Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"08" лютого 2010 р. Справа № 60/302-09
вх. № 10349/1-60
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - Селіванова М.В., довіреність б/н від 17.11.2009 р. відповідача - Гарбуз Є.П., довіреність №2/10 від 11.01.2010 р.
розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмашпост", с. Липці
до Закритого акціонерного товариства "Буддеталь", смт. Нова Водолага
про стягнення 110627,46 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Будмашпост"(позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Закритого акціонерного товариства "Буддеталь" основного боргу у розмірі 82710,00 грн., штрафних санкцій у розмірі 21670,02 грн., 3% річних у розмірі 1781,10 грн. та інфляційні витрати у розмірі 4466,34 грн. В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі - продажу № 02/02-09 в частині оплати за поставлений товар згідно накладної від 02.02.2009р., з урахуванням чого виникла вищезазначена заборгованість, нараховано штрафні санкції, 3% річних та інфляційні втрати.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 15 грудня 2009 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 25 січня 2010 року о 11:20 годині.
У судовому засіданні 25 січня 2010 року судом було оголошено перерву до 08 лютого 2010 року о 10:00.
Представник позивача надав заяву про зміну розміру позовних вимог (вх. №2232 від 05.02.2010р.), відповідно до якої зменшив розмір позовних вимог до 106256,29 грн., а саме просить суд стягнути з відповідача борг у розмірі 82710,00 грн., штрафні санкції у розмірі 14970,51 грн., 3% річних у розмірі 2372,53 грн. та інфляційні втрати у розмірі 6203,25 грн.
Враховуючи, що згідно ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, суд вважає, що зміна розміру позовних вимог не суперечать інтересам сторін та діючому законодавству, тому приймається судом та суд продовжує розгляд справи з урахуванням цих змін.
Окрім того, представник позивача надав 08 лютого 2010 р. супровідним листом вх. 2373 копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців на позивача, який судом долучається до матеріалів справи.
Відповідач надав доповнення до відзиву на позовну заяву (вх. №2231 від 05.02.2010р.), в яких заперечує проти позову посилаючись зокрема на те, що товар, який позивач відпустив відповідачу за договором купівлі - продажу № 02/02-09 є власністю іншої особи, а також відповідач вказує на укладання договору про перевід боргу від 24.02.2009р., відповідно до якого відповідач перевів свій борг на ФОП Загребельного О.М. та за накладними №3285 від 14.11.2008р., №№ 3321, 3322 від 24.11.2008 р. було відпущено позивачу ЗБВ. В частині розрахунків пені, 3% річних та інфляційних витрат відповідач наголошує на збільшення кількості днів для розрахунку пені, а розрахунок 3% річних та інфляційних втрат не відповідає дійсності.
Окрім того, відповідач у судовому засіданні наголошує на невиконання позивачем порядку досудового врегулювання спору, що також на його думку є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, про що також зазначено у відзиві на позовну заяву ( вх. 913 від 20.01.2010 р.).
Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне, що між позивачем та відповідачем 02 лютого 2009 року було укладено договір купівлі - продажу №02/02-09.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, о положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до умов договору, а саме п.1.1., продавець (позивач) зобов'язується продати, а покупець (відповідач) прийняти та оплатити наступний товар - арматура ф 16 кількістю 18,38 тон на загальну суму 82710,00 грн.
Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач належним чином виконав умови договору, а саме поставив товар відповідачу на суму 82710 грн., що підтверджується наданою до матеріалів справи накладною від 02 лютого 2009 року.
Судом встановлено, що відповідач отримав вищенаведений товар, що підтверджується підписом уповноваженого представника відповідача на видаткових накладних, печаткою підприємства відповідача та довіреністю №10 від 02 травня 2009 року.
Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно п.2.1. Договору сторони визначили строк оплати - відстрочка платежу 15 банківських днів з моменту поставки товару. Датою отримання товару вважається дата виписки накладної.
Тому суд приходить до висновку, що граничний строк оплати товару за спірною видатковою накладною - 23 лютого 2009 року.
Відповідач отримав вищезазначений товар, однак вартість його не сплатив позивачу.
За таких обставин, на час звернення позивача з позовом відповідачем залишилася несплачена вартість товару в сумі 82710,00 грн., що підтверджено матеріалами справи.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Посилання відповідача на необхідність дотримання позивачем порядку досудового врегулювання спору судом відхиляється, виходячи з наступного.
