфляції за весь час прострочення 163501,40 грн., 3 % річних у сумі 32352,45 грн. та пеню у сумі 147109,54 грн., що разом складає 1597164,04 грн.; 15971,64 грн. державного мита та 219,48 грн. грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити.
Суддя Доленчук Д. О.
Рішення підписано 13.02.2010 р.