Згідно ч.3 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини цього Рішення положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Тому суд приходить до висновку, що досудове врегулювання спору не є обов'язковою умовою при зверненні з позовом до суду, з урахуванням чого посилання відповідача на такі обставини безпідставні.
Відповідач також посилається на укладення договору про переведення боргу від 24 лютого 2009 року, відповідно до якого ним було переведено частину боргу у розмірі 26655,90 грн. на ФОП Загребельний О.М. та частину боргу у розмірі 14891,04 грн. на ТОВ "Будсервіс - Л".
Відповідно до ст. 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Судом встановлено, що вищенаведений договір не було підписано з боку позивача, що також підтверджує представник позивача у судовому засіданні та позивач заперечує проти заміни боржника у зобов'язанні, яке виникло за договором купівлі-продажу № 02/02-09 від 02.02.2009 р., з урахуванням чого суд відхиляє доводи відповідача про те, що його зобов'язання за вказаним договором припинилися.
Відповідач також посилається на те, що на підставі договіру купівлі-продажу № 02/02-09 від 02.02.2009 р., відповідачем було поставлено позивачу товар в якості оплати отриманого товару за накладною від 02.02.2009 р., на підтвердження чого надав видаткові накладні №ЗАТ-000124 від 24.02.2009р., №ЗАТ-000134 від 27.02.2009р. та №ЗАТ-000233 від 13.04.2009р., однак суд дані доводи відповідача відхиляє, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно ч.2 ст. 604 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
Відповідачем не доведено заміну первісного зобов'язання новим. У наданих відповідачем видаткових накладних, на які він посилається у відзиві на позовну заяву та у доповненнях до відзиву на позовну заяву не міститься посилання про те, що товар поставлено на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу, не зазначено про це також і у довіреностях на отримання товарно-метеріальних цінностей, тому суд вважає дані заперечення відповідача безпідставними.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 82710,00 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.
Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь штраф у розмірі 14970,51 грн., 3% річних у розмірі 2372,53 грн. та інфляційне збільшення у розмірі 6203,25 грн.
Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно п.3.1. Договору за порушення строків оплати за договором винна сторона сплачує штраф у розмірі 0,1% від суми за кожний день прострочки платежу.
Згідно ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що сторонами було фактично встановлено такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня, тому до даного виду забезпечення зобов'язань слід застосовувати положення про пеню.
Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
При таких обставинах, перевіривши нарахування позивачем пені за період з 24 лютого 2010 року по 24 серпня 2010 року, суд встановив, що розмір пені становить 9477,66 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 9477,66 грн. відповідають вимогам договору та діючому законодавству України, та підлягають задоволенню.
В решті частині позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 5492,85 грн. не підлягають задоволенню, оскільки нараховані всупереч Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зважаючи на вищевикладене, перевіривши нарахування 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 2372,53 грн., нарахованих за період з 25.02.2009 р. по 08.02.2010 р. та інфляційних витрат в сумі 6203,25 грн., нарахованих за період з 25.02.2009 р. по 01.01.2010 р., оскільки нарахування позивача є вірним та таким, що не суперечить вимогам чинного законодавства.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 1007,63 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 214,96 гривень слід покласти на відповідача, з вини якого виник спір.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 520, 525, 526, 530, 549, 604, 610, 625, 626, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 173, 174, 193, 216, 217, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Прийняти до розгляду заяву про зміну розміру позовних вимог.
Позов задовольнити частково в сумі 100763,44 грн.
Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Буддеталь" (63200, Харківська область, смт. Нова Водолага, вул.Заводська, 1, ідентифікаційний код 33163939) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмашпост" (62414, Харківська область, Харківський район, с. Липці, вул.Пушкінська, 102, ідентифікаційний код 35604078) основну суму заборгованості в розмірі 82710 грн., пеню в сумі 9477,66 грн., 3% річних в сумі 2372,53 грн., інфляційні в сумі 6203,25 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 1007,63 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 214,96 грн.
Врешті частині позову в сумі 5492,85 грн. відмовити.
Повний текст рішення підписано 12 лютого 2010 року.
Суддя
справа №60/302-09